Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Труднощі зростання чи зростання труднощів?

12 жовтня, 2007 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Мій товариш відвідував Канаду ще в радянські часи. Там проживала його сестра, вивезена в роки війни на примусові роботи до Німеччини, де вона і залишилася, створила сім’ю, і потім перебралася за океан. Отримавши запрошення від неї, довго обходив різні установи зі своїми паперами і, нарешті, вилетів з Москви до далеких берегів. А коли повернувся, до нього зачастили родичі, друзі, знайомі, бо всім хотілося довідатися про життя в цій маловідомій країні. Серед численних питань прозвучало й таке: «Що ж тебе найбільше там вразило?». Я чув відповідь на це запитання.

Його сестра жила на околиці міста у двоповерховому будинку. І коли їхній хлопчик підбігав до огорожі й щось вигукував до собаки з сусідського подвір’я, то старші стримували підлітка, щоб не чіпав того, не дратував, бо прийде поліцейський. І далі не один раз чув, що прийде поліцейський, якщо побачить сміття на вулиці перед будинком. Виникла якась сварка між людьми, і тут без захисника порядку теж не обходиться. Гість не втримався і почав допитуватися, а що ж буде, коли прийде поліцейський? І йому пояснили, що той не лише зробить зауваження чи попередження, а й накладе штраф, тому громадяни намагаються дотримуватися норм і правил поведінки і привчають до цього дітей.

На Заході встановлено суворий контроль за використанням землі, надаються рекомендації, як нею користуватися, які саме культури вирощувати. За порушенням обов’язково стягується штраф, а далі цю землю можуть конфіскувати й виставити на продаж. Там усе продумано, всі випадки враховано, щоб суспільство не постраждало. У цьому й обов’язок держави, і виконується він ретельно й неухильно.

А тепер поглянемо, що ж у нас відбувається. Нині широко обговорюється питання продажі землі сільськогосподарського призначення. Проте перш ніж дозволити торгівлю землею, треба прийняти закон, навіть цілий Кодекс законів, на основі яких буде відбуватися продаж, чітко вказати, хто може купити, з якою метою, що буде вирощувати. А найголовнiше, зазначити, за які порушення якi покарання, кому забороняється її купляти, і серед них обов’язково вказати іноземців, для кого передбачається оренда. Усе це повинно бути відомим ще до того, як почнеться продаж самої землі, носити попереджувальний характер, щоб покарання не плелося в хвості та ще й носило дріб’язковий характер, коли вже буде вся земля розпродана і деякі чудотворці можуть влаштувати на ній мисливські угіддя чи ферми для розведення тварин.

Поліцейський, суддя, податковий інспектор виконують свою звичну роботу, заздалегiдь визначені для них обов’язки день-у- день, з року в рік, отримуючи належну винагороду, їм не треба наголошувати, що вони є стовпами своєї країни, надійною опорою, від них залежить її благополуччя, значення і повага до неї. Це само собою зрозуміло. Наш міліціонер, суддя, податковий інспектор теж знає свої обов’язки, а ось чи повнiстю вони їх виконують, чи мають вони належну законодавчу базу? Відповідь — у нашому нинішньому становищі, в тому, яке ми займаємо місце в світі за найважливішими показниками життєвого рівня нашого населення.

Безкарність — основа всіх протиправних дій і злочинів, а за нею вже тягнеться в одній зв’язці безвідповідальність і бездіяльність. Це істина, викладена в юридичній літературі. На жаль, за всі роки незалежності ми не мали ні мудрого законодавця, ні покарання відповідно до тяжкості скоєного правопорушення.

Верховна Рада приймала закони, не завжди виважені й доцільні, деякі з них iз відчутним впливом партійних уподобань або на догоду окремим групам людей. А при такому підході завжди страждатимуть суспільні інтереси. Недаремно іноземці, які приїжджають до нашої країни, не перестають дивуватися великому розшаруванню нашого населення, небаченiй різницi в доходах між багатими й бідними людьми. Це теж недобрий витвір тієї ж таки Верховної Ради, яка залишила громадян беззахисними перед різними шахраями, а всю країну перед зграями комбінаторів, що намагаються платити менше податків, а то й взагалі ухилитися від них.

А час плине швидко, й настає час підбивати підсумки. Аж страшно знайомитися з ними, бо вони доводять до відчаю. Адже немає ніяких звершень у державному будівництві, на які так чекають люди. Розібратися у всьому, знайти витоки наших негараздів, їхнi причини й наслідки, визначитися, за що братися першочергово — вже добрий початок справи.

То що ж ми нині маємо? Труднощі зростання чи зростання труднощів, як говорив колись пан Вотруба з пам’ятної нам телепередачі «Кабачок «13 стільців»? Але ми вже знаємо відповідь, бо збагачені досвідом. Вона ось яка: зростання труднощів привело радянську систему господарювання до безславного кінця і з вини керівництва Радянського Союзу й нікого іншого, яке розтринькало багатий економічний потенціал, не змогло навіть забезпечити населення продуктами харчування. Тепер і ми вже добралися до такої вершини труднощів, що коли ще бодай невелика частка їх добавиться, то перехилить чашу терезів до провалля. Дія цього об’єктивного закону є невідворотньою.

Тому невідкладне завдання більшості у новому парламенті й сформованого нею уряду — зменшення цих труднощів, обмеження їхньої дії, вести справи так, щоб поступово їх ліквідувати. І ніяких послаблень, які ведуть до занепаду країни і зубожіння населення. Є теорія будівництва національної держави і її потрібно дотримуватися, без жодних відхилень, упущень і прогалин. Одними податками і штрафами можна укріпитися, значно збільшити бюджет, вирівняти до розумних меж доходи всіх громадян країни.

Олександр ГРОМОВ, Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments