Україна в Раді ООН із прав людини

Після завершення членства в Раді Безпеки ООН на прикінці 2017р. — початку нового року — Україна вступила, як одна з 47 країн світу, до Ради ООН із прав людини. Слід відзначити на самому початку, що це призначення не є нагородою чи визнанням за зразкову поведінку, а радше результатом ротаційної системи. До речі, в цій Раді перебувають такі визначні історичні порушники людських прав, як Афганістан, Ангола, Бурунді, Китай, Куба, Єгипет, Киргизстан, Пакистан, Філіппіни, Катар, Саудівська Аравія та Венесуела, де сьогодні фактично відбувається громадянська війна. Є також інші відомі порушники, але вони менш визначні.

Американська організація Human Rights Watch, яка має певний досвід, щороку готує повідомлення про стан людських прав у країнах світу, нещодавно видала свій звіт на минулий 2017 рік. Україна опинилася десь посередині, не найгіршою і не найкращою. Слід зауважити, що значна кількість порушень, які представлені в звіті, відбуваються на конфліктній території Донбасу та в окупованому Криму. В додатку чимало зауважень щодо порушення Мінських домовленостей на Донбасі, що відбивається негативно на цивільному населенні цих місцевостей, належить до Росії та її сурогатів. Щодо Криму, то всі обвинувачення стосуються порушення прав українців та кримських татар. Відповідальність за це лежить на російських окупантах. Щодо самої неконфліктної з Росією частини України, то представлено мало зауважень, але навіть і вони радше дискусійного характеру, зважаючи на те, що війна на Донбасі і гібридна війна Росії проти цілої України відчутні не лише на Донбасі, а й у Харкові, Одесі, Києві та у Львові. От наприклад обмеження прав представників преси, тих, кого підозрюють у російській агентурі. Було би зовсім безглуздим з боку України та її спецслужб та прокуратури, якщо б не було такого обмеження та навіть затримання чи арешту. Фактично єдині суттєві зауваження щодо України, що замало зроблено в боротьбі з корупцією та влаштуванню незалежного судочинства для цієї боротьби.

У цьому звіті на окрему увагу як країни, що найбільше порушують права людини, заслужили Туреччина, Єгипет, Лівія, Росія, Китай, Ємен і Бірма. Деякі з них навіть перебувають у Раді ООН із прав людини. Це, мабуть, іронія, що найбільші порушники стежать за порушеннями інших. Але слід пам’ятати, що Росія також була в цій Раді і, напевне, з часом повернеться. Окремо також визначено дві європейські країни в яких, зокрема в останні роки, посилилися негативні тенденції популізму — Польща й Угорщина. Фактично ситуація в Польщі на сьогодні ще гірша, ніж у звіті, бо нове законодавство про зміни до закону Інституту національної пам’яті (ІНП) було прийнято щойно 2018 року, тому можна передбачити, що звіт щодо Польщі буде ще гіршим наступного року, хіба Конституційний суд Польщі відхилить нове законодавство польських правих партій. Польща, між іншим, перейняла з початком 2018 року те місце в Раді Безпеки ООН, на якому була Україна.

Міністерство закордонних справ України з призначенням Україні місця в Раді ООН із прав людини представило свого роду план праці, або своє бачення. На сесії Ради, що відбувається в цей час у Женеві і триватиме до 23 березня 2018 р., як заявив на сесії представник України заступник міністра Сергій Кислиця, Україна намагатиметься на цьому форумі протидіяти російській агресії та грубим порушенням людських прав на окупованій території України. Кислиця вказав на бажаний тиск з боку міжнародного співтовариства: «Критично важливим у цьому контексті є доступ до півострова міжнародних організацій, включаючи ООН, ОБСЄ, Раду Європи, які б здійснювали моніторинг за дотриманням окупаційною російською владою прав людини...»

Мабуть, було б непогано включити до порядку завдань України також поведінку польської влади щодо нацменшин на своїй території, зокрема української нацменшини, знищення могил на українських цвинтарях, а також законодавства ІНП, яке прогнозує грубі порушення людських прав.

Проте, безперечно, увагу слід скерувати насамперед проти Росії, бо щодо Польщі, то вона сьогодні не є окупантом і, до речі, є більше надії, що Польща рахуватиметься з думкою інших держав світу та міжнародними структурами, до яких вона належить, а у випадку Ради Європи навіть очолює. Зрештою, коли в Польщі змінилася б влада, то, мабуть, прийшла б інакша політика. В Росії такої надії немає ні на цей березень, ні на подальший термін.

При цьому очевидно, що Україна розуміє, що багато її дій на цьому форумі будуть безуспішні, беручи до уваги довгу історію слабкої діяльності колись Комісії, а тепер Ради ООН із прав людини, а також Верховного комісара із цього питання. Також багато невдач передбачається через саму композицію Ради. Порушники не будуть осуджувати других порушників, бо бояться, що до них також можуть застосовувати рішення. Фактично кажучи, ця Рада зовсім беззуба, тобто її рішення можуть бути суто символічними.

Тим не менш треба працювати, навіть коли праця виглядає невдячною.

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ, США