Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Український Крим

Півострів та Чорноморський флот у 1917 — 1919 роках
13 березня, 2014 - 18:38
ФОТО РЕЙТЕР

Формування Чорноморського флоту Російської імперії почалося після завоювання Криму в 1780-х роках (князь Григорій Потьомкін). Під час турецько-російської війни 1787 — 1791 років Лиманська гребна флотилія (складалася переважно з козацьких чайок) відіграла важливу роль у перемозі Росії. Після Кримської війни й Паризького трактату 1856 року Чорноморський флот занепав і його розбудовано щойно з початку 1870-х років. Традиційно, від самого початку історії Чорноморського флоту, до нього набирали українців (на 1917 рік вони становили 80 — 85 %). Тільки внаслідок політики радянської влади, після 1965 року, українці становили меншість на ЧФ (В.Курочка. «Якою буде наступна сторінка історії Чорноморського флоту»).

З вибухом Лютневої революції 1917 року українці, які служили на Чорноморському флоті, почали створювати свої національні військові комітети, які підтримували Українську Центральну Раду. У Севастополі, на головній базі флоту, ще перед революцією існував таємний український гурток «Кобзар» на чолі з директором севастопольської жіночої гімназії В. Лощенком. У склад гуртка входили переважно старшини, серед них капітан В.Савченко-Більський, корабельний інженер Піклієвич, льотчик Ф. Сліпченко і багато інших свідомих українців. У квітні 1917 року  в Севастополі було створено Українську чорноморську громаду, яка нараховувала близько семи тисяч колишніх морських вояків-українців на чолі з полтавцем —  мічманом Якимом Христичем. Громада проголосила визнання Росії демократичною республікою, автономію України, українізацію церкви, армії, суду. Громада об’єднала моряків-українців з метою утворення на базі російського Чорноморського флоту українського флоту з підпорядкуванням Українській Центральній Раді. Командувач Чорноморської флотилії, дуже популярний і улюблений усіма чорноморцями віце-адмірал О. Колчак підтримав діяльність Громади. У травні 1917 року, під час Зелених свят, на першій українській маніфестації, організованій Громадою, майбутній верховний правитель Росії виступив із промовою. Він сказав: «Ось мені припадає честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким я маю честь, на 90 % складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків на світі...» (В. Трембіцький. «Основні дати та факти про морську справу Української держави») Командувач флоту вбачав в українізації порятунок від більшовицької пропаганди. Після виступу Колчака відбулася хода вулицями Севастополя під гаслами «Хай живе вільна Україна», «Наше військо — наша сила», «Борітеся  — поборете».  Мічман Я. Христич згадує: «Хода пройшла за старою українською традицією: шість селянських драбинчастих возів, наповнених свіжим сіном, вкритих килимами, прикрашених квітами, повільно везли ситі воли, якими правили сивоусі козаки-чорноморці. А на тих возах сиділи дівчата в літніх вишиванках з вінками на голові та з барвистими намистами-коралами. На першому возі сиділа жінка в мальовничому полтавському старовинно-козацькому строю. Це була українка з Полтави — наша Оксана Колчак (почесний член Севастопольської української громади), дружина командувача флотом О. Колчака. В цей день, українських Зелених свят, у Севастополі на щоглах усіх кораблів Чорноморського Військового флоту, на фортеці берегової оборони вперше гордо замайоріли українські національні прапори — прапори Української Волі...» («Дороговказ» — орган вояцької думки і чину». 4 червня 1969).

Українізація 1917 року стала першим кроком для відтворення українського військового флоту і перших українських піхотних частин. 4 травня 1917 року делегація від Севастопольської української військової громади взяла участь в Першому Всеукраїнському військовому з’їзді в Києві. З основи севастопольського півекіпажу підполковника Савченка-Більського чорноморці організували морський курінь ім. Сагайдачного чисельністю 600 багнетів, який під командуванням мічмана Якима Христича 9 листопаду 1917 року відправлений до Києва задля посилення військ УНР. (Вікіпедія. «Військово-морські сили УНР та Української держави»).

Дослідник історії Українського Чорноморського флоту М. Мамчак просліджує подальшу долю морського куреня: «У листопаді 1917 року Моргенрада розпустила загін — моряки були відправлені у тижневу відпустку. Ці сім днів відпустки обернулися для Києва кривавою трагедією... Вже пізніше, в часи січневих боїв 1918 року, загін став основою Окремого куреня ім. Сагайдачного і першим репрезентував Збройні сили УНР перед іноземними військовими аташе місії країн Антанти та згодом майже весь поліг у боротьбі з більшовиками» (М. Мамчак. «Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України»). Контр-адмірал українського флоту С. Шрамченко у своїх спогадах писав: «Упали перші вартові українського моря. Кров’ю пропечатали відродження княжого й козацького панування на Чорному морі» (С. Шрамченко. Спомини. Ж. «Віра й культура», № 4, 1957). Останніх полонених чорноморців Муравйов розстрілював біля будинку Морської Генеральної Ради в Києві.

15 квітня 1918 року уряд УНР направляє до Севастополя Я.Христича для заснування в Криму філії Інформаційного бюро МВС України. В його обов’язки входило повідомляти населення Криму про політику «українського уряду, його закони і взагалі вести там працю щодо зближення Криму до України» (В. Сергійчук. «Крим з Україною»). Обстановка в Криму була складною. 19 березня 1918 року Таврійський ЦВК проголосив Радянську соціалістичну республіку Тавриду, яка декларувала відокремлення Криму від України. Ця, так звана республіка, проіснувала місяць і була розігнана кримськими татарами, які заявили про готовність прилучитися до Української держави. Коли 27 квітня Запорізька дивізія отамана Натієва вступила до Мелітополя, українці півострова запропонували  створити в Криму Комісаріат у справах громадян української національності. Отаман підтримав цю пропозицію, уповноваживши Я. Христича бути тимчасовим комісаром  України в Криму. Зберігся документ — повідомлення Христича до Києва від 15            травня 1918 року. «З моїх переговорів з політиками краю я виніс враження, що коли буде наша добра воля і не втратимо моменту підготовки «общественного мнения»,  коли зберуться Кримські установчі збори, можна бути упевненим — край забажає федерації в складі України». (В.Сергійчук. «Крим з Україною»). Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського готувалося питання про включення Криму до складу України на федеративній основі з отриманням політичної автономії.

У червні 1918 року створено Комітет Степової України, який розпочав акцію за українізацію Криму в політичному та суспільному аспектах. На цей час у Криму видавалося три українських   часописи, утворено українське шкільництво, введено українську мову в адміністративне правління. В часи Павла Скоропадського, під час візиту гетьмана до Берліна (вересень 1918), кайзерський уряд погодився визнати суверенітет України над Кримом як союзною автономною частиною України.

10 жовтня 1918 року укладено політичний договір між Кримським крайовим урядом та урядом України про федеративний зв’язок Криму з Україною за подібним статусом німецьких країв у союзі німецького Райху (Баварії, Саксонії тощо). Договір мав бути ратифікований крайовим кримським з’їздом в найближчі часи. Але цього не сталося.

24 листопада 1918 року військовий флот Антанти захопив Кримські порти, в тому числі Севастополь та Керч. Наступив кінець українського володіння на Чорному та Азовському морях.

На початку 1919 року більшовики ненадовго заволоділи півднем України. Оскільки український рух у той час був дуже впливовим та сильним, більшовики вирішили створити із залишків Чорноморського флоту Червоний флот Радянської України. Проголосивши створення Української Соціалістичної Радянської  Республіки, при народному комісаріаті військових справ УСРР було сформовано Морське управління, якому було підпорядковано Червоний флот. Проте 17 червня 1919 року денікінські російські збройні сили зайняли Кримський півострів — Кримська автономна державність та Український Червоний флот були остаточно ліквідовані.

Анатолій ЧЕРНОВ, Полтава
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ