Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Вчитися на помилках?

18 травня, 2007 - 00:00

У 2001 році видавництво «Фоліо» заснувало в Харкові серію «100 знаменитых». Читачам було запропоновано різноманітні книжки: про письменників, художників, мудреців, коханців, коханок, жінок, геніїв, бізнесменів, тиранів, мандрівників, політиків, муз, людей України. Започатковано чудову серію! Книжки про знаменитих людей — це довідкова література, і вона має великий попит. «Фоліо» вже випустило понад два десятки книг. Я переглянув половину з них і в кожній знайшов багато помилок. Перша книжка серії — «1000 псевдонимов» («Фоліо», 2002 р.) Андрія Краснящих і Костянтина Бєляєва (головний редактор В. Галій). Задум авторів був простий: зібрати максимально повну колекцію псевдонімів людей, що здобули популярність у всіх сферах людської діяльності. В анотації сказано, що книжка докладна, белетристична, у ній наведені цікаві біографічні дані, розрахована на широке коло читачів. У книжці можна знайти багато цікавого. Але зі своїм завданням автори не впорались, і видання вийшло з прикрими помилками. Попри те, що працювали вони вдвох над ним цілих 18 років.

Цікаво, автори робили це свідомо чи по своїй необізнаності того, про що пишуть? А куди ж дивились всі, хто був причетний до виходу книжки: редактори (головний, художній, технічний), відповідальні за випуск, коректор? Як можна було підписувати книжку в такому вигляді до друку?

Більше того! Видавництво випустило «енциклопедію» трьома виданнями (в 2002, 2003, та 2004 рр.). Другий та третій випуски книжки вийшли без жодного виправлення. Хоча після першого випуску книжки я повідомив видавництво про помилки, але воно не прореагувало на мої зауваження. А хто у видавництві «Фоліо» відповідає за випуск недоброякісної продукції? — Ніхто?!

Випадково розкривши книжку на стор. 169, я прочитав, що Михайло Ісаковський — російський поет, автор збірки віршів «Правда в соломе» (1927), «Поэма ухода» (1930), поеми «Четыре желания» (1936), публіцистичної книжки «О поэтах, о стихах, о песнях» (1968). І це — весь творчий доробок видатного поета за версією авторів! Звідки вони взяли назву «Правда в соломе»? Перша збірка Ісаковського видана в 1927 р. в Москві й називалася «Провода в соломе», про неї дуже тепло відгукнувся Максим Горький. Про це написано в книжці «М.В. Исаковский. Стихотворения» (М-Л. «Советский писатель», 1965. Большая серия «Библиотеки поэта») і в «Литературной газете» 25.07.1973 (невдовзі після смерті письменника). Звідки автори взяли збірку «Правда в соломе»?

Про другого Михайла — видатного російського радянського поета Михайла Свєтлова — автори дізналися з книжки В.Дмитрієва «Скрывшие свое имя» (М. «Наука», 1977, стор. 97) і написали, що псевдонім Свєтлов поету придумав його батько, коли 16-річний М. Шейнкман надрукував свої перші вірші в єкатеринбурзькій газеті. Але у Дмитрієва йдеться про катеринославську газету, в якій і надрукував свої перші вірші Михайло Шейнкман і став Свєтловим. Свєт л ов народився в Катеринославі (з 1926 — Дніпропетровськ) 17 червня 1903 р. Це місто — в Україні, на р. Дніпро. А Єкатеринбург (з 1924 — Свердловськ, після розпаду СРСР — знову Єкатеринбург) розташований на східному узгір’ї Середнього Уралу на р. Ісеть. Виникає запитання: навіщо 16-річному Михайлу Шейнкману треба було їхати так далеко з рідного міста чи надсилати поштою свої вірші? Промовчали укладачі й про те, що Свєтлов є автором «Песни о Каховке», «Гренады», поеми «Двадцать восемь», книжки «Стихи последних лет», віршів про Лізу Чайкіну. Чому в авторів така неповага до письменників, акторів та інших персоналій своєї «енциклопедії»? Відомості про них дуже короткі, як урізані прізвища позашлюбних дітей російських вельмож XVIII— XIX ст. (Агін, Пнін тощо).

Є в книжці відомості про письменника Аркадія Гайдара, його внука Єгора (політичного і державного діяча), а про сина, відомого журналіста контр-адмірала Тімура Гайдара автори забули (а можливо, і не знали про нього).

Зустрічаються перекручування прізвищ, імен, по батькові. Так, у російського композитора Олексія Миколайовича Верстовського в книжці батько — Олександр Миколайович. Видатного російського мандрівника, дослідника Тянь-Шаня Петра Петровича Семенова Тянь-Шанського називають Петром Івановичем. Російського філософа, письменника, лікаря, економіста, революційного діяча Олександра Олександровича Богданова називають Олександром Олексійовичем. Є випадки, коли автори не вказують, як персоналії по батькові (Бабкіна, Штепсель, Страхов, Ані Лорак та ін.). Та й себе по батькові автори забули написати (480 стор.).

Кубинський революційний діяч Блас Рока помер в 1987 р. У книжці цього нема, тому що автори посилаються на «Советский Энциклопедический Словарь» 1981 р. А якби вони не полінувались подивитись в «СЭС» 1990 р., то повідомили б читачам більш вірогідні дані.

Укладачі «енциклопедії» перекручують історичні події, приписують людям посади, на яких вони не працювали. Про М. М. Шверніка повідомляють, що він з 1944 р. голова Президії Верховної Ради СРСР. А в дійсності цю посаду обіймав М. І. Калінін до кінця свого життя (помер Всесоюзний староста 3 червня 1946 р.).

«Прокололись» укладачі з такою високою посадою і в республіканському масштабі. На стор. 86 читаємо: «Батько української телезірки (Миколи Вересня. — М.Б. ) — академік К. Ситник, колишній голова Президії ВР України». Тут одразу три помилки. Ця коротенька фраза наводить на сумні роздуми. Якби таке написав абітурієнт у творі при вступі до ВНЗ (та ще й гуманітарного), йому б поставили незадовільну оцінку. Але ж ті укладачі «енциклопедії» та працівники видавництва «Фоліо», причетні до її випуску, мабуть, мають дипломи про вищу освіту.

Є в «енциклопедії» й такі відомості, які можна назвати глумуванням над здоровим глуздом і навіть брехнею на національному рівні! Чим думали укладачі «енциклопедії» й чим вони керувались, називаючи Тарапуньку російським естрадним артистом? Чи вони не знали, що він український артист? Цим вони показали свою безтактовність до улюбленця українського народу (і не тільки українського).

Про українського письменника і драматурга О. Леваду укладачі відомості беруть з «Истории русской советской литературы» Л. Єршова (М. «Высшая школа», 1982). Уявіть собі: про українського письменника — з книжки про російську літературу! Чому тоді не... про білоруську, казахську чи молдавську...

Навіщо їм було видавати свою оригінальну «енциклопедію» з такою кількістю помилок? Та ще й випустили її трьома виданнями! Кому вона потрібна?

Укладачі часто посилаються на книжку В. Г. Дмитрієва «Скрывшие свое имя», але дорікають йому, що псевдоніми відібрані за не зовсім ясним принципом. Про те, що на «енциклопедію» «1000 псевдонимов» посилатись не можна, вказувалось вище (помилки «по світу розбіжаться»?). А ще мені хочеться спитати укладачів: за яким принципом вони добирали персоналії, чому не повідомили читачам роки життя багатьох з них, не написали назви творів письменників, композиторів, художників?

Видавництву я запропонував 60 нових псевдонімів. Вважаю, що ними необхідно доповнити книжку в наступному виданні. Це можна зробити, збільшивши кількість персоналій або вилучити такі, які ні про що не говорять читачам (а таких немало в книжці).

Засновник «Фоліо» — Олександр Красовицький, йому зараз 38 років. Створив він своє підприємство в 23 роки. Під №95 Красовицький увійшов в число ста найвпливовіших людей України («Корреспондент» №32 — 2005). Я згадав видавців кінця XIX — початку ХХ ст.: Брокгауза і Ефрона, А. Маркса, І. Ситіна, Ф. Павленкова, П. Сойкіна, братів Сабашникових, братів Гранат. Ці видавці випускали доброякісну продукцію, поважали читачів, не допускали у своїх виданнях такого, чим «прославилось» «Фоліо». Хто наведе порядок у цьому видавництві?

КОМЕНТАР

Державний комітет телебачення і радіомовлення України за дорученням Кабінету Міністрів України повторно розглянув листа Миколи БУКАТОГО і повідомляє, що комітет запропонував Міністерству освіти і науки України, яке за дорученням Кабінету Міністрів України розглядало пропозиції видавництва «Фоліо» щодо започаткування національної програми «Бібліотека світової літератури», звернути увагу генерального директора вказаного видавництва Ю. П. Луховицького на неприпустимість випуску літератури з великою кількістю фактологічних помилок, зокрема, у книжках «1000 псевдонимов», «100 знаменитых людей Украины» та інших.


Василь ШЕВЧЕНКО, заступник голови комітету

Микола БУКАТИЙ, м. Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments