«Позитивні сигнали»

Богдан ТИХОЛОЗ, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Iвана Франка:

— Оскільки я працюю в галузі культури, мене насамперед ця сфера цікавить, хоча вважаю, що вона стосується всіх, а не лише тих, хто в ній задіяний. Я б сказав, що бачу досить тривкі позитивні тенденції щодо актуалізації української культури і, зокрема, української класики. Мене це не може не тішити, оскільки бачу багато яскравих і успішних проектів, які намагаються дати нове дихання класичним творам, класичним іменам, подаючи їх у справді свіжому світлі та оригінальній інтерпретації.

Наведу кілька прикладів. Цього тижня у нас є багато подій, пов’язаних з Івасюком і Шевченком. До речі, також і з Тарасом Франком, адже цьогоріч виповнюється 130 років від його дня народження. Зокрема, з цього приводу незабаром у нашому музеї буде велика конференція. Але я зараз про інше.

Маємо переконливі приклади, що і постать Шевченка, і постать Івасюка зберігають свою актуальність, а їхні нові прочитання відкривають їх по-новому для багатьох людей. Наприклад, хорова капела «Дударик» презентує свій новий проект «Шевченко Revolution». На цьому концерті твори Шевченка прозвучать в оригінальному аранжуванні та в різних стилях — від неокласики до року. Йдеться про дійсно цікаві інтерпретації. Слід відзначити і «Проект Івасюк» у Львівській опері, який є гарним прикладом того, що все може зберігатися актуальним, незважаючи на час.

Також я би згадав львівську співачку Оксану Муху, яка минулої неділі пройшла в шоу «Голос країни». Попри те, що це, так би мовити, маскультівське шоу, але важливо, що Оксана Муха таким чином популяризує творчість Квітки Цісик. І зараз у трендах YouTube ми бачимо, наскільки стрімко зростає кількість переглядів її виконання пісні Квітки Цісик «Де ти тепер».

Варті уваги і «Перехресні стежки» — вистава, поставлена за твором Франка в театрі Курбаса. До речі, за цю постановку її режисер Іван Уривський був удостоєний премії імені Леся Курбаса. Хороші та якісні приклади можна перераховувати далі. Загалом відзначу запит на українське кіно, українську книжку та українську музику, які стають дедалі якіснішими.

Однак бувають і певні гротескні прояви ставлення до нашого минулого. До теми, що поганого, не можу не згадати свіжий приклад з Ічнянським молочно-консервним комбінатом, який випустив партію згущеного молока з портретами видатних українських жінок і гаслом «Згущенка видатних жінок». Очевидно, це планувалося до 8 березня, але сприймається це як нерозумний жарт. Портрети Олександри Скоропадської, Віри Коцюбинської, Ярослави Бандери, Наталії Шухевич на молочних бляшанках точно не сприяють їхній популяризації. Отож, нам досі бракує культури пам’яті, культури ставлення до своєї спадщини та вміння репрезентувати її сучасно, сміливо, оригінально, але при цьому розумно.

Василь ЛИЗАНЧУК, професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ ім. Iвана Франка:

— Серед важливих подій хотів би виділити захід, який мав значення не лише суто міське, регіональне, всеукраїнське, а й міжнародне. Маю на увазі міжнародну науково-практичну конференцію, яка відбулася 1—2 березня і пройшла під загальною темою «Засоби масової інформації в умовах інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України». Ця конференція була присвячена 90-річчю від дня народження заслуженого професора ЛНУ ім. Івана Франка Сербенської Олександри Антонівни.

У ході конференції її учасники предметно обговорювали важливу проблему: якими нині мають бути ЗМІ і на яких засадах вони повинні функціонувати в теперішніх непростих умовах. Це багатоаспектне питання. Очевидно, що журналісти та журналістикознавці не можуть в час війни бути поза політикою. Кожен повинен розуміти, що інформація — це зброя, тому він несе персональну відповідальність, за контент який створює. Від написаного нами залежить міць українських інформаційних бастіонів.

Сьогодні передовсім важливо дискутувати про те, як же утверджувати українську державу, аби вона була демократичною та багатою. Натомість у багатьох ЗМІ продовжують надавати можливість для висловлення людям із відверто антиукраїнською позицією. І як наслідок, інформація антиукраїнського змісту займає вагому частку в дискурсі сучасних медіа.

В нинішніх умовах гібридної війни та боротьби за українську державу саме правда є головною інформаційно-гуманітарною зброєю в руках журналістів. Ця правда має утверджуватися у всіх суспільних інституціях: і в державних, і в громадських, і в наукових.

Щодо недоліків у місті та регіоні, то на думку, звичайно, спадають ті, з якими доводиться мати справу щодня. Після підвищення цін на проїзд у громадському транспорті ситуація як була плачевною, такою ж і залишається. Нічого не змінилося і не поліпшилося в культурі обслуговування та умовах перевезення.

Теодор ДЯКIВ, львівський громадський діяч:

— Оскільки Львівщина, як і вся Україна, зараз перебуває у вирі передвиборчої кампанії, то хотілося б поділитися своїми останніми враженнями в цьому контексті.

Тішить, що в регіоні є певна зацікавленість і позитивна реакція в частини суспільства на ідеї, пропозиції та загалом речі, про які говорять кандидати в президенти Роман Безсмертний та Ігор Смешко. Імпонує, що саме Смешко конкретно говорить про зміну політичної системи в Україні на відміну від інших, які про це відгукуються хіба що загальними фразами. Бачу прогрес у певної частини суспільства, яка дозріла, аби зрозуміти ці ідеї, за якими я бачу велику перспективу. Це однозначно позитивні сигнали.

Щодо негативних моментів у цьому контексті, то вони, на жаль, значно переважають моменти та явища зі знаком плюс. Загальний дискурс, під яким проходять цьогорічні вибори, розчаровує. «Я обіцяю знизити ціни на газ вдвічі!» «А я — в чотири рази!» Триває банальне зомбування людей, на яке вони, на жаль, ведуться. Абсолютна більшість із 44 нинішніх кандидатів — відверті популісти, які негативно впливають на суспільство. На жаль, і жителі Львівщини не є винятком, адже чимала частина з них сліпо «ведеться» на популізм та пусті обіцянки.