Це була лише прелюдія, там, де спалюють книги, згодом спалюють і людей
Генріх Гейне, німецький поет

Три штучних голоди

Про «хліботрудів» і «хлібохапів»
23 листопада, 2017 - 19:13
ІЛЮСТРАЦІЯ ВОЛОДИМИРА КУТКІНА, 1988Р. ІЗ КОЛЕКЦІЇ РОБІТ: ГОЛОДОМОР ОЧИМА УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ

З давніх-давен людські істоти ділилися на дві основні категорії: на тих, хто власною працею забезпечує себе, — «хліботруди», й на тих, хто одбирає плоди чужої праці, — «хлібохапи». Терміни «хліботруди» й «хлібохапи» — це з роману Василя Барки «Жовтий князь». Примітивні, брутальні хлібохапи пізніше стали наводити лоск на свої зажерливі інтереси, тобто підшукувати якесь ідеологічне підґрунтя під свої дії, хоча мета завжди була одна: на плодах чужої праці жирувати на білому світі.

На початку ХХ сторіччя у відсталій консервативній Російській імперії трапилася неординарна подія: з’явилася організація, яка, захопивши владу, проголосила, що всі її думки присвячені тому, як зробити трударям краще життя. За її доктриною промотруди (мій термін. — Є.Б.) оголошувалися головною силою, що збудує нове небачено справедливе суспільство. А «хліботруди» мусять допомагати в цьому промотрудам. Це в теорії. Та українські «хліботруди» воліли самі вирішувати свої проблеми без втручання держави, хоч якою б народною вона називалася. Однак керівна організація вирішила, що єдина правильна думка — це та, яку вона сповідує, а всі інші — неправильні. Фанатична відданість якійсь ідеї завжди для не фанатиків оберталася бідою. Особливо небезпечними є фанатики при владі: всі мусять перейнятися їхніми мареннями. Ще Вольтер писав про це явище: «...Скривджена гордість і скажений фанатизм налаштовують посадових осіб держави проти людей невинних, увесь злочин яких в тому, що вони не поділяють панівної думки».

Але злочинною є саме влада такого ґатунку. Така тоталітарна влада була силою нав’язана Україні більшовицькою Росією. Злочинів вона зробила безліч, але зупинимося на одному жахливому — організації штучного масового голоду. Їх було три в Україні ХХ сторіччя: голод 1921 — 1923 років, Голодомор 1932 — 1933 років, голод 1946 — 1947 років. Так, у ці роки був неврожай, але якби була інша влада, то кожен неврожай можна було б знівелювати до звичайного обмеження в їжі, жодного голоду б не було.

Мій батько Омелян Максимович Бадін народився 1904 року в селі Братолюбівка на Херсонщині. Родина жила дуже бідно, оскільки дітей було восьмеро, а батько мого батька загинув через нещасний випадок. Батько був найменшою дитиною.

І ось насунулася зима 1921 — 1922 років. Старші дорослі діти вже виїхали з села. Лишилися в селі четверо: мати, дві дочки й син, тобто мій сімнадцятирічний батько. Він згадував: «До Різдва ще якось протрималися з харчами, а потім їжі не стало зовсім. Більш заможні сусіди, знайомі, як могли, підтримували злиднів харчовими порціями. Але ж у хаті четверо!» До речі, мати підгодовувала в основному сина. Не тому, що він був найменшим. А тому, що в народі знали — жіночий організм більш витривалий щодо голоду, ніж чоловічий. Тому більший шматочок їжі діставався синові, а дочкам — набагато менше. «Ви, як кицьки, виживете; хлопця якщо не годувати, то він помре», — говорила мати.

Найсумнішим було те, що голоду 1921 — 1923 років можна було б запобігти. Адже в Європі, та й не тільки в Європі, було відомо про масштаби лиха. Йшла матеріальна допомога від ряду європейських країн. Та цю допомогу переважно відправляли до Росії в Поволжя. Українці були наче людьми другого сорту. Розцінювати це можна лише як цілеспрямовану політику покарання волелюбного етносу, що не один рік воював із росіянами-більшовиками. Тим більше, що афішувався державою тільки голод у Поволжі, а в Україні наче його й не було.

Моя мати родом із Новосанжарського району на Полтавщині. Там не було голоду. І я згадую, як вона сперечалася з батьком, що голоду 1921 — 1923 років в Україні не було, а батько казав: «Як це не було? Я ж ледве не вмер навесні 1922 року. Вже ходити не міг од голоду. Сестри виносили на подвір’я, й я їв зелену траву». Радіо нещодавно народилося, телебачення не було, в газетах про голод не писали, й на Полтавщині не було відомо про голод на півдні України.

«Хліботруди» відчували недоброзичливе ставлення влади до себе. Бачили,що пріоритет влада надає промотрудам. Тож тікали з села в міста на великі виробництва. Особливо масово «хліботруди!» потяглися в міста в період колективізації. Утік із села й батько. В Кривому Розі влаштувався на шахту теслею. І тому, коли настав Голодомор 1932 — 1933 років, він мав державну пайку і не вмирав од голоду в той жахливий час.

А от мати Голодомор зустріла на своєму полтавському хуторі. Коли восени 1932 року забрали в селян весь хліб, то мій полтавський дід, який до 1917 року був заможним «хліботрудом», зрозумів, що настало таке лихо, якого українці ще не знали. В систему Торгсину, яка збирала кольорові метали, однесли все, що тільки було в хаті: мідний таз, самовар, навіть дівочі дукачі моєї матері. За це дали крупи. Зерно чи борошно — ні. Але хоч трохи запаслися крупами. Була картопля, сушені вишні, овочі. Старша дочка діда — Степанида — перебувала з чоловіком на Донбасі (чоловік кинув село і подався на шахту). Шахтотрудам видавали пайку, зокрема й крупами. Степанида одділяла від чоловічої пайки частину крупи й одсилала рідним на село. Такого абсурду, мабуть, не було в людській історії: у селян не було круп, і вони отримували їх від промотрудів. Мій полтавський дід і три його дочки не вмерли з голоду, але весною 1933 року через недоїдання і відсутність хліба ноги в усіх були пухлими, наче ватяними.

Голодомор, його масштаби ретельно приховувалися. Іноземці в містах не бачили того жахіття, яке відбувалося на селі. До речі, від колишніх промотрудів також можна було почути, що Голодомору не було. В містах на державних підприємствах не було. Голод був серед «хліботрудів».

Голод 1946 — 1947 років знову було створено штучно. І знову він приховувався. Батько й мати вже були в місті на державних службах, тож мали свої державні пайки й не голодували. «Хлібохапи» знову найбільше познущалися над «хліботрудами».

Євген БАДІН, Дніпро
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments