Село на Волині ожило завдяки духовному осередкові

У волинській глибинці туризм має всі шанси відродитися через духовність, сюди їдуть люди, щоб поклонитися Господу, але, разом із тим, милуються навколишніми красотами й закохуються в цей край. А незабаром тут відкриють унікальний церковно-краєзнавчий музей та бібліотеку.

Якщо вам говоритимуть про те, що села в Україні вимирають і зникають, не йміть цьому великої віри. Протягом останніх п’яти років с. Городно Любомльського району на Волині відроджується завдяки тому, що тут збудували храм Олександра Невського, дитячу недільну школу при храмі, Свято-Олександро-Невський ставропігійний монастир, храм Святителя Петра (який родом із Волині). Є затишна бесідка, будиночок для гостей, інші допоміжні споруди. У процесі завершення — готель для паломників, а також — книгозбірня і краєзнавчий музей.

Служба відбувається щодня — вранці та ввечері, і люди їдуть звідусіль.

«Це дуже зручно. Адже якщо в людини якась радість або, не дай Боже, горе, вона того ж дня може приїхати до храму і помолитись. Молебень, панахида, день народження, операція в близьких, щодня тут можна прийняти святе причастя, подати за здоров’я і навіть повінчатися», — розповідає матушка Серафима, 34-річна приємна монахиня, яка вже 15 років служить Господу.

Одна проблема — не завжди є чим приїхати. І якщо дорога до села заасфальтована і без жодної вибоїни, то постійного рейсового автобуса з райцентру Любомля немає. Перевізники кажуть — невигідно. Але це питання — в компетенції місцевої влади, зокрема сільської та районної, яка може вивчити питання, коли люди їдуть до храму (а це ранкова служба на шосту й вечірня на 17), та все ж посприяти тому, щоб транспорт таки був.

КІЛЬКІСТЬ ПАРАФІЯН НЕВПИННО ЗРОСТАЄ

Урочисте відкриття Олександро-Невського храму відбулось у вересні 2012 року (тоді я приїхала зі своєю старшою донькою, якій було лише п’ять місяців, а сьогодні вже чотири з половиною року. — Авт.).

Спочатку планувалося, що тут буде лише приходська церква та недільна школа. З часом митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій, який народився в цьому селі й курує розбудову духовного осередку, вирішив відкрити жіночий монастир. Зараз у ньому проживає сім сестер. Щоранку та щовечора вони відвідують службу Божу. Крім того, доглядають півтора гектара городу, а також худобу — кози, кури.

Служать тут три священики, щоправда, не місцеві, приїжджають.

«Рік тому ми хотіли купити тут хату нашому батюшці, але не змогли цього зробити, не знайшли вільних, люди не продають, тримають для себе, а зараз взагалі приїжджають сюди дуже часто. І якщо раніше я записувала, скільки людей було на службі, то сьогодні просто зазначаю: людей було повний храм, стояли і на вулиці. Збільшилась кількість парафіян і у зв’язку з війною на сході», — продовжує матушка Серафима.

БАТЬКИ ПРИХОДЯТЬ У ЦЕРКВУ, ЩОБ ПОСЛУХАТИ СПІВ СВОЇХ ДІТЕЙ

Недільну школу відвідують 30 дітей, багато хто з них — напівсироти або ж з неблагополучних сімей. Монахині завжди пригощають їх смаколиками перед заняттями, а також допомагають одягом і взуттям із сусідньої Польщі, годують.

Тут займаються духовними читаннями та співають літургійну службу, організовують виступи вихованців на великі свята, взимку колядують.

Стосунки з місцевими жителями дуже добрі, люди допомагають поратися на городі, в господарстві, ніколи не відмовляють.

Разом із тим, чимало зловживають алкоголем як чоловіки, так і жінки. Будівництво храму само собою посприяло тому, що люди частіше стали сюди приходити, хоча в селі є ще одна церква.

А недавно був концерт дітей із недільної школи, і сестри здивувалися, що прийшли незнайомі люди, а виявилось, що це — їхні батьки. Вони й надалі відвідують церкву, деякі вже й повінчалися тут.

«Часом кажуть: от, в країні криза, а монахині ремонт затіяли або нове будівництво. Але ми так живемо, весь час будуємо, сіємо, ні від чого не відмовляємось. Ми ж з них гроші не збираємо. Все розбудовується завдяки митрополитові Варфоломію та меценатам. Щастить на хороших людей. Іноді здається, що вже така проблема велика, як же її вирішити, але раптом з’являється добра душа — і допомагає, і дякуємо Господу, що послав нам її», — каже матушка Серафима.