ЛИСТ ДО ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА
Пані Ларисо!
У рік смерті Йосифа Віссаріоновича я закінчив сім класів сільської школи та, взявши в руки молоток, не випускав його до самої пенсії. Пишу це для того, щоб ви не шукали в моїх словах літературних помилок, і хоч я й не часто пишу в газети, та зізнаюся, що друкують мої замітки й центральні, й обласні, й районне видання. Я познайомився з вами заочно, коли йшли передачі по телевізору, де ви були учасницею «стінки на стінку» між прихильниками Януковича та Ющенка. І не прислуховувався, про що ви говорили — дивився на ваше обличчя, а на ньому було написано більше, ніж можна сказати найсправедливішими словами.
Коли говорив один відомий депутат, я дивився на ваше лице та зчитував з нього, як з аркуша Біблії: «...ти так брешеш, що й сам у свої слова не віриш, та я тобі вибачаю — ти відпрацьовуєш свій гонорар, а соромно тобі буде потім». Може, я помиляюся, пані Ларисо, бо у кожного з нас своє розуміння справедливості й честі.
А тепер дозвольте мені написати декілька слів про наше сьогодення, бо ми всі в боргу перед ветеранами тієї страшної війни, і я в силу своїх можливостей хочу через вашу газету від імені дітей війни й вашого покоління поздоровити всіх, хто «топал, полз и в траншеях мерз», з днем Перемоги та щоб вони дочекались теплоти від держави, ВОНИ, які не дивились з третіх ешелонів у біноклі на війну. Газета ваша дорогувата для пенсіонерів, та я її виписую заради ковтка правди.
Слово о кузнецах победы
Течет людской поток по улицам державы,
блеск орденов манит, но не хватает сил —
Ведь ордена не только отблеск славы,
А кровь и пот, и тысячи могил.
Где твердый шаг, где выправка былая,
Где грудь, как говорится, колесом?..
Порой мы все преступно забываем,
За счет чьих ран и чьих смертей живем.
Оркестры, не ятрите маршем души
И в строй их не прессуйте, словно в клеть,
На головы им падали не груши,
Сердца им продырявливала смерть.
Порыв и путь их не подвластны тленью,
И памяти не оборвется нить...
Нет подвига сегодня для сравненья
С тем майским днем, что принесли они.
...Течет людской поток по улицам державы,
И в миг молчанья смолкнут песни, стих...
Страна моя, Победа — это слава Сынов твоих
И мертвых, и живых.
