Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Що таке націоналізм, фашизм, нацизм, шовінізм... Без емоцій

24 травня, 2013 - 10:48
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Слово «націоналізм» ми чуємо чи не щодня по радіо, телебаченню, читаємо в газетах. Причому поняття, пов’язані з цим словом, часто мають зовсім протилежний зміст. Одні вважають, що націоналізм — це добре, інші розуміють як велике зло. Часто слово «націоналізм» подається як синонім слова фашизм, інші ототожнюють його зі словом патріотизм. В газеті «День» (№67-68 від 15-16 квітня 2011 року) є стаття Володимира Монастирського «Націоналізм: чим він є — злом чи добром?», на яку було багато відгуків, що спонукало автора ще раз виступити на цю тему (№ 100-101 від 10-11 червня 2011 р.), де він досить грунтовно роз’яснює, що означає слово «націоналізм», а також інші слова, такі як «фашизм», «нацизм», «шовінізм», «комунізм», «расизм», пов’язуючи їх з конкретними ідеологами і політиками, як Шовен, Муссоліні, Гітлер.

Мене теж цікавлять терміни, і я навіть не раз робив опитування студентів, як вони розуміють значення цих слів. Виявляється, що слово «націоналізм» більшість ототожнюють зі словом «патріотизм», а слово «фашизм» розуміють як щось, безумовно, погане, але конкретно не знають, що воно означає. В наших медіа слово «фашизм» ототожнюється зі словом «нацизм». Мовляв, нацизм — це німецький різновид фашизму. Однак треба відповісти на питання: чому одне й те ж поняття характеризується різними словами? Слова «фашизм», «нацизм», «шовінізм», «комунізм», «расизм» відображають певні суспільні явища, і їх потрібно розрізняти. Так, скажімо, як ми добре розрізняємо такі природні явища як сніг, дощ, град, туман.

Отже, що ж таке націоналізм? Слово «націоналізм» пов’язане з імперською державою. В імперській державі влада силою підкорює різні нації, і представники великодержавної нації зверхньо ставляться до підкорених націй. Для існування імперської держави потрібна уніфікація — спільна (державна) мова, якась об’єднуюча (інтернаціональна) культура тощо. В імперії без спільної мови представникам різних націй важко порозумітися. Але в кожної нації є свої традиції, своя культура, своя мова як основа культури. І люди тієї чи іншої нації не схильні зрікатися свого. Серед них знаходяться активні діячі, які беруться відстоювати інтереси нації. Це і є націоналісти. Звісно, націоналісти є патріотами своєї нації. Причому патріотами активними, дієвими. Ступінь активності залежить від суспільних і політичних умов. Націоналіст є ворогом імперії. Найбільшим ворогом, бо він, відстоюючи інтереси своєї нації, намагається зруйнувати імперську державу. Тому кожна імперія бореться з націоналістами і переслідує їх як найбільших своїх ворогів. Імперія має своїх захисників. Це шовіністи. Шовіністами є представники великодержавної нації. Вони пройняті ідеєю своєї винятковості. Добре це чи погано, але захисники імперії теж є патріотами своєї імперської держави. Щоправда, вони люблять не тільки свою національну батьківщину, але також підкорені землі. Слід, однак, розрізняти любов до імперської держави і любов до національної батьківщини. Бо імперії таки розпадаються — тобто для людської спільноти вони є небажаними. Термін «шовініст» виник, коли Франція вела завойовницькі війни в Африці, і можна зрозуміти, чому з’явилася ідея про винятковість великодержавних націй. Були ідеологи й прихильники цього виду патріотизму. У Франції войовничим патріотом був наполеонівський солдат Шовен, від якого й пішла ця назва. Тут доречно зауважити, що саме шовіністична імперська політика породжує націоналізм, а не навпаки. Отже, ототожнювати націоналізм з патріотизмом не слід. У незалежній неімперській мононаціональній державі нема грунту для націоналізму ні в доброму, ні в поганому його тлумаченні. Але за такою логікою виникає питання: чому ж тоді в теперішній суверенній Україні, яка вже не в імперії, є націоналісти? Причому, є законні націоналістичні партії. Більше того, Україна — унітарна держава, в якій біля 80% населення — етнічні українці. Мабуть, справа в тому, що Україна не стала ще справді незалежною державою. В ній існують постімперські синдроми і є сили, ноги яких зав’язли в імперському минулому. Є й колишні шовіністи — солдати вчорашньої імперії, які не визнають України як окремої держави. Отже, є й сили, які прагнуть утвердити національну державу. Вони й називають себе націоналістами. Якби Україна справді була незалежною державою, то в ній більшість громадян стояли б за українську націю, українську культуру, українську мову як основу культури і як засіб єднання всіх громадян. Як це є в Німеччині, Польщі, Чехії, Швеції та інших демократичних країнах. Але в Україні є політичні сили, які називають націоналістів фашистами. А що ж таке фашизм, який ідеологи і політики ототожнюють з нацизмом? Чому німецьких солдатів Другої світової війни в Радянському союзі називали, а тепер в Україні якось аж затято й далі називають і фашистами і нацистами одночасно? Слово «фашизм» італійського походження і формально означає «в’язка хмизу», а по суті символізує згуртованість людей певного типу. Як ідеологія фашизм означає, що нацією мають правити особливі люди. Може б, воно й нічого, бо ж і ми намагаємося вибрати у владу особливих, найкращих людей. Але біда в тому, що фашисти самі себе вважають особливими і самі себе вибирають. Вони створюють організацію орденського типу, а це призводить до диктатури і тоталітаризму з усіма негативними і страшними наслідками. Характерно, що фашизм властивий для будь-якої спільноти і може виникнути в будь-якій країні. Перед війною фашизм розвинувся в Італії. Правда, якось не доводилось чути чи читати про створення італійськими фашистами таборів смерті і фізичного знищення ними євреїв, як це робили німецькі нацисти. Хто ж такі нацисти? Якщо фашисти вважають, що спільнотою мають правити особливі люди, то нацисти пішли значно далі — вони були переконані, що світом мають керувати особливі нації. Звичайно ж, для них такою винятковою була їхня нація. Як бачимо, нацизм вже має расові особливості. Попри все це зауважимо, що і фашисти і нацисти теж були патріотами своїх держав. Так що ототожнювати націоналізм з патріотизмом не слід.

Отже, до відповіді на питання, що таке націоналізм — добро чи зло — кожен об’єктивно може підійти сам. Для цього треба відповісти самому собі на паралельне питання: чи потрібно нації відстоювати право на власний розвиток? Якщо таке право міжнародною спільнотою надається, то питання націоналізму взагалі відпадає. Сили, які не визнають права нації на свою національну державність, активізують націоналізм.

А як же ж бути у мононаціональній державі представникам інших етносів, які у меншості? У демократичних країнах представники інших націй є рівноправними громадянами і мають право вільного розвитку своєї культури, мови, звичаїв. У Конституції України також право вільного розвитку гарантується всім громадянам, якого б походження вони не були. Тобто держава у вибір способу життя громадян не втручається. Так само як і в справу віросповідання. У демократичній державі є лише одна вимога до всіх своїх громадян — жити за законом.

Таким чином, ми визначили поняття націоналізму як суспільного явища з поміж інших понять — шовінізму, фашизму, нацизму. Переважно це збігається з міркуваннями автора статті «Націоналізм — це добре чи погано?» Не можна тільки погодитися з твердженням, що шовінізм, фашизм і нацизм є хвороби націоналізму. Бо націоналізм є природною захисною реакцією нації на агресивні дії шовінізму, фашизму чи нацизму. Отже, для кого націоналізм добре, а для кого погано — читач сам може визначити.

Богдан СУСЬ, професор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», доктор педагогічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ