Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Східнячки у Львові

Державотворчі та культурницькі імпульси в реверсному режимі
15 березня, 2018 - 20:12

Колись Ольга Черьомушкіна розписувала тетраподи у Маріуполі, зробивши це приморське місто навіть візуально більш українським. Петриківський розпис — явище «східняцьке», бо походить з Дніпропетровщини. І це добре, що процес відродження українcькості на східних теренах спирається не на галицьку, скажімо, субкультуру, а на свою, регіональну. Останнім часом дедалі помітнішими стають впливи донеччан на Центр і Захід. Та ж Оля Черьомушкіна через певні обставини була вимушена переселитися з Маріуполя до Львова, оскільки на той момент народила вже третього сина. Її чоловік в цей час воював за Україну в складі добровольчого батальйону «Азов».

Тепер уже й чоловік приступив до мирного життя, живе разом з ними. Попри велику зайнятість, Ольга пробує розмальовувати петриківським розписом дитячі садки Львова. Адже душа прагне творчості! І батькам це дуже подобається. Тим паче що волонтерка робить все безоплатно — батьки лише на фарбу скидаються. Коли ми говорили про певні проблеми, що існують в нашій державі, Ольга згадала формування добровольчого батальйону «Азов». Коли там на початку було лише кілька десятків чоловік, хлопці були ледь не ангелами. Були окрилені ідеєю визволення України, і ледь не кожен з них являв собою еталон українського воїна. А потім на героїчний бренд «Азова» почали злітатися чоловіки з усіх кінців України. І вже поміж ними почали траплятися всякі. Якщо вже одна бойова одиниця оголила реально існуючу в Україні проблему якості людського матеріалу, то що вже говорити про державу в цілому? І все ж, Оля залишається оптимісткою. Вірить, що і в мовному плані Україна суттєво зміцниться в найближчі 10 років.

***

Вікторія Сас, вчителька із Дружківки, також активно наводить мости з галицьким краєм. Коли, перебуваючи в Дружківці, я без попередження заглянув на урок української мови, який вона проводила, то застав клас за переглядом мультика про козаків. Оце-то креативний підхід! А ми боїмося, що українське на Донбасі не приживеться. Приживеться, ще й як! Зрозуміло, що тепер на Хортицю її козачата охоче поїдуть. Тим паче що це не так вже й далеко від Донбасу. Але... чим далі від рідних країв, тим цікавіше діткам! Тому про Буковину і Карпати дружківчани не забувають. Вікторія вважає, що якби діти шахтарського так системно вивчали Україну, як оце почали, то, може, й війни не було б.

***

Світлана Кравченко з Бахмута приїхала до Львова майже одночасно з Вікторією Сас. Хоча подорожують громадські активістки поки незалежно одна від одної. Так що резерви тут є чималі! Попри «всепропальські» настрої і нарікання якоїсь частини наших громадян на те що все в країні погано, є волонтери, які жертовно і системно працюють. Тому запущено багато позитивних процесів. А контактам «Бахмута українського» з інтелігенцією Галичини вже понад два роки. Особливо тісні контакти у бахмутчан із Львівським торговельно-економічним університетом, а цього разу Світлану сердечно приймали  в Маріїнському товаристві «Милосердя», що на вулиці Руській. Вона багато говорила про вишивку, про мисткинь донецького краю. Здавалося б, тема суто для фахівців. Але час від часу вона говорила речі, які було б цікаво почути будь-якому українцю. Наприклад, звертаючись до львів’ян, вона казала: «Приїздіть до нас частіше! Бо у вас інша мова, інша енергетика, нам цього дуже не вистачає...»  А ще під час виступу пані Світлана розповіла про цікавий факт: деякі мисткині  Донбасу співчувають... «ДНР». І коли Гіркін тут господарював, вони проводили майстер-класи, а потім поспішали на сепаратистські мітинги. Для багатьох присутніх це було шоком. Та що ж це за майстрині? Світлана Кравченко пояснила це потужним промиванням мізків з боку проросійських ЗМІ. Мовляв, цей край планують захопити американці, щоб грабувати багатства краю, видобувати сланцевий газ. А окупація буде забезпечена «продажними»  бандерівцями-галичанами. Думка про те, що галичани боролися б проти будь-якого окупанта, який захотів би відірвати Донбас від України, ватникам навіть в голову не приходила. «Ми практично не знали одне одного, географічно віддалені регіони жили майже ізольовано, тому ці міфи легко приживалися на Донбасі», — пояснила Світлана Кравченко.

***

Присутні, затамувавши подих, слухали розповідь Світлани Кравченко про те, як місцеві патріоти рятували наших воїнів, яким вдалося вийти з-під Дебальцевого. Голодні, поранені, обморожені (тоді стовпчик термометра опускався до позначки -15о С) — вони зі зброєю сиділи в парках і скверах, на ганках, бордюрах, лавочках... Цього неможливо забути!  Для когось вони залишалися окупантами, але патріоти, без вагань, брали їх додому по двоє-троє, інколи по 5—6 чоловік, а родина Козловських дала прихисток 37 воякам! Зігрівали та годували виснажених хлопців не день-два, а інколи по кілька тижнів!

Чому досі про це не знято фільм? Тема ж надзвичайно актуальна... Дехто з цих скромних героїв потім пересварився з родичами, сусідами — через таке ставлення до ЗСУ. Цілком припускали, що й Артемівськ вороги візьмуть, знали, що місцева влада продажна і не попередить патріотів про можливе оточення, знали, що сепари можуть мститися, а скільки від сусідів образ на свою адресу почули! Але продовжували жертовно робити свою справу. Це як Праведники світу під час Другої світової, які рятували євреїв. Може, і нам тепер слід означити спільноту Праведників України? Адже суспільство повинно мати якісь моральні орієнтири.

***

Одне слово, і тривале проживання, і короткі візити патріотичних донеччанок до Львова є дуже корисними. Чоловіки воюють на фронті, а жінки — ось так... Тим паче що ці контакти наштовхують на думку: не виключено, що у нас може утворитися новий патріотичний «полюс» — в географічному сенсі. Монополії Галичини на патріотизм може бути покладено край.

Сергій ЛАЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments