Про сутички «на всіх фронтах»

Вікторія РОДІЧЕВА, громадська активістка, прес-секретар відкритої громадської платформи «Нова Полтава»:

— «Весняне загострення на всіх фронтах» — саме так стисло можна охарактеризувати події останнього часу. Причому це стосується і мого рідного міста, і нашої країни загалом, і навіть усього світу.

Кожен в Україні, звичайно, в курсі блокади ОРДЛО. Але чи кожен знає, що, наприклад, в Афганістані з початку цього року вже відбулося з півтора десятка терактів? Декілька з них — у березні, з величезною кількістю постраждалих. Скажете: «Та який там Афганістан? У нас у самих гаряче!». Так і є. Але тоді чи варто дивуватися, коли мешканці інших країн аналогічно не в курсі подій в Україні та подробиць про них? Отже, покладати надії на допомогу від когось марно. А самим — важко. Причому важко стає навіть просто розібратися в безлічі протистоянь в Україні й хто або що за ними стоїть (окрім «руки Путіна», вистачає й «місцевих»).

Напруга в суспільстві стає такою відчутною, що хоч ножем ріж. Приклад тому — інтернет-війни щодо будь-якого питання. З останніх, які мене дуже зачепили, — це жахлива реакція росіян на виступ у талант-шоу «Хвилина слави» танцюриста без однієї ноги, а після того — цинічна політична маніпуляція з обранням від Росії співачки на інвалідному візку для участі в Євробаченні, що проходитиме в Україні.

У нас теж знаходяться свої «кадри», які, наприклад, ставляться до фото чужих дітей, як до сміття у стрічці новин. Неприємно вразив цей гучний скандал, особливо враховуючи, що сама я перебуваю якраз в очікуванні дитини. І саме це, мабуть, єдине з хорошого, що приходить на думку, коли намагаєшся оцінити події останнього часу навкруги: незалежно від сутичок «на всіх фронтах» життя триває! Народжуються й ростуть діти, котрим (і це не пафос) — жити в країні, яку побудуємо для них ми, їхні батьки. Боротьба триває...

Олександра СИРОТЕНКО, співзасновник і координатор волонтерської організації «Полтавський батальйон небайдужих»:

— Чергова весна з неоголошеною війною нагадує про колишні мрії, думки та прагнення. Центральним бажанням лишається перемога Української держави. А ще весна — час підбиття підсумків і планування розподілу сил надалі.

Особисто мені дуже радісно, що завдяки роботі волонтерів ГО «Команда небайдужих» разом із підтримкою полтавців вдалося зібрати кошти на облаштування дитячої кімнати у Центрі реабілітації учасників АТО, придбати крісло-гойдалку для перинатального центру та діатермокоагулятор (хірургічний ніж) для дитячої міської лікарні.

Тривожать події на сході. Список потреб захисників із різних підрозділів за цей тиждень суттєво розширився акумуляторами до тепловізорів, пристроями нічного бачення, дальномірами, біноклями та електричним кабелем. Тема блокування ОРДЛО і відновлення руху вантажних потягів викликає питання про «чорні прибутки», прибутки на крові українських захисників.

А ще переповнює почуття, що ти дотичний до чогось особливого. Адже у нашій країні 14 березня вперше відзначили День українського добровольця. Добровольці — це люди, які завжди попереду, які ведуть за собою. Їхня добра та щира воля часто стає взірцем для інших. Знаю багатьох добровольців, тому хочеться просто подякувати їм за постійну чітку позицію. Визнання державою — своєрідна вдячність за першість.

Юлія ЛОГВИНЕНКО, журналіст:

— Моє «хороше» неодмінно трапиться зі мною цього тижня, бо воно насправді трапляється з нами щодня, просто часто його важко розгледіти. Від весни чекаємо усього зеленого, теплого, красивого, сонячного і позитивного. Потроху ловимо той необхідний вітамін D.

Моя минулорічна весна була надзвичайною. Окремий шматок життя. Знаєте, як буває, коли чи не кожен промінчик помічаєш. Настрій такий був. І стан. І людина відповідна поруч. Цієї весни сиджу на дієті й «годую» себе спогадами. Натисніть хто-небудь repeat, будь ласка! Та забуваю, що однакового щастя не буває. Чекаю на своє, нове. І хороших прогнозів від синоптиків.

Намагаюся негативного не помічати. Але зрозуміло, що від цього воно нікуди не зникає. Новини сумні, й не лише із зони бойових дій на Донбасі. Якось один знайомий сказав: «Коли все сумно — слухай музику». То для мене найефективніший лікар. У країні нині лихо — у моїх навушниках музики понад край. Саме цього тижня грузинський музичний гурт «Мґзавребі» розпочав тур Україною. Виконавці порадували! Така собі щаслива музика із сонячної Грузії прозвучала в Харкові, Полтаві, Києві. Приїхали до нас солідарні з українською душею музиканти з власним «бузком» (зокрема, і з альбом Іasamani, що в перекладі з грузинської означає «бузок») святкувати своє 10-річчя. Назва «Мґзавребі», що означає «подорожні», — символічна, виконавці від стилю до стилю шукають ту музику, яка б сподобалася. Так і я, особливо в другий тиждень весни, почала наново шукати себе. Змін хочеться...

Останнє вокальне шоу України «Голос країни» було сильне. Наша земля, безперечно, сповнена талантами! 20-річний хлопчина з Полтави Еміль порадував своєю щирістю та юнацькою закоханістю. Щемний і незручний момент, коли йому не відповіла заміжня колега Юлія. Чомусь і взаємності мало в житті, і самотності забагато... Якось почула: «Покоління самотніх»... І хтозна, як змінити такий стан. Принаймні, усміхатися очима одне одному. А ще, якщо робити добрі справи, хороше неодмінно з тобою трапиться!

Днями з людьми хорошими зустрічалася — з тими, хто мене ще не успішну і не до кінця самодостатню знав. Посміялися, згадали, пораділи, що вже дорослі. Хоча інколи відповідальність засмучує. Ми однозначно відповідальні за свій настрій і настрій близьких людей. І за країну. Думати про позитивне, більше спілкуватися, не закриватися в собі, робити ранкову зарядку і слухати хорошу музику! Це мій план-мінімум на наступний тиждень. Чого бажаю і читачам газети!