Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

«Ніщо не змінить нашої ідентичності»

Волиняни — про мир, втрати і... газету «День»
30 серпня, 2018 - 15:46

Оксана КАЛIЩУК, доктор історичних наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

—  У житті переплетене і радість, і смуток — це не секрет. У ці дні це якось особливо гостро відчулося. Радість, бо ми, попри все, попри всі зусилля ворогів (і зовнішніх, і внутрішніх), святкуємо День незалежності. Радість, що більша частина України відзначала його під мирним небом. Радість від того, що мрії поколінь врешті-решт збуваються. Радість від того, що ти зустрічаєш багато однодумців з українським серцем. Радість від того, що на українській землі живуть щирі, роботящі люди. Україна була, є і буде — це те переконання, без якого мені важко уявити свого життя.

І, водночас, є сум, бо і в ці дні ми ховали наших захисників, хлопців, які взяли відповідальність за нас на себе, які своєю кров’ю довели цінність незалежності. Сумно, бо у той час, як одні гинуть у боротьбі з нашим ворогом, інші піддаються провокаціям і повторюють підкинуті недругами думки, що «це не наша війна». Але ж вона наша, бо воюємо ми за нашу землю, за мирне небо, а не за владу чи олігархів. Пробачте нас, наші герої!

Світлана СИДОРУК, вчителька, помічниця народної депутатки Iрини Констанкевич, село Карасин Камінь-Каширського району:

— Про себе і особисте. Радію щоденно, що можу жити, любити, працювати і бути корисною комусь. Інколи радість стає хвилинами щастя: коли тебе обіймає онук, коли спостерігаєш, як сходить сонце і світ оживає у новий день.

Життя має сенс, коли ти постійно до чогось прагнеш, кудись спішиш, щось прагнеш досягти. Інколи це вдається сповна і ти радієш. Важко втрачати, особливо назавжди... Рідна сестра — старша порадниця, друг, ангел-охоронець — нічого не сказала і пішла до Бога. На землі ми більше не зустрінемось ніколи. Але ще сильніше відчуваєш її любов, силу Божої любові і починаєш все більше усвідомлювати, що таке «твій Хрест», що так мало — хотіти, і як багато — терпіти, цінувати любов ближнього.

Про нас і Україну. Ніхто і ніщо не змінить нашу ідентичність. Знову боротьба за волю, самостійність. Як 100 років тому, будуємо свою державність. Багато втрат, багато крові, надто багато Героїв, що не вмирають. Для матерів, дітей, дружин — їх немає тут на землі. Війна — це найстрашніше. Благаю миру Україні. Багато чудових людей поряд, прекрасних дітей, чарівних онуків — але війна...

Світлана ДУМСЬКА, прес-секретарка Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства:

— У своєму коментарі хочу проаналізувати, а чим порадувала, чим засмутила мене газета «День»?  Як людину думаючу, з активною громадянською позицією, «День» вже давно особливо радує мене виходом у світ англомовних номерів і темами, які там порушені. Для України таке вкрай необхідно — це наша позиція в Європі. Вона ще так рідко там представлена. Але засмучує порівняно невеликий тираж такої газети. Значить, треба нам ще геть невелика порція англомовності. І це засмучує.

Не знаю, яку аудиторію охоплює The Day, в яких країнах його читають і наскільки люблять самі українці (це є ще й своєрідним ідентифікатором кількості людей зі знанням англійської мови), але, думаю, якби знала такі цифри, то це б мене теж засмучувало...

Ще я полюбляю рубрику «Українці — читайте!». Якось аж додає гордості за свою країну. От наприклад, про британця, якого зачарувала «Лісова пісня». Ми такі! Як волинянку, порадували у «Дні» історії про наш край. Я взагалі дякую журналістам газети «День» за те, що наша Волинь представлена у світлі успіху. Час від часу саме з «Дня» дізнаюся, що рідна область унікальна своїми людьми.

«День» виписує такий собі глобальний шлях волинського успіху локальними історіями. Виходить дуже кольорово. Як жінку, мене тішить те, що «День» формує успішну, з власною позицією представницю нашого суспільства. Наприклад, такими проектами, як Літня школа журналістики. Там дійсно поєднані жіноче красиве обличчя та професійний вишкіл. Ну а всі інші жіночі питання, як от кохання-зітхання, психологія дружби, зради і таке інше, мода сьогодні, «косметолог радить», — поки повз увагою «Дня». Мало знайдуть для себе і ті жінки, які працюють мамами.

Як лісівника мене приємно вразило те, що «День» не приєднався до когорти загальноукраїнських ЗМІ, які без жодного аналізу та вивчення ситуації стали закидати людей цієї професії «вкраденими у держави колодами». За це окрема вдячність. Але, переконана, більше позитивних публікацій про роботу лісівників зробили б «День» ще ближчим... до природи.

І так до аналізу «Дня» можна підходити ще довго, з різних боків, але це буде нудно, тому узагальню і скажу: читаючи інтернет-видання, зазвичай не дивлюся з різних ракурсів, а навпаки — просто групую сайти. Адже є видання, де люблю читати новини — вони там оперативні, хоч і не завжди якісні. Є видання, де працюють журналісти-аналітики. Люблю зазирнути на такі вечорами. І «таблоїдики» почитую, буває, — я ж жінка. Профільні, так називаю лісівничі, — окрема улюблена і потрібна тема. А от «День» примушує ділитися на іпостасі, штовхає розкриватися і розвиватися. У тому й перевага, що у газеті є все про все, й одразу аналітично.

До речі, поки вечорами моніторила сайт газети «День», готуючи цю добірку власних думок і фраз про видання, щоразу ловила себе на думці: я горда жити в Україні.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments