«Не допустити руйнування держави...»
Зустрічаю свого давнього знайомого і чую від нього, що він тільки- но повернувся з Донецька.
Донецьк я відвідував не раз. Мене туди направляли у відрядження, але давно, ще в радянські часи. Запам’яталися червоні квіти на просторих вулицях і площах, красиві багатоповерхові будинки. Спілкувався з робітниками, інженерами, службовцями, й не тільки в робочі години. І тоді ж відзначав добру обізнаність цих людей iз усіма подіями в країні, навіть про київські новини вони щось знали, з’ясовували для себе окремі подробиці — чи то у спорті, чи то у будівництві. Про своє ж місто говорили з гордістю і разом з тим самокритично, інколи згадували давнину, англійця Юза, який побудував тут великий завод. «Як було ще при Юзові», — вставляли у розповіді такі слова. Зналися і в економіці, турбувалися за екологію. «То що ж тепер там?», — розпитую у знайомого.
«А як назвати місто, в якому майже на кожному кроці — старі символи, назви, гасла, на зібраннях людей звучать вже призабуті заклики, старі пісні. І нічого українського...»
Пригадалися люди з Донецька, які приїжджали до Києва в дні «помаранчевого» Майдану. Мітинги, виступи, бесіди. І нічого неприємного, ніяких непорозумінь, все як і має бути в таких випадках. Хіба що були окремі різкі висловлювання, але ж це був період виборчих перегонiв. Невідомо, коли ще завітаю до Донецька, охоче б поїхав туди при нагоді, а поки що вирішив почитати друковані матеріали, що мають відношення до людей, так чи інакше пов’язаних з цим містом.
Читаю, наприклад, у передвиборчій програмі Партії регіонів, затвердженій на з’їзді: «Кожному працездатному громадянину — роботу за фахом і заробіток, що забезпечує гідне життя родини та можливість заощаджень. Молоді — якісну освіту та гідну роботу після її завершення. Пенсіонерам — пенсії, що забезпечують повноцінне життя».
Правильні, своєчасні накреслення, потрібні людям, не знаю, чи хоч хтось проти них виступатиме. Залишається тільки їх виконувати, робити якісь певні кроки в цьому напрямку. Та несподівано ці питання відклали і взялися здійснювати одне: «Ми — за надання російській мові статусу другої державної мови в Україні. Наше гасло «Дві мови — один народ!».
Треба відразу ж сказати, що намір мати в Україні дві державні мови — помилковий задум, а гасло «Дві мови — один народ!» — із розряду фантастики. Дві мови — це українська і російська, а який один народ? Радянський? Це вже було, і відомо, чим закінчилося. Нав’язувати корінному народові якусь іншу мову — це диктаторство, поневолення людей. А між тим немало органів місцевої влади в південно-східних областях України за ініціативи депутатів з Партії регіонів вже прийняли рішення про надання російській мові статусу регіональної, що є протизаконним заходом і порушенням Конституції (відповідно, на ці рішення прокурори внесли свої протести).
Навіщо ж це робиться? Показати, що ми, мовляв, виконуємо свою програму, турбуємося про людей? Але це не турбота, це спроба відсторонитися від більш вагомих обіцянок. Спробуй їх виконати, забезпечити людям роботу і гідний заробіток — та це ж протягом всього терміну депутатства треба мало не щодня битися, домагатися, щоб мати якісь помітні успіхи, а тут протягом години обговорили на засіданні — і все, рішення готове. Неправове? То нехай iз цим розбираються інші.
При цьому подібні рішення мають посилання на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, ратифіковану Верховною Радою минулого скликання. Але ратифікація, як повідомлялося у пресі, проходила за перекладом цієї хартії з російської мови, а не мови оригіналу, що є порушенням загальноприйнятих норм і правил, а до тих мов, які треба захищати, бо вони на межі зникнення, вписали й російську...
А як бідкалися ті депутати, як вони мало не на кожному засіданні рвалися до мікрофонів, проштовхували цю хартію, наче без неї — ні кроку вперед. Це вже тоді планувався злочин проти державної мови.
Доводиться тільки дивуватися, з якою крутійською вивертливістю і нестямністю діють україноненависники в українському парламенті, під машкарою захисту мов національних меншин провели такий агресивний наступ на українську мову. І водночас саботують обрання суддів Конституційного Суду, який не працює вже довгий час.
Отже насправді мовне питання, підняте Партією регіонів, не має під собою ніяких підстав, нічого корисного нікому не дає, навпаки, вносить розбрат і ворожнечу, є справжнісіньким окозамилюванням, щоб відволікти людей від вирішення нагальних проблем, приховати свою бездіяльність і безпорадність.
Перші дні роботи нової Верховної Ради, обрання її голови показали нам, що в стінах парламенту може панувати не тільки дух законотворчості, а й стихія вседозволеності, підступності, ошуканства, цинізму, коли моральні норми і правила відкидаються як непотріб. Цьому треба давати рішучу відсіч. Тому громадськість, всі здорові сили суспільства повинні виявляти високу пильність, щоб не допустити руйнування держави противниками нашої незалежності, зривати будь-які змови антиукраїнських сил.
