Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Що Україна дала своїй діаспорі

Відповідь — дуже багато
22 серпня, 2019 - 20:03

...Для мене особисто незалежна Україна зробила моє життя зовсім інакшим та далеко кращим. Одначе не пишу тільки про себе і хотів би сконцентруватися над загалом, а не керуватися тільки особистими інтересами.

Сама подія проголошення 24 серпня 1991 року принесла довгоочікуване, але непередбачене духовне піднесення для кожного свідомого українця. Українська людина була захоплена не лише емоціями, а  й раціональним усвідомленням, що бути українцем у світовій політиці і на світовій географічні карті — це дуже реальний стан з фізичним і духовним змістом. Разом з цим для багатьох відкрилася, мабуть, вперше можливість фізично пізнати цю землю своїх батьків чи дідів. Для багатьох саме існування такої можливості, просто торкнутися тої «святої землі», зовсім змінило життя.

Не менш важливим було відкриття кордонів і з протилежного боку. Родини, які півстоліття не бачились, могли зустрітися або і вперше побачити дітей та онуків. Також була нагода знайти зовсім нових друзів, зовсім не родичів.

Явище так званої четвертої хвилі, яке інколи критично, а то й негативно оцінюється з погляду зменшення населення України і втрати людського капіталу, має також багато позитивів. Четверта хвиля заповнила порожні місця діаспори. Прибули високоосвічені люди, щоправда, з різною ментальністю включно з радянською і малоросійською, але в основі українці. Це, зокрема, було відчутним у нашому українському освітньому та культурному житті.

Для самої України не можна не помітити, що ці «заробітчани» стали ще одним поважним джерелом розвитку економіки України. Вони приїхали «заробляти», щоби допомагати своїм родинам удома. Хоча здебільшого з закінченою вищою освітою заробітчани приймали і приймають різну роботу, професійна тільки інколи траплялася, доводилося дуже часто просто фізично працювати не за фахом чи освітою. Тут немає нічого нового. Мій батько, який приїхав до США 1951 року з освітою юриста, мав першу роботу вантажника цукру, склавши трохи капіталу, став підприємцем. Проживши в США, він ніколи не працював юристом хіба під час виконання громадських обов’язків. Але і цього вистачало.

Сьогоднішні новоприбулі — це учителі, музиканти, поети, редактори, а також електрики, сантехніки й опікуни наших старших. Що ми робили б без них? У кожному випадку ці новоприбулі стали активною частиною нашої громади, нашої економіки і наповнили наші церкви і народні доми. Українська діаспора може тільки дякувати Богові й долі, що наші ряди зміцнилися новим висококваліфікованим і порядним працьовитим народом.

Сама Україна, крім усіх негараздів не лише нормального росту молодої держави, а й, здавалося б, існування багато ворогів, зокрема москалів, стала об’єктом душевного захоплення та бодай зацікавлення кожного свідомого українця. Кілька років тому моя мати, проживши 99 років, одного дня перед відходом у Вічність, коли я востаннє бачив її живою, поставила мені три запитання, і серед них: що там в Україні? Багато з нас зранку встають з тим самим запитанням на думці.

Отже, що дала Україна свої діаспорі? Вона змінила наше життя. Ми живемо не лише буденними власними побутовими справами, а й подумки линемо увесь час за океан. Ми отримали нових друзів, маємо нових працівників, навіть здається, розмовляємо частіше по-українському і частину свого життя перебуваємо на землі не тільки наших батьків, а й рідній нашій також. Світ для нас, здається, став меншим та ріднішим. Завдяки незалежності, а може, також і трохи інтернету ми стали близькою великою українською національною родиною.

Многая літа, Україно та українці!

 Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ