Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Терор голодом: як науково обгрунтувати кількість жертв?

Розуміння чисельності втрат населення внаслідок Голодомору
13 липня, 2018 - 12:21

Суперечка про кількість жертв Голодомору розділила наші громади як в Україні, так і за її межами. Деякі підтримують оцінку втрат від семи до десяти мільйонів, а інші вважають втрати у чотири мільйони більш реальними. Перша група спирається на дослідження проф. В. Сергійчука з Київського національного університету імені Т. Шевченка; друга група спирається на дослідження, проведене групою українських та американських демографів та істориків з Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, Інституту історії України та Університету Північної Кароліни в Чапел Хілл (США).

Важливо уточнити наше розуміння Голодомору та втрат внаслідок Голодомору. Голодомор визначається як голод на території радянської України в 1932—1934 рр. (в 1934 р. також були смерті, пов’язані з Голодомором). Втрати внаслідок Голодомору — смерті, що сталися упродовж цього періоду, на додаток до смертей, які мали б місце, якби не було голоду. При цьому втрати українців за межами Радянської України рахуються окремо.

Звідки взялася цифра сім мільйонів втрат? В. Сергійчук наводить два джерела на підтримку цієї цифри: а) повідомлення 1930-х років німецьких дипломатів в Україні; б) стаття українського агронома-статистика С. Соснового, яка була опублікована в харківській газеті «Нова Україна» у 1942 р. та перевидана в діаспорі в «Українських вістях» у 1950 році.

Хтось у діаспорі взяв цитату зі статті С. Соснового: «Отже, виходить, що нестача населення на Україні внаслідок голоду 1932—1933 років становить 7465 000 людей...», без ретельного читання всієї статті та реальної оцінки числа втрат внаслідок Голодомору. С. Сергійчук використовує таку цитату зі статті С. Соснового як обґрунтування своїх «принаймні семи мільйонів» втрат: «...з загального 7,5 мільйона дефіциту населення, спричиненого голодом, 4,8 мільйона людей загинули від голоду (1,5 мільйона осіб у 1932 році і 3,3 мільйони в 1933 році), а 2,7 мільйона — через зменшення зростання населення після голоду». Незважаючи на це, він використовує цифру 7,5 мільйона, а не 4,8 мільйона осіб, як чітко зазначив сам автор статті. В. Сергійчук також ігнорує ще одну позицію в тій самій статті С. Соснового, яка ще більше суперечить його оцінці в «принаймні сім мільйонів»: «Проте це не значить, що в 1932—1933 роках загинули усі 7,5 мільйона. Втрати населення, що становлять 7,5 млн, складаються з дійсно загиблих з голоду в 1932—1933 роках і внаслідок зменшення народжень у населення, що залишилося після голоду... Нам доводилось чути про значно більші числа. Називають 6, 8 і більше мільйонів. Безперечно, це перебільшені дані. Коли мати на увазі лише померлих у 1932 та 1933 роках, не рахуючи зменшення приросту населення за час після 1933 року, то число загиблих безпосередньо з голоду буде, як про це сказано раніше, близько 4,8, можливо, 5 млн людей».

Проблеми з методологією В. Сергійчука та спроби обґрунтувати число втрат — сім мільйонів осіб — були проаналізовані кількома вченими.

Три з цих проблем: а) основний метод оцінки; б) помилкова статистика; в) твердження, що оцінка українсько-американського наукового колективу не врахувала багато смертей.

а) Оцінка в сім мільйонів втрат. При цьому не враховується, що крім втрат ця різниця включає в себе смерті через природні причини, народження, а також сальдо міграції  (емігранти мінус іммігранти). Тобто різниця чисельності населення не є оцінкою втрат.

б) Ключовим числом, яке використовується для обґрунтування семимільйонної оцінки, є чисельність населення України станом на 1 січня 1932 р. у 32,7 млн осіб, взяте з статистико-економічного збірника 1933 р. Однак, як зазначено у вступі до цього збірника: «Всю роботу щодо складання довідника проведено терміновим порядком ... і не було змоги й часу досконально перевірити ці матеріали на місцях... Зважаючи на незадовільний стан обліку в ряді наших установ... ми не можемо гарантувати цілковитої певності та повноти показників, уміщених у довіднику», тому надійність цієї цифри є сумнівною. Серед демографів та статистиків відомо, що щорічні статистичні збірки містять розрахункові дані; єдиним перевіреним методом надійної оцінки чисельності населення країни є перепис населення.

в) Стверджується, що українсько-американська команда не змогла врахувати цілу низку таких смертей, як незареєстрована смерть в селянських будинках та на вулицях міста, вбивства у в’язницях, смерті дітей в дитячих будинках, трупи в безіменних могилах тощо. Безнадійне завдання — скласти комплексний список всіх можливих смертей і намагатися їх підрахувати. Демографічні методи були використані для оцінки ВСЬОГО числа смертей упродовж періоду Голодомору, яка включає велику кількість незареєстрованих смертей. Наприклад, кількість зареєстрованих смертей у сільській місцевості в 1933 р. становила 1,6 млн осіб, тоді як загальна оцінка загальної кількості померлих (як з природних причин, так і внаслідок Голодомору з урахуванням наведених вище причин) становить 3,8 млн осіб.

Протягом останніх 30 років більше 20 закордонних учених (Ф. Лорімер, Р. Конквест, М. Ліві-Баччі, Ж. Валлін та ін.) намагалися провести оцінку втрат Голодомору і практично всі їх оцінки коливаються в межах від 2,8 до 5,0 млн. Проте всі ці дослідження були відкинуті без розгляду і аналізу. Це порушує основну передумову будь-якого дослідження, що вимагає систематичного огляду того, що було зроблено до цього часу.

Дослідження українсько-американського колективу було відхилено з поясненням, що воно базується на документах з московських архівів, що містять фальшиві дані.

Це означає, що:

а) всі дослідження про Радянський Союз за останні 50 або більше років є неправильними або, принаймні, підозрілими;

б) більша частина радянської статистики, якщо не вся, була сфальсифікована.

Перша теза кидає виклик обґрунтованості значної частини досліджень Радянського Союзу за останні півстоліття; друга теза — здоровому глузду. Щоб переглянути всі цифри, що випускаються урядом щодня, і фальсифікувати більшість із них, знадобиться величезний бюрократичний апарат. В Радянському Союзі дані фальсифікувались, лише якщо для цього була важлива причина; більшість демографічної статистики була зібрана та проаналізована професійно і не була підроблена. Як приклад можна навести перепис населення 1937 р., який був проведений належним чином і зафіксував надзвичайні втрати населення, спричинені Голодомором 1932—1933 рр. Результати перепису були несподіваними для радянському режиму, але було занадто пізно фальсифікувати його результати. Перепис був оголошений «дефектним» та доступ до даних був закритий до 1988 р.

Особливо підкреслю, що хоча кількість втрат не є необхідною умовою визнання Голодомору геноцидом, вона має важливе символічне та політичне значення. Прийняття числа втрат, яке не має наукової достовірності та розрахунок якого має очевидні демографічні вади, є контрпродуктивним. Додаткові документи можуть містити нові дані для уточнення нашої оцінки максимально на рівні +/-10%, але перебільшення на 75% (від майже чотирьох до семи мільйонів) є демографічно неправдоподібним і, як було зазначено, призводить до нереалістичних наслідків. Цифра, підтверджена міжнародним науковим істеблішментом, забезпечує тверду та достовірну основу наративу Голодомору. Кількісні показники, що ґрунтуються на цій цифрі, свідчать про те, що без сумніву Голодомор був однією з найстрашніших трагедій ХХ ст.

ПРИМІТКА

Для зацікавлених читачів, повний перелік публікацій українсько-американської команди англійською та українською мовами доступна на веб-сайті http://www.inform-decisions.com/holodomor

Олег ВОЛОВИНА, науковий співробітник Центру слов’янських, євразійських та східноєвропейських досліджень в Університеті Північної Кароліни Чейпел Хілл
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments