Про ідентичність у поточний момент
Відгук на статтю Лариси ІВШИНОЇ: «Якщо людей безкінечно розбещують, потім дуже складно примусити їх вести «здоровий політичний спосіб життя» («День» №№ 94-95 від 31 травня 2019 року)
Стаття головного редактора «Дня» Лариси Івшиної «Про глибинні причини і наслідки нинішньої турбулентності» («День», №№ 94-95, 31.05-01.06.2019) гідно доповнює низку її передмов до книжок, виданих «Днем». Розмірковуючи про сьогоденну реальність, авторка тричі у різних контекстах вживає термін «ідентичність», розуміючи нашу українську ідентичність як основний фактор усвідомленого державного будівництва.
Поділяючи позицію авторки, хочу запропонувати конкретний практичний захід щодо реалізації резонного твердження Лариси Олексіївни про «важливість історичної освіти», зокрема щодо «зміцнення ідентичності». Але перед цим мушу викласти таке.
Ще за часів царату кілька провідних учених Російської імперії об’єдналися для реалізації наукового проекту «Украйнский народ в его прошлом и настоящем» у 4 томах, у яких мали б бути викладені питання історії, етнографії, мови, культури, господарювання, суспільних відносин українського народу, тобто створення всеохопного українознавчого джерела. На жаль, було видано лише два томи у 1914—1916 роках, і через війну видання було припинено.
В Україні за часів «відлиги» вітчизняні науковці заходилися видати двотомник «Українці. Історико-етнографічна монографія». Сигнальні примірники першого тому були видрукувані 1959 року, але широкий загал цього пізнавального видання не побачив через побоювання партійно-державного керівництва республіки, що видання може бути розцінено як прояв українського націоналізму. Тим більше, що у той час (1954—1966 рр.) Інститут етнографії їм. М.М. Миклухо-Маклая Академії наук СРСР (нині Інститут етнології і антропології ім. М.М. Миклухо-Маклая Російської академії наук) випускав 18-томне видання «Народи світу», грубезний том якого, присвячений росіянам, українцям і білорусам, побачив світ 1964 року.
2000 року у московському видавництві «Наука» вийшов том «Украинцы» російською мовою, хоча авторський колектив книги за незначними винятками склали українські фахівці. Містить опис українців як етнічної спільноти, що відрізняється від сусідніх та всіх інших народів.
І от, нарешті цього року наша «Наукова думка» випустила, як першу (з двох запланованих), книжку «Україна — українці», що є додатком до «Енциклопедії історії України». Це видання за обсягом майже удвічі переважає московське видання 2000 року.
Із вдячністю перегортаючи сторінки цього принципово вартісного видання, дійшов до останньої. І тут моєму здивуванню не було меж: наклад видання... 300 (триста) примірників. Жах!
Відтак — пропозиція. Повторюючи слова пані Івшиної, що українці — це народ зі своєю ментальністю й ідентичністю, своєю історією, і поділяючи її позицію щодо необхідності здійснення «внутрішньоукраїнської інтеграції», роздуми про можливий якісний склад нового парламенту, вважаю, що новообрані депутати мають отримати не тільки примірники офіційних видань Конституції України та регламенту Верховної Ради України, що їх буде виготовлено «Парламентським видавництвом», а й по примірнику книжки «Україна — українці». Це має скласти систему первинно необхідних знань для народних депутатів. Видавництво «Наукова думка» радо надрукує необхідну кількість примірників за гуртовою ціною. Та й чинним нардепам, іншим посадовцям не завадило б придбати цю книжку, щоби мати належне уявлення про ментальність та ідентичність нашого народу. А от скільки примірників потребуватиме «вихований телевізором народ» — визначити важко.
