Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Санітарний день для книги про загиблих в АТО?!

Про зустріч у бібліотеці — у форматі спілкування дев’яти представників творчого активу з приблизно такою ж кількістю читачів...
14 березня, 2019 - 16:52

Вдячна вашій редакції за публікацію моєї статті «На лінії розмежування життя» (№32, четвер 21 лютого 2019), з якої люди у різних куточках України дізналися про видання унікальної книги «Життя, обірвані війною», присвяченої пам’яті наших земляків з міста Кам’янського та сусідніх районів. Відбулося вже декілька зустрічей авторського колективу книжки з кам’янчанами та студентами навчальних закладів Дніпра, де свого часу навчалися герої. Популяризація такої літератури сьогодні вкрай необхідна, коли вирішується доля України і на її захист встають достойні сини. Вона — не лише скорботний пам’ятник історії, а ще й зброя у боротьбі з сепаратизмом.

Спробую не коментувати на емоційному рівні те, що відбувалося у Кам’янському наприкінці лютого. Як один з авторів книги, над якою працювало понад 20 журналістів, я вже в середині лютого знала, що у міській центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка на 28 лютого заплановано зустріч авторського колективу книги «Життя, обірвані війною» з читачами. З часом з’явилася відповідна афіша у вікні бібліотеки, але раптом 27 лютого — поруч із нею — оголошення про те, що 28 лютого у бібліотеці санітарний день і вона працювати не буде. На запитання представника з боку творчого активу книги заступник директора бібліотеки Тетяна Іванівна Герасюта (вона ж — організатор заходу) відповіла, що все в порядку — зустріч відбудеться (!).

Тетяна Іванівна майже сорок років працює у цій бібліотеці на керівних посадах і повинна дотримуватися норм проведення санітарних днів, які використовуються лише за призначенням, а саме — для знепилення бібліотечних фондів із застосуванням пилососів та дезінфікуючих речовин, про що детально написано у рішенні Вченої ради Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, затвердженому 16 вересня 1997 року. Щоб захиститися від нашого обурення, Т. І. Герасюта (після зустрічі, яка таки відбулася у форматі спілкування дев’яти представників творчого активу з приблизно такою ж кількістю читачів) запросила колег до спілкування на сайті бібліотеки з приводу проведення санітарних днів. І двоє бібліотекарів чесно написали: «Жаль малышей и активных читателей, поэтому до 13.00 в санитарный день не закрываю библиотеку, параллельно обслуживаю читателей и привожу в порядок библиотеку». Другий коментар: «...саме в цей (санітарний) день у нас найбільше відвідувань класів з колегіуму № 16 — 2-б, 3-а і 3-б, тому ми зачинені для всіх інших». З цього ж звіту дізнаємося, що тут «провели три заходи». Тетяна Іванівна гаряче подякувала колегам за підтримку.

Треба було запланувати ще кілька заходів і у центральній бібліотеці 28 лютого. Наприклад, провести чергове засідання клубу квітникарів і садівників «Маєток», який очолює біолог за освітою і бібліотекар за посадою Андрій Енбулатов. Ці засідання він проводить у свій робочий час прямо в абонентному відділі центральної бібліотеки, а до Жіночого дня запланував ще й продавати (!) кімнатні рослини з дозволу керівництва закладу, який має призначення зовсім інше — популяризувати важливу і якісну для сьогодення літературу, до якої у першу чергу належить книга пам’яті полеглих кам’янчан у 2014—2017 роках «Життя, обірвані війною». У ній вміщено 48 нарисів про героїв кількох поколінь, але сім з них — найболючіші, бо вони — про юнаків, які загинули у віці від 18 до 25 років. Андрій, їх ровесник, популяризував у кафе віршовані тексти без купюр під вульгарне відео. Це відбувалося у грудні минулого року, після трагедії в Азові і введення воєнного стану, під час жалоби кам’янчан за ще одним загиблим в АТО, у день пам’яті поета-патріота Володимира Сіренка. У числі присутніх на цій вечірці були й бібліотекарі. Як то кажуть, які вчителі, такі й учні. Тому, чесно кажучи, я не дуже здивувалася, коли презентацію книги «Життя, обірвані війною» було заблоковано примітивним, але надійним способом. На жаль, ніхто не хоче замислюватися, чому так сталося, чому можливо, щоб таке відбувається у нашій країні... Я теж належу до нового покоління, і мені було соромно слухати щире здивування заслуженого журналіста України, члена редколегії  книги пам’яті Володимира Костянтиновича Базарянинова, який у свої 87 років поспішав на зустріч з читачами і одразу не зрозумів, чому люди читають оголошення і, знизавши плечима,  йдуть — адже які можуть бути заходи у зачиненій бібліотеці?!      

Марія СЛОБОДЯНИК, місто Кам’янське
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ