Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Працюймо! Ми ж – українці!

Суспільство щиро й вагомо рухається, зокрема тоді, коли люди дбають про читання — і своє, і своїх дітей та онуків
12 березня, 2020 - 19:51

Дедалі частіше чую, що триває деградація українського суспільства. Думаю: чи й справді?  По суті, щодня зазираю до книгарень — цікавлюся: як часто люди їх відвідують? Чи купують книжку? Точніше — скільки?

Кожного дня спостерігаю, що діється на телеканалах, передусім — у новинах, себто: на чому телепрацівники акцентують свою увагу?

Розпитую людей — не тільки знайомих, а й тих, кого зустрічаю в книгарнях: що купуєте? Якою бачите Україну?

Виявляється, що читають мало, не довіряють владі. І взагалі — багато хто не бачить перспективи. Роблю висновок — можливо, й зрозумілий: суспільство щиро й вагомо рухається, зокрема, тоді, коли люди дбають про читання — і своє, і своїх дітей та внуків.

Пам’ятаю, як студенти вишу, в якому я мав честь працювати, «заспокоювали» мене: читати багато не обов’язково, врешті, технології та інновації (були в тому переконані) зроблять своє.

Але опубліковані цифри вбивають: у світі кожного дня читають книжку 30%, в Україні — лише 11%. А 56 % опитаних не прочитали впродовж року жодної книжки українських видавництв.

Можливо, комусь видасться, що я дещо перебільшую. Але ж є реалії. І річ у тім, що на найвищому рівні немає виробленої стратегії розвитку України, то ж відповідно — і на інших рівнях немає.

А тепер про те, з чого починав. Заходжу до Галини Лаврись, директорки Львівської філії книгарні «Є»: «Пані Галино, почнемо з кількості закупівлі книжок покупцями. Як той процес виглядає? Він зменшився чи збільшився?» — «Якщо говоримо про фізичні книгарні, то — зменшився». «Просто менше купують?» — «Звичайно. Але зменшився продаж книг, на мою думку, через розвиток інтернет-магазинів, які перетягують на себе досить-таки істотний відсоток продажів книжок. У 2018 році продано було приблизно 400 тисяч, а вже наступного, 2019-го — приблизно 350 тисяч книжок. У січні 2019-го — приблизно 30 тисяч, а в січні нинішнього року, 2020-го, приблизно 25 тисяч».

«Ваше бачення виходу із ситуації, що склалася?» — «Потрібно вивчити досвід європейських країн. Там книжка виходить у світ, продається приблизно шість місяців за прибутковою ціною. Наступний крок: на залишки видавництва зменшують ціну і ще продають приблизно шість місяців. Це все умовно — залежить від популярності книжки. Тоді ще раз відбувається переоцінка, і нерозпродані наклади книжок надходять у відповідну мережу книжкових магазинів, куди передаються наклади книжок за зниженими цінами. Наприклад, книжка коштувала 59 євро, то приблизно через рік її можна придбати вже за п’ять євро. У такий спосіб книжки потрапляють до різних верств населення в різний термін і за різною ціною. Виявляється, що на кожний етап продажу книжки є свій покупець. Видавництва друкують книжки вже з готовою роздрібною ціною, і, де б ви книжку не купували, вона буде мати однакову ціну. А вже домовленості про відсоткові знижки кожне роздрібне підприємство проводить безпосередньо з видавцем. І тут вступає в силу мистецтво: хто як вміє домовитись».

«А який найактивніший вік покупців книжок у Львівській філії книгарень «Є»?» — «20—40 років, десь так».

А ось кілька цифр Ольги Огризло — директорки «Української книгарні»: «Процес закупівлі книжок збільшується, відповідно запаси книжок зростають. А от продаж їх — я б вжила таке слово: падає. У 2019 році продано книжок на 1 млн. 800 тис. грн. Протягом січня 2019-го — на 127 тис. грн.; у січні 2020-го — на 154 тис. грн. Але це — лише протягом місяця. То ж взагалі суспільство наше деградує».

І, можливо, читачі висловлять свою думку, прочитавши цей матеріал? Адже, як казав минулого року президент України Володимир Зеленський, кожен із нас — президент. Тож вивчаймо ситуацію й діймо — кожен на своєму місці. Передусім — починаймо зі своєї сім’ї. Останнім часом батьки не мають часу (даруйте за тавтологію) приділяти увагу дітям. Контролювати. Самим брати книжку в руки — і сприяти читанню. Бо ж у школі це не завжди вдається вчителям — підтримувати бажання дітей читати книжки і взагалі — вчитися якомога охочіше.

Тож бачу вихід, який і пропоную: Книга. Читання. Розвиток суспільства.

Богдан ЗАЛІЗНЯК, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ