Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Майстри скрипкових душ

Скрипка та альт молодого львівського митця змагаються на батьківщині Страдіварі
17 жовтня, 2009 - 00:00

Італійське місто Кремона споконвіків вважається колискою струнно-смичкових музичних інструментів. Саме тут, кілька сторіч тому, геніальні за звучанням інструменти творив легендарний Антоніо Страдіварі, а також не менш знана родина Аматі. Не дивино, що вже дванадцятий рік поспіль у Кремоні відбувається Трієнале — престижний міжнародний конкурс струнно-смичкових інструментів імені Антоніо Страдіварі. Цьогоріч за єдину нагороду конкурсу, який, до слова, завершився 2 жовтня, змагалися роботи понад чотирьох сотень майстрів. Серед них знайшлося місце для двох інструментів, виготовлених львів’янином Орестом Пуцентелою.

Орест, якому 27 років, є наймолодшим представником знаних галицьких скрипкових майстрів. Глава родини — Мирослав Пуцентела захопився майструванням струнно-смичкових інструментів ще у вісімдесятих роках, коли викладав гру на альті у Дрогобицькому музичному училищі. «Мої студенти не мали хороших інструментів, а без хорошого інструменту про хороше виконання музичного твору вже й годі говорити, — розповідає пан Мирослав. — В той час придбати інструмент закордоном було практично неможливо та й дуже дорого». І викладач засів за книги, звідки почерпнув достатньо знань, щоб втілити їх на практиці, адже відтепер твердо вирішив власноруч виготовляти скрипки і не тільки. Першим світ побачив альт, над яким Мирослав Пуцентела працював понад півроку. Зараз у доробку досвідченого майстра вже близько 360 інструментів, серед яких 24 віолончелі.

Не залишились байдужими до захоплення Мирослава і дружина Наталя та син Орест. «Як сьогодні пам’ятаю той день, коли батько посадив мене в майстерні біля себе і сказав, що пора вже мені по-серйозному братися до скрипкової науки, — пригадує Орест Пуцентела. — Взявши до рук книжку про скрипкових майстрів Італії він мовив: «Страдіварі почав у чотирнадцять, а тобі зараз дванадцять. За часом ти вже маєш перевагу, а, отже, можеш стати кращим». Поки син осягав таємниці майстерності, Мирослав та Наталя вдосконалювалися у Міжнародному інституті скрипкобудування імені Антоніо Страдіварі, що в місті Кремона. Їх наставниками стали представники двох родин скрипкових майстрів, які вважаються світовими грандами — маестро Джіо Батта Морассі та маестро Франческо Біссолотті. Після вояжу до Італії в роботі Пуцентел з’явилася чітка система виробництва, технічне виконання тих чи інших елементів давалося значно легше. У родині встановився чіткий розподіл обов’язків: Мирослав та Орест займаються майструванням інструментів, а Наталя покриває вироби лаком.

У своїй праці Пуцентели віддають перевагу деревині з явора і смереки. Усю роботу львівські майстри умовно поділяють на чотири етапи. Сюди входить заготівля деревини, столярна робота, лакування та монтування. «Перший період найтриваліший, адже деревина повинна сохнути та визрівати після зрубки у природний спосіб, який триває 7—10 років, — ділиться секретом Орест. — Метод штучного сушіння не годиться. На столярну роботу, як правило, потрібно місяць-півтора часу. Тут важливий алгоритм дій, бо помилка на перших кроках може спричинити негативні наслідки на завершальних етапах». Упродовж ще чотирьох тижнів відбувається лакування інструменту. Як стверджує майстер, скрипку, альт чи віолончель потрібно вкрити лаком у середньому вісімдесят разів. Лак, звісно ж, краще сохне та лягає у теплу пору року. І, врешті, на готовий інструмент вмонтовуються струни. Ця робота вельми клопітка. Хоча й триває всього два-три дні, та є справжньою наукою, адже від неї залежить близько тридцяти відсотків звучання інструменту. Загалом на виготовлення скрипки чи альта потрібно два з половиною-три місяці. А от над віолончеллю робота кипить втричі довше.

Родина Пуцентел веде ретельні записи про кожен інструмент, який передали у руки тому чи іншому виконавцеві. Зокрема, композиціями, виконаними на львівських скрипках, шанувальників класичної музики раз-у-раз зачаровують український емігрант Олег Криса та молодий американець польського походження Емануель Боровський. Причому американський віртуоз довго вагався між скрипками батька та сина і врешті придбав обидві.

Визнання майстерності вже давно прийшло до цієї галицької родини. У 2007 році на скрипковому конкурсі імені Петра Чайковського в Москві, Мирослав Пуцентела отримав срібну медаль та спеціальну грамоту за кращі звукові якості інструменту, а Орест був відзначений грамотою за проходження до третього туру. До речі, Пуцентели чи не єдині з українських скрипкових майстрів, які не лише беруть участь у престижних міжнародних конкурсах, але й досягають там успіху.

Та нагороди для них не найголовніше. Вони просто отримують задоволення від мистецької роботи, з трепетом плекаючи витвори своїх рук. Як стверджує Мирослав Пуцентела, найбільша радість для майстра тоді, коли грають на його інструменті. А якщо цей витвір ще й допомагає виконавцеві перемогти на конкурсі або успішно проторувати собі шлях до музичного визнання — радості немає меж. Як немає меж мистецькому натхненню до створення нових скрипкових душ.

Олег БАБІЙ, Львів, фото автора
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments