Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Сміливий погляд на наші корені

Про нову збірку нарисів Вадима Пепи
17 липня, 2015 - 14:25

У київському видавництві «Український пріоритет» побачила світ нова збірка художньо-публіцистичних нарисів письменника Вадима Пепи «Перед очима істини». Твір глибокий за змістом і настільки сміливий за ідеями, що заслуговує на увагу, а головне — спонукує до осмислення визначального й доленосного для утвердження багатостраждального українського народу як державного, незалежного та рівноправного в народів вольнім колі...

Так в унісон зі мною на урочистій події з цієї нагоди в Будинку письменників у Києві оцінювали прочитане: Герой України Ю. Мушкетик, академіки М. Жулинський, П. Кононенко, доктор філологічних наук М. Наєнко, кандидат філологічних наук І. Ющук, письменники О. Чорногуз, В. Крищенко, В. Ткаченко...

Автор чудово орієнтується у всесвітній історії. Можливо, за покликом генної пам’яті відчуває значущість «Української цивілізації». Порівнює її з еллінською, індійською, єгипетською, китайською, юдейською та загалом європейською. Знаходить для несподіваних висновків чи ж не переконливі свідчення. І не лише в найдавніших писемних джерелах, у набутках історії, археології, етнолінгвістики, а насамперед — у скарбах традиційного українського фольклору.

Ось, скажімо, в народних поетичних перлинах приваблюють живі малюнки полювання на «чудноє звіря», на «сиве оленя», на «чорного тура, грубого звіра». «...Стрілець-молодець подибається із диким вепром... утяв дикого вепра, тогди ся вепр у ритвини ся впер».

З якої давнини це відлуння? Чи ж не пройшло воно, трансформуючись крізь тисячоліття, подібно до того, як б’ють ключі з незвіданої глибини? 1981 р. у глухому індійському селі археологи виявили глуху печеру, а в ній — наскельні малюнки і навіть барельєфи та скульптури, які доволі добре збереглися, хоч їхній вік, як з’ясувалося, — понад двадцять тисяч років. Ті артефакти — ровесники різьблених орнаментів, насічок на кістках мамонта з археологічної культури на місці стоянки первісної людини на правому березі Десни, там, де село Мезин, що на Чернігівщині.

Унікальне відкриття в Індії поставило перед наукою, крім інших, і таке запитання: серед понад тисячі начерків неодноразово трапляються зображення тварини з видимими ознаками оленя й бика одночасно. «Дивнеє звіря», та й годі. У жодному зоологічному каталозі такого немає. А привіллям колядок і щедрівок «тури-олені» розгулюють собі, як живі. Але досі — поза нашою, українською цивілізацією...

За розсудом Вадима Пепи, Трипільська культура — золотий, як у стародавніх греків, вік українського етносу. Вона — мати духовної сутності українського народу. І хрещена мати всіх слов’янських культур...

Отже, висновки автора. Від появи людини там, де розташовані етнічні українські терени, розвивалися невпинно й безперервно роди, племена, з яких постав український народ. А з ним — його мова. Вона дається етносу раз і назавжди, як і всьому живому в природі, що є — фауною. Мова не змінюється, як шкіра зміїв щовесни, а тільки розвивається і збагачується. Мова — кращий історик, аніж Геродот. Подібно до того, як доходить до Землі світло від давно згаслих зірок, пам’ять мови доносить до сучасності зблиски від ер, епох, до яких лише думкою і долинути...

Нав’язаний Візантійською імперією моравський діалект болгарської мови загальмував розвиток народної української, відмежував озброєну писемністю панівну владу від корінного люду. Мабуть, не варто відмахуватися зверхньо від роздумів письменника. У книжці містяться зерна, які, ймовірно, проростуть до ближчого майбутнього, і паростки потягнуться до істини...

Василь КУШЕРЕЦЬ, доктор філософських наук, професор
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments