Найщасливіша людина та, яка дарує щастя найбільшому числу людей
Дені Дідро, французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва

Проповідь першого митрополита УАПЦ Василя Липківського

28 листопада, 2013 - 19:28

Відгук на матеріал «Новий погляд на релігійність Тараса Шевченка» («День» № 194-195 від 25-26 жовтня 2013 р.)

Нещодавно побачила світ книжка відомого ученого Дмитра Степовика «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» — ґрунтовне наукове дослідження, важливість і своєчасність появи якого напередодні святкування 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, є незаперечним. Інформацію про цю подію в газеті «День» (№194-195, 25-26 жовтня 2013 р.) подано під заголовком «Новий погляд на релігійність Тараса Шевченка», хоч сам Дмитро Власович зауважує, що такий погляд (всупереч усталеному радянському трактуванню Т. Шевченка як безвірника і навіть борця проти церкви взагалі, а не старої російської «церкви-домовини») мав свого часу і митрополит УПЦ у Канаді Іларіон (І. Огієнко), який 1964 р. написав книжку «Релігійність Тараса Шевченка» (вийшла друком 2002 р.). За словами Д. Степовика, І. Огієнко — «поки що єдиний високий православний архієрей, який з істинно християнських позицій дав дуже високу оцінку християнському ідеалу в поезії Тараса Григоровича».

Проте, згадуючи більш віддалене минуле, слід назвати ім’я ще одного високого православного архієрея — першого митрополита Української автокефальної православної церкви (1921—1927рр.) Василя Липківського: 1924 р. Всеукраїнська православна церковна рада видала 86 його проповідей (малим накладом — «у дев’яти зшитках шапірографським способом, на желатині»), серед яких знакове місце займали дві: «Релігійність Тараса Шевченка» і «Мати Божа в уявленні Т. Шевченка». Взагалі, Василь Липківський у своїх проповідях десятки разів звертався до думок, віршованих рядків Великого Кобзаря, особливо наголошував на духовності поезії Т. Шевченка, її впливі на свідомість українського народу і значенні цієї Великої Постаті для України та світу. (З такою пошаною ставився до Т. Шевченка не тільки сам митрополит, а й уся УАПЦ, яка офіційно визнавала його своїм пророком, а «Заповіт» часто виконувався церковним хором та присутніми вірянами після різних урочистостей разом із суто церковними співами і «Молитвою за Україною» впродовж усього періоду активної діяльності УАПЦ).

Один із комплектів зазначених зшитків ВПЦР наприкінці 1920-х років опинився, на щастя, у дбайливих шанобливих руках отця Петра Маєвського, котрому вдалося виїхати тоді в Канаду. Додавши до них рукописи ще 111 проповідей, надісланих йому митрополитом Василем у 1933—1936 рр. (могло бути й більше, але 30 відісланих проповідей «загубилися» на радянській пошті), П. Маєвський видав їх двома зшитками 1934-го й 1936 рр., знову малим накладом (50 примірників) та шапірографським способом. Лише 1966 р. після ретельного опрацювання П. Маєвським рукописів, розшифрування окремих місць, редагування і коректури побачила світ книжка «Митрополит Василь Липківський. Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до Українського народу» (Видавець: Українське православне братство ім. митрополита Василя Липківського, США).

Проповіді Василя Липківського і в наш час (90 років по тому) не втратили своєї значущості й актуальності для українського суспільства.

Зараз до тексту будь-якої з проповідей є вільний доступ на сайті http://lypkivskyivasyl.in.ua, який було докорінно оновлено до 150-річчя від дня народження митрополита Василя Липківського, яке припадає на 20 березня 2014 року. Тому тут доречно навести два уривки з його проповіді «Релігійність Тараса Шевченка»:

«Любі брати і сестри, українці! Чи є між нами зараз більш щира, більш дорога, більш близька для нас душа, як душа великого сина України — Тараса Григоровича Шевченка, яка, віримо, невидимо присутня між нами, що за неї тепер молимось в роковини його смерті? Від цієї душі, як від батька рідного, кожний з нас бажає мати найкращу науку в любові до свого рідного народу, найбільшу підтримку і утіху в свому життю. На цій душі — на її переконаннях, мріях і стражданнях кожний з нас повинен випробувати і себе самого, оскільки він є дійсний, свідомий українець, оскільки він гідний вважати себе дійсним сином України...

Любі брати і сестри! Наш батько, Т. Шевченко сам свідчить про свою релігійність, сам каже, що Дух істини Христової завжди горів в його душі, і не тільки його твори, а його інтимне життя — його щоденник — свідчить про його високу істинно-християнську релігійність. Який же неправдивий і безсоромний наклеп наводять вороги Христової віри, навіть з українських зрадників, які кажуть, ніби Т. Шевченко був людиною такою ж безрелігійною, як і вони, що ніби то він був безвірником. Як бачите, це цілковита неправда і знущання над чистою християнською душею нашого батька.

Щоправда, як і передбачав батько Тарас, повстали тепер такі діти України, яким він вкладає такі слова: «Нема ні пекла, ані раю, немає й Бога, тільки я», — і до них батько звертався з таким закликом: «Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!» Нехай же ці нерозумні діти, що вже цим багном замастилися, нехай вони не плямлять ним чистої християнської душі Т. Шевченка. А яке тяжке знущання вчинили ці нерозумні діти зі святої для всіх дітей України могили батька Тараса? Він же все життя своє свідомо ніс на собі хрест Христовий, про який Христос казав: Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій та йде за Мною (Мар. 8, 34).

Цей заповіт буквально виповнив Т. Шевченко: він дійсно відрікся від себе, від своєї волі, від спокою, від щастя і за Христову правду ніс хрест страждань заслання й неволі. І от цей хрест, який батько Тарас все життя на собі ніс, його нерозумні діти скинули з його могили... Та не в змозі вони скинути того хреста, з яким перейшов батько Тарас на небо до Христа Спасителя, з яким він живе і завжди житиме в душі нашого побожного народу і нам дав заповіт: «Смирітеся, молітесь Богу і згадуйте один другого, свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть!»... Отже, замість знущання над святою пам’яттю батька Тараса згадаємо його сьогодні і ми, вірні діти його, щирою молитвою до Господа за нього».

Костянтин ЛИПКІВСЬКИЙ, онук Василя Липківського
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments