Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Нереалізовані...

Українському середовищу треба неодмінно плекати культуру пам’яті
12 вересня, 2019 - 16:29

Причини нереалізованості свідомих українців можуть бути різними. Скажімо, життя виявилося надто коротким. Або людина народилася не в той час. Душа поривається сказати правду, але... доводиться мовчати. Свого часу зустрічав таких людей на теренах Росії. Деякі батьки прагнуть виховати своїх нащадків у патріотичному дусі, але атмосфера в місцях проживання задушлива. Юні українці або переїздять на батьківщину предків, або пристосовуються до оточення. Та й в українських умовах далеко не кожен регіон дозволяє реалізуватися в національному сенсі. Навіть тепер. Ось переді мною книжечка віршів Олеся Степаненка із символічною назвою «Свічечка». Її видав батько після ранньої смерті свого сина. Життя юного поета обірвалося в 2004 році, коли Олесю виповнилося лише двадцять. Загинув мешканець харківського містечка Дергачі на залізничній колії. Обставини смерті досить загадкові. Є версія, що вбили. Незадовго до смерті він, лежачи в лікарні, писав: «Нема майбутнього у мене. На превеликий жаль, нема... Єдине, що мене чекає — могильний холод і пітьма. Вже не створю більш ні рядочка я віршів — цих маленьких див. Так званих друзів заспокою і не так званих ворогів...»

Черепно-мозкова травма була сигналом. І хлопчина знав, що вороги у нього не так звані, а реальні. Ми про це воліємо не говорити, але українофобська атмосфера на прилеглих до Росії територіях є скоріше правилом, аніж винятком. Прикро, що досі нема державної програми підтримки патріотів на Одещині, Херсонщині, Луганщині, Харківщині... Коли 2017 року в селі Гришине, що на Донеччині, побили батька й сина Голубенків, то один з чотирьох бандитів після злочину навіть пробував піти на службу до поліції. Лише журналістські публікації завадили цьому. Учасник АТО Голубенко-старший після нападу став інвалідом другої групи. А його син, 19-річний Михайло, одужав, пізніше навіть відслужив у морській піхоті. Будемо сподіватися, що син зможе реалізуватися в житті, як українець. Але таким людям потрібна допомога української спільноти. А як будемо економити час на героях, на тих, хто готовий іти попереду, то потім доведеться розплачуватися життями десятків тисяч людей. Надто вже сусід у нас специфічний.

ПІДТРИМКА ЗАВЖДИ ОКРИЛЮЄ

Про те, що підтримка суспільства важлива, говорить один із віршів Олеся Степаненка. Він написав його після того, як його творчість високо оцінив українець з Австралії: «І радісно, і свято на душі, // І хочеться писати знову й знову! // Нові, незапозичені вірші // про вільну Україну й рідну мову...»

Це було ще 1995 року, коли Олесеві не виповнилося і тринадцяти. Уявляєте, якою могла б бути Україна, якби таких людей ми оберігали і підтримувала? Якби ними бодай тепер заопікувалися свободівці, «правосєки» чи Нацкорпус. Це було б набагато продуктивніше, аніж марші з смолоскипами...

ВИСНОВКИ, ЩО НАПРОШУЮТЬСЯ

Як повніше використовувати напрацьовки земляків, які відійшли? Адже духовне життя може продовжуватися і після фізичної смерті. Рівень реалізації героїв ми й самі можемо збільшувати. Теоретично жодних обмежень тут немає. Українському середовищу треба неодмінно плекати культуру пам’яті, бо це допомагає зберегти націю.

...Загалом, якщо говорити про людей з українським корінням, які живуть за межами України, то тут максималізм недоречний. Зрозуміло, що там набагато більше умов для асиміляції, аніж для участі в реалізації української ідеї. Тому Серікжан Білаш з Казахстану є не українофілом, а захисником казахів та уйгурів Китаю від комуністичного геноциду. Зінаїда Гречана із Молдови є спікером парламенту та лідеркою молдовських соціалістів. А могла б очолювати якусь там проукраїнську фракцію. І навіть молдовський олігарх Плахотнюк та колишній президент Молдови Снєгур (трохи спотворене Снігур) — явно люди з українським корінням. Але вони не мають жодного стосунку до української справи і навіть до українського культурного життя. А ще був румунський письменник-дисидент Александру Івасюк, який написав антитоталітарний роман «Рак». Він — із тієї частинки Гуцульщини, яка опинилася у складі Румунії. Це дуже прикро, але ми надто легко віддаємо своїх на поталу асиміляції. Якби не віддавали, а мислили стратегічно, то не довелося б воювати уже шостий рік поспіль.

Проте інколи «голос крові» змушує зробити вибір на користь України. Скажімо, Шота Мартиненко, Гіві Іванько, Тенгіз Гоголь із Грузії. Батьки не залишили їм українських імен, лише прізвища. Але хлопці 2014 року пішли воювати за Україну — Батьківщину своїх дідусів та бабусь. Спрацювали загальні антиімперські установки грузинського суспільства. Добре, що хоч так. Без добрих знань української, але з позицією, яка нас влаштовує. А чому б не «інвентаризувати» весь пострадянський простір? Може, тоді друзів в України суттєво побільшає? Але для цього треба цікавитись усім українським. Згадаймо, для прикладу, Казахстан. Василь Дев’ятко став другим за рахунком міністром охорони здоров’я цієї республіки. А Анатолій Дерновий — дев’ятим. Ігор Лепеха був важливою фігурою в МВС Казахстану. Юрій Мельниченко — відомий казахський борець, олімпійський чемпіон. Через віддаль їм непросто було б реалізуватися в українському культурному житті, але цінними для України вони можуть бути, навіть проживаючи в Казахстані. Але для цього повинні змінитися ми всі.

Перш за все, треба берегти найкращих, таких, як Олесь Степаненко та Олексій Курінний. А якщо вже не вберегли, то слід подбати про повну реалізацію їхнього доробку. Видання книг, організація виставок, створення фільмів, телепередач. У цьому, зрештою, нема нічого особливого — так всі народи живуть. Особливо ті, кому ми заздримо і куди їдемо на заробітки. Заздрість завжди контрпродуктивна — змінюватися треба! Працювати з подвоєною енергією. І лише тоді ми з упевненістю зможемо сказати, що господарями найродючіших чорноземів Європи, щедро зрошених Дніпром, і через сто, і через двісті років будуть все ті ж українці.

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ