Паркани як мірило достатку

Навесні випала нагода побувати в «Межигір’ї» — колишній резиденції Віктора Януковича в с. Нові Петрівці. Такий собі райський куточок для однієї людини. Багато чого вразило з побаченого, проте чомусь увагу привернув шестиметровий паркан, який закривав від чужих очей розкіш маєтку.

Оті височенні паркани стали неодмінним атрибутом нашої дійсності за останніх років 15 — 20. Вони приховують від сторонніх палаци й маєтки на земельних ділянках вартістю в сотні тисяч, а то й у кілька  мільйонів зелених папірців тих, хто «вміє жити». Це може бути чиновник-держслужбовець, який працює на досить скромну зарплату, прокурор, суддя чи депутат. За логікою, їх народ за податки найняв на роботу, а вони цей самий народ часто-густо обдирають як липку та ще й відгородилися від нього тими самими парканами.

...У 90-х роках минулого століття час від часу листувався з редактором та ведучою української служби Міжнародного канадського радіо Ліною Гаврилів, бо тоді ще про Інтернет у нас не чули. Слухав радіопередачі з Монреаля, де чимало уваги приділялося розповідям про життя-буття українців у Канаді, ділився своїми враженнями від почутого, цікавився подробицями життя та побуту пересічних канадців. Ліна Гаврилів за нагоди відповідала на мої запитання, розповідала про свої господарські клопоти. В одному з листів вона написала: «...Справді в нас газони і парканів немає. Всі чепурненькі, охайні. Люди слідкують самі, щоб було гарно». До мого питання пані Ліна повернулася в одній зі своїх передач. За її словами, законом визначено, що висота парканів не має перевищувати 1,5 м. Щоправда, не запам’ятав, ця вимога діє на території всієї Канади чи лише в провінції Квебек, де й розташоване місто Монреаль.

Як на мене, дуже слушна вимога, адже люди мають змогу бачити, як живе чиновник чи депутат, який утримується на їхні податки, та чи відповідає його добробут задекларованим доходам. То, може, й нашим народним депутатам варто проголосувати за такий закон?

У моєму рідному селищі здавна власники садиб зводили з боку центральної вулиці кам’яні мури, так звані «ліси», які сягали плечей дорослої людини. Це зайвий раз доводить, що для них не висота мурів та парканів були мірилом достатку людини. Бо особливо не було чого приховувати.

У сучасних можновладців «покращення» в їхніх власних маєтках, яке вони намагаються всіляко приховати, можна побачити хіба що з відеокамери безпілотного літального апарата. Тут, як кажуть, без коментарів.