Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Про патріотизм наших прародичів

19 жовтня, 2012 - 00:00

Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть?

Максим РИЛЬСЬКИЙ, «Діалог», 1959 р.

Нам є чого повчитися у наших прародичів. Їхня воля, непохитність у відстоюванні власних інтересів надихають і нині. Щодо цього особливу гордість викликає скитський період. Моральна твердість у повсякденному житті та культурне багатство єдинокровних братів і сестер одного із найвизначніших мудреців стародавнього світу філософа Анархарсіса (V ст. до н.е.) полонили душі чужинців-супротивників, які залишили про них цікаві спостереження.

Наприклад, великий римський поет Овідій (43 р. до н.е. — 17 р. н.е.), добре пізнавши скитів, так охарактеризував їх: «Між ними нема одного, який не мав би при собі лука із стрілами та двосічного меча при боці. Їхній голос грімкий, їхній вигляд грізний, справжній образ Марса (бога війни. — П.Ш.). Їхня рука не є повільна, коли треба вжити меч. Вони ненавидять римлян і часто в білий день засипають стрілами римські твердині» (див.: Штепа П. Українець і москвин: дві протилежності. — 2-ге вид. — Дрогобич, 2008). Та привертає увагу його коментар про високий ступінь патріотизму суспільства сколотів: «Гордий римлянин, який всіх неримлян звик вважати варварами, із здивуванням переконується, що скити вважають римлян за варварів, глузують з латинської мови. Скити шанують самих себе, лише свою націю, лише свою мову, лише своїх богів, лише свої звичаї». Ось чому їхнє панування було тривалим і сповненим звитяг.

Жоден іноземний агресор не зумів закріпитися на цій священній землі, бо на варті її безпеки стояли справжні патріоти, успішно поширюючи свій вплив на «не варварів». Так, вчені подекуди виявляють сколотські ювелірні вироби в кам’яних похованнях греків (Грант М. Золотая эра Греции. — Х., 2006). Навіть знаний грецький мислитель Піфагор (582—500 рр. до н.е.) перебував під впливом багатющого сколотського світогляду (Грант М.).

Ані перський, ані македонський, ані римський загарбники не змогли підкорити горду націю. Подібна ситуація збереглася і в наступні майже 600 років (!), коли «підперезані мечем» тримали в постійній напрузі цілий античний світ. До того ж зберегли і рідну мову: «Тому савромати розмовляють скіфською мовою, але здавна зіпсованою», — зробив висновок авторитетний очевидець давнини Геродот (бл. 480—425 рр. до н.е.) (див.: Давня історія України. — К., 1994. — Кн. 1). «Підперезані мечем» добре пам’ятали до якого роду-племені належать, і не бажали зрікатися предківського коріння.

Пізніше різні визначні постаті минулих епох засвідчили щиру повагу до нашої мови. Вони не соромилися її возвеличувати. Наприклад, турецький мемуарист XVII ст. Евлія Челебі пророкував: «...вони (українці. — С.Х.) — стародавній народ, а мова їхня ще більше всеохоплююча і багата, ніж фарсі, китайська, монгольська і різні інші...» (див.: Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 2011).

За козацької доби українська мова також перебувала під надійним захистом безстрашних лицарів. А вони ж володіли зброєю бездоганно. Вожді козаків особистим прикладом демонстрували любов і повагу до української мови. Показовим є діяльність видатного полководця, політичного та культурно-просвітницького діяча Петра Сагайдачного (? — 1622), який «...любив свою рідну українську мову і розмовляв нею. Крім того, він знав і шанував також інші слов’янські мови, про що свідчать його численні листи» (Історичні постаті України. — Одеса, 1993).

Якою мовою говорила переважна більшість населення Криму у другій половині XVII ст., фахівці знають напевно завдяки свідченням турецького мандрівника Е. Челебі. Мовою статистики: у той час у Криму проживало 187 тисяч мусульман (із них 87 тисяч представників військової верстви) та — увага! — 920 тисяч українців (600 тисяч чоловіків, 120 тисяч жінок, 200 тисяч дітей) (див.: Чугуенко М. Шокирующая Украина. — Х., 2002). Із наведених даних нам зрозуміло: у XVII ст. в Криму де-факто домінували носії української мови.

Сергій ХОВРИЧ, кандидат історичних наук,Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ