Український Мойсей

Таку назву отримав альманах-збірник (восьмий за числом (!) статей і матеріалів, започаткований блаженної пам’яті визначним українським ученим-істориком Ярославом Дашкевичем. До видання увійшли наукові статті, есе, спогади, фото й описи деяких виставок Львівського музею історії релігії, пов’язаних з іменем Митрополита Андрея (Шептицького). Безпосередньо до виходу нової публікації долучилися Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії та Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України.

Започатковує текстовий матеріал альманаху від редакції Марія Омельчук, завідувачка Інституту релігієзнавства. Тут викладаються основні віхи діяльності Митрополита. Про його ключові етапи життя пише о. д-р Августин Баб’як. Завершує цю частину видання Михайло Косів, який розмірковує на тему «Читаючи Андрея Шептицького». Звідси дізнаємося, що Комісія беатифікації та канонізації Владики і Центральний державний історичний архів (ЦДІА) у Львові за підтримки львівської міської Ради у 2007 — 2010 рр. видали три томи «Пастирських послань» Митрополита. Четвертий, завершальний том видання, чекає на спонсорську підтримку. Автор роздумує над текстом послань Владики, послуговуючись визначенням єпископа Богдана Дзюрака, який визначив діяльність Митрополита як «апостолят пера». Водночас зазначає, що більшість послань Слуга Божий Андрей написав у тишині чернечих келій монастирів — у Крехові (отці-василіяни), Уневі (отці-студити), нарешті, у Лаврові (отці-василіяни). Послання адресувалися вірним, духовенству, в них оповідається про традиції причастя, молитви, Великого посту, богословські істини, церковний спів. Про останнє Михайло Косів зауважує: «...Люблю бути на Службі Божій у сільській церкві села Недільна, де співають самі люди, переважно жінки, які не перетворюють церкву на філармонію. Тут є щира безхитрісна молитва, є наука св. Євангелії у проповідях священика, яка доповнює настрій молитви. Адже в церкві молитва, за Шептицьким, має два різні «уособлення» — «говореннє і слуханнє», обидва мають неоціненне значення, бо «се неможлива річ, сто разів неможлива, щоб яка молитва, в ім’я Христа представлена небесному Отцеви, була не вислухана».

Не менш важливі думки-порівняння Михайла Косіва спадщини Митрополита і «галицького Шевченка» — Івана Франка. Маю на увазі, передусім, науку про любов до ближнього та своїх ворогів. Слідуючи за Христом, Владика сповідує Нагорну проповідь Спасителя («Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога»... А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Матвія 5: 43 — 44). А далі читаємо застереження: «Стережіться фальшивих пророків...» Про це ж говорить Митрополит: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить — зрубується та в огонь укидається» (Матвія 7:9). Мудрість Святого Письма в поезії Івана Франка: «Оце, брати, ви добре зрозумійте, Що ворог Бога, ворог правди й волі Не варт любові вашої ніколи» («Мій Ізмарагд», 1897 р.). Хто нині є ворогом Бога, хто зухвало топче Божі Заповіді, хто є ворогом України, нашого народу, кожного з нас? За нього можна молитися, а водночас спровадити його слід за призначенням...

Інша частина альманаху — Церква і служіння — подає дослідження про греко-католицьке парафіяльне духовенство Східної Галичини початку XX ст. (Наталя Колб), бачення Митрополитом ролі української інтелігенції в націєтворчих процесах у Галичині (XIX — XX ст.) (Наталія Мисак), благодійну діяльність Владики (Ліліана Гентош), місію редемптористів на Західній Україні (Ольга Пущак), апостольську місію Митрополита в Аргентині (Ольга Ярош), опіку Владикою товариств українських греко-католицьких робітниць «Будучність» (Оксана Пасіцька), листування Івана Огієнка (митрополита Іларіона) та Митрополита Андрея (Шептицького) (Ірина Преловська), вчення Владики про основи політики (Андрій Васьків), духовно-тілесне здоров’я нації (Леся Васьків), меценатсько-бібліофільську зацікавленість Митрополита (Ольга Колосовська).

Під рубрикою «З одного експонату» читач познайомиться з матеріалами деяких музейних виставок «Листопадові дні родини Шептицьких» (Руслана Бубряк), вереснева (1914) проповідь Владики (Олександра Киричук), опіка УГКЦ над військовополоненими (Друга світова війна) (Наталя Матлашенко, Петро Костюк).

Окремо представлені матеріали — мистецтво. Тут Ірина Гах розповідає про наймасштабніший мистецький проект Митрополита Андрея — Церковний (після 1911-го — Національний), а з 1913-го — Український національний музей у Львові. Оксана Павляк досліджує роль митрополита Андрея (Шептицького) у творчій діяльності Модеста Сосенка (1875—1920, Михайла Осінчука (1890—1969), Василя Дядинюка (1900—1944). Епілог текстового матеріалу альманаху — спогади. Власне, маємо один із них (але який!). Їх автор — Курт І. Лєвін (1925 — 2014) — син львівського рабина Ієзекіля Лєвіна, якого разом із молодшим братом Владика врятував від нацистів. Всього ж, за спогадами, приблизно 150 євреїв урятувалися завдяки митрополитові Андреєві. Видання завершується 51 світлиною та розширеним підписом до кожної з них.