Демократія - це коли два вовки і ягня голосують щодо обіднього меню. Свобода - це коли добре озброєнне ягня оспорює результат такого голосування
Бенджамін Франклін, один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон

Молоко для знайди

Історія з дитинства моєї прабабусі Марії
21 листопада, 2014 - 13:40
Молоко для знайди
УКРАЇНЦІ ВСЬОГО СВІТУ 22 ЛИСТОПАДА О 16.00 ВШАНовуваТИМУТЬ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ ВНАСЛІДОК ГЕНОЦИДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ ТА ВОГНЕМ СВІЧКИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Прибігаю зі школи додому й одразу нишпорю по каструлях. Шукаю чогось перекусити, щось із ласощів. Відкриваю холодильник, дістаю каструльку з борщем. Насипаю в тарілку страву, приготовану мамою...

Через двадцять хвилин я сита й добра людина. Швиденько роблю домашні завдання на завтра. Потім вмикаю комп’ютер, шукаю в Інтернеті потрібну тему — про Голодомор в Україні 1932 — 1933 років. Рука сама тягнеться до блокнота, який я залишила вчора на столі. Це такий собі звичайний блокнот для записів. Але в ньому мною записана незвичайна розповідь моєї бабусі Марії. Точніше, то запис переказу бабусі про те, що їй колись розповіла її мама, моя прабабуся. Прабабусю теж звали Марією.

Спочатку я хотіла назвати ту історію «Сумна легенда нашої родини». Але моя бабуся заперечила і сказала, що то бувальщина, бо все так і було насправді. Вона — про Голодомор. Не взагалі, а в селі Варварівка на Кіровоградщині. У ньому 1925 року народилася й жила моя прабабуся Марія. Вона за свої 68 років життя, говорили мені мама Наталя і бабуся, відчула всі негаразди минулого.

Ось ця історія з дитинства моєї прабабусі Марії:

«У Варварівці голод був страшний, — переказувала мама своїй доньці історію свого дитинства. — Щоправда, нашій сім’ї було набагато легше, бо батько працював головою колгоспу. Тому в нас залишилася наша корівка Зойка. Вона давала багато молока, яке ми зберігали в погребі. Воно-то й урятувало нас від голодної смерті. По сусідству стояли спорожнілі будинки, їхні господарі вже відправилися в подорож на інший світ, котрий здавався живим справжнісіньким раєм.

Ось у такі часи була я та моя найкраща подруга Марійка. Такі собі дві семирічні непосидющі Маші. Полюбляли бігати селом наввипередки. Щоправда, треба завжди тікати від дядька Павла: він займався чорною справою — викрадав дітей просто з-під носа батьків...

День розпочинався, як завжди. Вранці ми прокидалися й випивали по склянці молока. Потім ганялися за метеликами, розглядали «вмерлі» хатини. Сьогодні чомусь добігли до околиці села. Там було моторошно, тіла людей лежали просто посеред вулиці. Поряд не пробігала жодна кішка чи собака, чувся тільки одинокий спів пташок і тихесенький плач. Ні — писк.

Прислухавшись до тонюсенького щебетання, ми зрозуміли — в хаті маленька дитина. Дім був зачинений на ключ, і ми вирішили скористатися вікном. Хата була простора, але в повітрі чомусь стояв нестерпний сморід. Ми пішли на кухню. На печі лежала бездиханна мати, а поруч із нею голодне немовля, обгорнуте в клаптики старої тканини. Не знаю, скільки часу маленький «зайчик» пробув один без їжі й допомоги людей. Дитя лежало й смоктало палець. Це була дівчинка з яскраво-білявим волоссям і зеленими очима. Ми не знали, що робити. Довго стояли й дивилися одна на одну, інколи переводячи погляд на малу. Але одне ми знали точно — не треба виносити її на двір. Вона лежала й скиглила, ніби вмовляючи нас принести молока. Ми второпали, що без нього малій залишилося жити декілька днів. У хаті знайшли пелюшку й поміняли стару на нову. Чимось це було схоже на те, як дівчатка граються з лялькою. Проте це була не іграшка, а жива істота. Сповивши, поклали її на лавку й дивилися страху в очі, хоча цим страхом була дівчинка із зеленим внутрішнім світлом. Вона провалилась у сон.

 Ми вилізли через віконце й побігли додому по молоко. Минаючи будівлі, обходячи бездиханні тіла знайомих, дісталися погреба, де знайшли каструлю з молоком. Склянок, черпаків, тарілок чи ложок у нас не було. У наші маленькі світлі голови прийшла грандіозна думка — набрати молока у рота. Це був єдиний вихід. Так ми й вчинили. Набрали його у рота, тихесенько минули мою маму, щоб вона не помітила та не почала розпитувати. Так ми бігали по селу тричі на день. Дівчинці ставало краще, а ось моя матуся вистежила нас.

У якийсь момент ми прийшли годувати малу, але її в хаті не знайшли. Засмучені втратою, повернулися додому. А там вже лежала дівчинка в обіймах моєї мами. Так у нас вдома опинилася Катруся.

Ми її полюбили й ставилися, як до рідної сестри.

Закінчився голод, минули роки, й все потроху налагоджувалося. У нас була така собі трійка «сестер» — дві Маші та Катруся. Із часом об’явилася рідна сестра нашої подруги із проханням віддати малу їй. Дитина, звісно, не розуміла й не сприймала родичку. Мати не хотіла віддавати Катрусю. Вона відтягувала час, але врешті-решт довелося переступити через себе.

Тяжким був день розлуки. Усі плакали, але гадали, що їй там буде краще. Два роки не було жодної вісточки, а на третій прийшло запрошення на похорон. Виявилося, вся їхня родина задихнулася від чадного газу. Не знаю чому, але мені здалося, що на її долі було написано: «Смерть від руки родича». Ніхто не звинувачував померлу родину, всі просто плакали й не могли забути цю дівчинку з її чарівним характером і фантастичними очима. Ми дуже прив’язалися до дитини й не змогли пробачити собі! Наша мати пережила втрату найтяжче...»

На цьому стоїть крапка в моєму блокноті.

...Голод лютував тоді, у 1932 — 1933 роках, на великій частині України з її родючими землями. Звичайні селяни були в безвихідному становищі. Дарма вони прагнули достукатися до партійців.

Раніше я знала про це завдяки школі, Інтернету, але не бачила у своїй уяві чіткої картинки. Хоча й прагну розвивати уяву, адже мрію стати журналістом. Ні, я не уявляла, як все це було всього два покоління тому. Причому з моїми близькими — теж! А тепер я думаю про те, що можу радісно зустрічати день і дивитися на сонце веселими блискучими очима, а колись діти та дорослі зустрічали день голодним і сірим поглядом.

Ілона Герасименко, школярка, м. Кривий Ріг
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments