Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Кримська зустріч з Юрієм Куклачовим

12 жовтня, 2007 - 00:00

Відпочивальники з усіх куточків колишнього Радянського Союзу цього спекотного літа у сонячній Феодосії мали можливість подивитися вистави єдиного у світі «Театру кицьок» клоуна-дресирувальника, народного артиста Росії, Юрія Куклачова.

Я попросив у нього автограф, а він погодився розповісти мені про те, як починався його творчий шлях. Виявляється, що у віддалених у часі 70-х роках минулого століття, коли його, робітника одного з московських підприємств, у ранзі лауреата всесоюзного огляду художньої самодіяльності, разом з іншими лауреатами запросили виступити на арені Московського цирку. По закінченні свого виступу Юрій отримав персональне запрошення на навчання у циркове училище, що було його давньою мрією.

Чотири роки занять на відділенні «клоунади» пролетіли як одна мить і в 1971 році він закінчив училище, отримавши професію «клоун-пародист-акробат». Працюючи на аренах багатьох цирків країни в образі клоуна-пародиста, постійно шукав своє особисте творче обличчя, добре розуміючи, що в цьому пошуці щастить одиницям. Допоміг його величність випадок. Перебуваючи на гастролях, йшов до цирку і йому в ноги ткнулося мордочкою маленьке пухнасте кошенятко, якого перед тим хтось без зайвих вагань викинув на вулицю. І тут у Юрія промайнула думка, а що як почати дресирувати кицьок і зробити з ними комічний номер?

Кішка нікому і ніколи не підкорялася (пам’ятаєте Р. Кіплінга) і підкорятися ніколи не буде. Тому що вона завжди живе так, як їй подобається. Секрет заключається в тому, що не Куклачов дресирує кішок, а вони дресирують його. Він за ними лише уважно спостерігає. Головне — треба полюбити тварину й відчуваючи це, тоді пухнастий товариш відповість взаємністю. «Усе спілкування починається з гри, під час якої я дуже уважно слідкую за твариною, її характерними особливостями, які заохочую і закріплюю за допомогою ласки і уваги, — розповів мені Юрій Куклачов. Тварина сама підказує, що їй більше до смаку. Я тільки створюю під ті чи інші її пустощі відповідну сюжетну канву».

Його Стрілка, маленьке кошеня, яке Юрій підібрав на вулиці, виросло у красуню-кішку, з якою він зробив акробатичний номер з шестом, під час виконання якого цирк 20 хвилин здригався від глядацького сміху, а дресувальник, таким чином, знайшов своє творче обличчя, ставши клоуном з кішками.

А надалі був знаменитий номер «Кіт і повар», який мав приголомшливий успіх у глядача, і з яким Юрій вперше виїхав у 1973 році на закордонні гастролі в Румунію.

Поступово номер розширювався, в ньому з’являлися ще декілька котів і пес Паштет. У 1974 році театр Куклачова тріумфально зустрічають на Кубі, а в 1976 році запрошують на гастролі в Канаду. Успіх був шаленим. Після виступу в Оттаві прем’єр-міністр Канади П. Трюдо запросив його з дружиною до себе додому на обід.

Юрій Куклачов — артист багатожанровий. Він і жонглер, і еквілібрист, і каскадер, і фокусник, і дресирувальник. У своїх книжках він неодноразово писав: «Клоун не той, хто вміє смішити, а той, хто вміє все робити». Саме це дозволило йому здобути шалену популярність серед дітей і дорослих на п’яти континентах Земної кулі. Але й на цьому він не зупинився й у 1990 році за допомогою московської мерії втілив у життя свою давню мрію, відкривши в Москві перший у світі «Котячий театр» («Кет Хауз»). Розмістився він у приміщенні колишнього кінотеатру «Призыв» на Кутузовському проспекті.

За короткий час разом з друзями-однодумцями — художниками, дизайнерами, фотографами вони перетворили захаращене приміщення в затишний і неповторний світ «Театру кицьок». У ньому зручно і весело живеться режисерам, артистам, балетмейстерам і звісно їхнім улюбленцям, головним героям дійства кішкам і собакам, яких на сьогодні налічується вже понад 120.

Серед цікавих історій, які я довідався від юрія Куклачова, була й така. Гастролюючи в Англії, за вимог кордонного карантину, його театр привіз лише частину тварин. Тому були змушені звернутися до англійців з проханням подарувати їм своїх улюбленців, а частину нових «артистів» відловили прямо на вулицях Лондона. І вже за три місяці «новобранці» на рівних працювали з «ветеранами» в унікальному цирковому номері, який згодом був визнаний у країні кращим цирковим номером року і удостоєний спеціального Диплому. Зараз у фойє театру демонструється постійна виставка кицьок, створена руками художників — у жанрі живопису, графіки, кераміки, дерева, металу.

У творчому доробку майстра — п’ять програм: «Похитители кошек», «Принц Щелкунчик и крысиный король», «Кошки-клоуны и любовь», «Кот в сапогах против Карабаса-Барабаса», «Кошки из вселенной». На виставах театру як в Москві, так і під час численних гастрольних подорожей світом завжди аншлаг — ознака того, що праця акторів та дресувальників прийшлась до смаку вже декільком поколінням батьків і дітей.

Дякуючи метрові за цікаву розповідь, на останок додам ще декілька красномовних фактів із його насиченого творчого життя, про які він скромно не згадував. Серед численних призів і нагород, окрім уже названих, є також «Золотий Осказ» (приз глядацьких симпатій), отриманий ним у Японії у 1981 році; приз «Серебряный клоун» в Монте-Карло; Кубок журналістів світу (1987 рік), звання почесного члена Асоціації клоунів Америки.

А пошта Королівства Сан-Марино, на знак визнання унікального таланту артиста, випустила поштову марку, присвячену Ю. Куклачову, який став, таким чином, другим клоуном на планеті (після Олега Попова), удостоєним такої високої честі.

Григорій ЗАСЛАВЕЦЬ, кореспондент газети «Буковинське віче»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ