Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Треба жити любов’ю!

Волиняни — про вагу даного слова, наживу на... дітях і байдужість держави
23 березня, 2018 - 12:50

Ольга МАГАС, редакторка інтернет-видання «Таблоїд Волині»:

— Нещодавно зареєструвалася у спільноті українських мам, які діляться своїм досвідом материнства і шукають порад у своїх «колег». Зареєструвалася — і видалилася на третій же день... Після того, як втрутилась у суперечку стосовно квартир для багатодітних сімей... На жаль, хоч як це прикро, але питання наживи на дітях у нашій країні таки актуальне. Багато сімей дійсно народжують дітей не від великого кохання, а як спосіб заробітку. Нещодавно одна моя знайома цілком спокійно розповідала, що завагітніла третьою дитиною, бо... треба ж зібрати старшу дитину до школи. От і вирахували з чоловіком: якщо маля народиться в серпні, то коштів їм вистачить. Обоє не працюють...

У мене троє дітей, але я розумію, що держава мені нічого не винна за них. Звісно, було б файно, якби влада сказала: «Яка ж ти молодець! На тобі хату, пенсію в 35 років і 12 000 допомоги, народжуй ще!» — але ви ж розумієте, що це маячня! Держава не робить спецзамовлення на дітей, вони їй до біса не треба. Діти мають народжуватися в любові, в бажанні зробити їхнє життя щасливим, радісним, яскравим. А для цього потрібні лише велике бажання батьків, їхня відданість і праця. Важка щоденна праця, покладена тільки на власні сили. Бо замість того щоб нарікати на владу, держструктури й бігати по інстанціях з криками «яжемать!» і «ви мені винні!» — можна просто піти працювати.

Ми далеко не заможні люди. У нас теж бували моменти, коли катастрофічно не вистачало коштів. І не завжди могли купити собі на зиму взуття. Але наші діти завжди мають все, що їм потрібно, хоча для цього інколи доводилось працювати ночами. Та хіба робота лякає, якщо твоя дитина — усміхається?..

Володимир КАРПУК, заслужений лікар України, народний депутат України V і VI скликань:

— Прожиті роки виписали на сторінках мого серця такі слова: смуток і радість потрібно сприймати лише як уроки Господа. З радості витікає печаль, а смуток народжує втіху... Треба жити любов’ю і залишатись людиною, яка йде дорогою Божою. Інколи жартую собі: будь людиною ще дві години після смерті, доки теплий... Однак у житті ніколи не треба ставити крапку. Нещодавно зустрівся з чоловіком, який майже тридцять років тому лікувався у мене з приводу повторного важкого інфаркту міокарда. Запитую його про стан здоров’я, а він розповідає мені про кохання до молодої жінки... Він світиться від любові й вечорами пише музику кохання. Незабаром йому буде 91 рік (лише!). Радію за таких людей. Вони належать майбутньому.

Василь НАГОРНИЙ, адвокат, волонтер:

— Американський бізнесмен Дональд Дуглас, який створив 1935 року перший рентабельний пасажирський літак DC-3, мав таку бездоганну репутацію, що з ним підписували договори на купівлю його літаків шляхом рукостискання, бо він «дав слово». На жаль, поняття «слово даю», «присягаюсь» майже (!) втратили своє значення в бізнес-середовищі та й в українців загалом, я вже промовчу про політиків. Сам грішу, не завжди виконую обіцяне, але, принаймні, через певні об’єктивні причини, хоча це анітрохи не виправдовує мене і стає цілою локальною особистою трагедією.

На тижні зателефонував мобілізований боєць 51-ї бригади Олексій, згодом контрактник, і запитав, кому віддати амуніцію, яку ми допомогли йому купити 2014 року, бо ж він дав мені слово (чотири роки тому!), що сам повернеться живим і амуніцію поверне. Я давно забув — він дав слово і дотримав. Мужик! Повага! Вчуся в таких хлопців! Ми не вічні, а слава про нас залишиться — як про Дугласа чи як про пустомелю. Чи в сучасному світі все це дурня?

Віталій ТКАЧУК, голова Волинського осередку Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії»:

— Неприємним моментом останніх днів стало повідомлення про монетизацію пільг. Особисто я абсолютно проти цієї «монетизації» по-українськи, адже кошти, які повертатимуть за проїзд, це є мізер, і вони аж ніяк не компенсують того, що людина проїжджає. Тобто я назвав би цю монетизацію звичайнісіньким грабунком уряду людей з інвалідністю, вже добралися й до нас... Відповідно до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що звуження змісту й обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Поширивши дію Порядку надання в готівковій формі пільг з оплати проїзду всіма видами міського, приміського та міжміського транспорту на осіб з інвалідністю, Кабінет Міністрів України фактично звузив зміст та обсяг права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд, що за законом є неприпустимим.

«Генерація Успішної Дії / Волинь» висловлює своє занепокоєння і стурбованість прийняттям цієї постанови. Виплату компенсацій покладено на місцеві бюджети. А ми знаємо, як вони повертають такі кошти...

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments