Не міць армії, не якість зброї, а сила духу забезпечує перемогу.
Йоганн Фіхте, німецький філософ, педагог, громадський діяч

Санітарний день для книги про загиблих в АТО?!

Про зустріч у бібліотеці — у форматі спілкування дев’яти представників творчого активу з приблизно такою ж кількістю читачів...
14 березня, 2019 - 16:52

Вдячна вашій редакції за публікацію моєї статті «На лінії розмежування життя» (№32, четвер 21 лютого 2019), з якої люди у різних куточках України дізналися про видання унікальної книги «Життя, обірвані війною», присвяченої пам’яті наших земляків з міста Кам’янського та сусідніх районів. Відбулося вже декілька зустрічей авторського колективу книжки з кам’янчанами та студентами навчальних закладів Дніпра, де свого часу навчалися герої. Популяризація такої літератури сьогодні вкрай необхідна, коли вирішується доля України і на її захист встають достойні сини. Вона — не лише скорботний пам’ятник історії, а ще й зброя у боротьбі з сепаратизмом.

Спробую не коментувати на емоційному рівні те, що відбувалося у Кам’янському наприкінці лютого. Як один з авторів книги, над якою працювало понад 20 журналістів, я вже в середині лютого знала, що у міській центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка на 28 лютого заплановано зустріч авторського колективу книги «Життя, обірвані війною» з читачами. З часом з’явилася відповідна афіша у вікні бібліотеки, але раптом 27 лютого — поруч із нею — оголошення про те, що 28 лютого у бібліотеці санітарний день і вона працювати не буде. На запитання представника з боку творчого активу книги заступник директора бібліотеки Тетяна Іванівна Герасюта (вона ж — організатор заходу) відповіла, що все в порядку — зустріч відбудеться (!).

Тетяна Іванівна майже сорок років працює у цій бібліотеці на керівних посадах і повинна дотримуватися норм проведення санітарних днів, які використовуються лише за призначенням, а саме — для знепилення бібліотечних фондів із застосуванням пилососів та дезінфікуючих речовин, про що детально написано у рішенні Вченої ради Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, затвердженому 16 вересня 1997 року. Щоб захиститися від нашого обурення, Т. І. Герасюта (після зустрічі, яка таки відбулася у форматі спілкування дев’яти представників творчого активу з приблизно такою ж кількістю читачів) запросила колег до спілкування на сайті бібліотеки з приводу проведення санітарних днів. І двоє бібліотекарів чесно написали: «Жаль малышей и активных читателей, поэтому до 13.00 в санитарный день не закрываю библиотеку, параллельно обслуживаю читателей и привожу в порядок библиотеку». Другий коментар: «...саме в цей (санітарний) день у нас найбільше відвідувань класів з колегіуму № 16 — 2-б, 3-а і 3-б, тому ми зачинені для всіх інших». З цього ж звіту дізнаємося, що тут «провели три заходи». Тетяна Іванівна гаряче подякувала колегам за підтримку.

Треба було запланувати ще кілька заходів і у центральній бібліотеці 28 лютого. Наприклад, провести чергове засідання клубу квітникарів і садівників «Маєток», який очолює біолог за освітою і бібліотекар за посадою Андрій Енбулатов. Ці засідання він проводить у свій робочий час прямо в абонентному відділі центральної бібліотеки, а до Жіночого дня запланував ще й продавати (!) кімнатні рослини з дозволу керівництва закладу, який має призначення зовсім інше — популяризувати важливу і якісну для сьогодення літературу, до якої у першу чергу належить книга пам’яті полеглих кам’янчан у 2014—2017 роках «Життя, обірвані війною». У ній вміщено 48 нарисів про героїв кількох поколінь, але сім з них — найболючіші, бо вони — про юнаків, які загинули у віці від 18 до 25 років. Андрій, їх ровесник, популяризував у кафе віршовані тексти без купюр під вульгарне відео. Це відбувалося у грудні минулого року, після трагедії в Азові і введення воєнного стану, під час жалоби кам’янчан за ще одним загиблим в АТО, у день пам’яті поета-патріота Володимира Сіренка. У числі присутніх на цій вечірці були й бібліотекарі. Як то кажуть, які вчителі, такі й учні. Тому, чесно кажучи, я не дуже здивувалася, коли презентацію книги «Життя, обірвані війною» було заблоковано примітивним, але надійним способом. На жаль, ніхто не хоче замислюватися, чому так сталося, чому можливо, щоб таке відбувається у нашій країні... Я теж належу до нового покоління, і мені було соромно слухати щире здивування заслуженого журналіста України, члена редколегії  книги пам’яті Володимира Костянтиновича Базарянинова, який у свої 87 років поспішав на зустріч з читачами і одразу не зрозумів, чому люди читають оголошення і, знизавши плечима,  йдуть — адже які можуть бути заходи у зачиненій бібліотеці?!      

Марія СЛОБОДЯНИК, місто Кам’янське
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments