Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Карпатський Гомер

Минуло 85 років із дня народження Параски Плитки-Горицвіт
7 березня, 2012 - 00:00
ЖИТТЯ В УГОДНІСТЬ БОЖУ. ГУЦУЛ ЇДЕ В ПОЛОНИНУ / ФОТО З САЙТА GIG.IF.UA

Народна поетеса й художниця, авторка філософсько-духовних і народних творів залишила по собі багатющу й розмаїту спадщину, яка досі належним чином не досліджена, не вивчена, а найприкріше, що й не усвідомлена нами.

Народилася вона в селі Бистрець, у сім’ї відомого косівського коваля Штефана Плитки і майстровитої ткалі й вишивальниці Ганни. Згодом родина перебралася до Криворівні. Хоч Параска закінчила лише чотири класи, але завдяки батькові знала кілька мов, а коли почалася Друга світова війна, працювала перекладачем у сільській канцелярії. Одного разу здійснила невдалу спробу самотужки дістатися до Німеччини і вступити до університету. Повернувшись до Криворівні, Параска долучається до національно-визвольного руху, стає зв’язковою УПА під псевдонімом Ластівка. За це радянська влада-«визволителька» в червні 1945-го заарештувала 17-річну дівчину й запроторила на десять років у сибірські табори. В ешелоні, який віз в’язнів на каторгу, Параска обморозила ноги, п’ять років пересувалася на милицях. Виживши з Божою поміччю, вона дала обітницю все життя ділами, словами й помислами славити Спасителя і Мир Божий.

Нині старожили Криворівні розповідають, що жила їхня сусідка Параска самотою в колишній батьковій кузні, до якої він прибудував ще одну кімнатку. Уже мало хто й пам’ятає, як, повернувшись із Сибіру, вона працювала художником у місцевому лісгоспі. На свята чи на толоці була заспівувачкою, грала на багатьох музичних інструментах, а ще й організувала хор, якого вчила виконувати народних пісень, записаних нею від місцевих бабусь. А потім через драму в особистому житті Параска усамітнилася й почала вести аскетичний спосіб життя. Казала, що «заховалася» у творчості серед незрадливої краси гір і Чорного Черемошу.

Тож і запам’яталося всім, як вона мало не цілодобово чаклувала над своїми записами, обрамлювала неповторними витинанками й малюнками саморобні книжки і книжечки, про які завжди казала «мої дітки». Сама виготовляла фарби і з їхньою допомогою перетворювала будь-де знайдені шматки старої тканини на ікони, пейзажі й жанрові картини. Чимало з того роздаровувала музеям, школам, парафіям і просто добрим людям. Останні роки прожила у страшній бідності, немочі, майже втративши зір. Відійшла у вічність 16 квітня 1998 року, похована в Криворівні.

Вона була так зачарована своїм рідним краєм, що й твори свої підписувала поетичним псевдонімом Горицвіт. За словами директора Музею Івана Франка у Криворівні Ганни Луцюк, рукописних томів обсягом 500 сторінок кожен Параска Штефанівна написала близько 50-ти, а маленьких книжечок — близько тисячі. Чимало свого самвидаву вона роздарувала, а значна частина зберігається в громадському меморіальному музеї — у її колишній оселі-майстерні. За життя письменниця так і не дочекалася жодної друкованої книжки. Лише через багато років по її смерті дві з них побачили світ — «Мила книжечка» і збірник народних переказів «Старовіцкі повісторькє».

Серед неопублікованих особливу увагу привертають схожі на старовинні манускрипти духовно-філософські твори: «Молитви во славу святого Хрещення Руси-України», «Молитва — дар Божий», «Помолімося за мир благости», «Небесному престолу від Підніжжя землі», «Вінець Боголюбія». У них зібрано й авторські неканонічні молитви, і переспіви житій святих, і духовні роздуми. Саме під враженнями від цих глибоких розмислів гуцульської черниці в миру дослідники її творчості почали називати її «карпатським Гомером», «Сковородою в спідниці», «філософом світового масштабу».

Є в неї не менший обсягом і значущістю й інший цикл творів — народний: «Співанке Гуцулсков говірков», «З народних повісток». У цих та інших схожих книжках Параска Плитка-Горицвіт виявила себе як досвідчений етнограф, чудовий знавець словника гуцульської говірки, на основі фольклору вона складала і власні співанки й казки. Чекають на видавців численні верлібри, ліричні поезії, фантастико-пригодницький роман «Індійські заграви», щоденники.

Не менш вагомий і художній доробок народної майстрині, яку мистецтвознавці, не покрививши душею, називають посестрою Марії Приймаченко й Катерини Білокур. На картинах Параски Плитки-Горицвіт бачимо краєвиди Карпат. Вона створила велику галерею портретів, присвятивши їх Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Лесі Українці, Маркові Черемшині, Василеві Стефанику. Серію малюнків «Шевченко в Карпатах» художниця подарувала Канівському музею на Чернечій горі. Лики святих на іконах Параски Штефанівни хоч і канонічні, але перенесені на український ґрунт. Усі вони обрамлені гронами винограду, квітами й національними орнаментами. Кращі з тих, які мистецтвознавцям удалося розшукати, уже видані альбомом. Цикл жанрових малюнків про життя й побут своїх земляків — вівчарів, плотогонів, чудових різьбярів по дереву, вишивальниць, доповнених ще й поетичними строфами, майстриня переплела в книжці-альбомі «Доля гуцулки». Цей доробок теж вартий того, щоб тепер видати його окремим альбомом.

У розмові про хату-музей Параски Плитки-Горицвіт із Ганною Луцюк довелося почути, що місцева громада ним опікується, торік було перекрито дах. Однак цей заклад досі діє як громадський, а доцільно було б надати йому статус філії державного музею Івана Франка, який діє в Криворівні. Потрібно, мабуть, виділити одну чи дві ставки наукових працівників, які б зайнялися науковим опрацюванням архіву письменниці, підготовкою її рукописних книжок до друку. Поки що не знайшлися спонсори й меценати, які зголосилися б поділитися своїми статками з хатою-музеєм, надати допомогу в виданні книжок, влаштуванні виставок робіт. Справжнє відкриття генія Параски Плитки-Горицвіт ще попереду.

На закінчення зауважу, що я вже давно облюбував і для себе псевдонім Горицвіт. Тепер, що більше я знайомлюся із творчістю моєї однопсевдонімки, уславленої мисткині, то більшу відповідальність відчуваю за власне слово. Під кожним підписуюся.

Сергій Горицвіт, Одеса
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ