Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Війна, а не АТО

Навіщо Україна сама собі встановила стримувальні фактори?
6 лютого, 2015 - 13:58
Війна, а не АТО
ФОТО REUTERS

Події останніх місяців на Східному (читай Донбаському) фронті навіюють дуже сумні думки та прогнози. Україна не перестає трубити на увесь світ (і переконувати його), яка вона миролюбна та хоче миру у всьому світі і, зокрема, на Донбасі, що нібито робить надзусилля для досягнення цієї шляхетної мети. Мета дійсно шляхетна, та засоби досягнення її нікчемні. І головна нікчемність — це назва АТО (антитерористична операція) того, що за визначенням не є таким. Маніпуляції з термінологією ось уже понад півроку призвели до того, що Україна сама собі встановила стримувальні фактори (хоча б домовленості у мінському форматі) в той час, як Росія плювати хотіла на ці домовленості невідомо про що, а найголовніше — невідомо з ким (що яскраво підтверджують самі бойовики — сепаратисти). Адже зрозуміло, що на авансцені присутні лише статисти, а ті, що дійсно рухають ці ляльки на сцені, сидять у Кремлі і роблять вигляд «і я не я, і підлість не моя».

Страх, що оголошення і введення воєнного стану на Донбасі спровокує Росію до повномасштабних воєнних дій, зіграв з Україною злий жарт. Замість мобілізації всіх сил на боротьбу з агресором вона оголосила, розхолоджуючи суспільство, часткову мобілізацію, замість воювання з агресором і оголошення санкцій проти нього — торгування з ним електроенергією, газом, вугіллям, цукерками тощо. Тому й виходить «Світ воює, а ми торгуємо». Подібні дії, крім того, що завдають величезної шкоди іміджу України, деморалізують суспільство, сіють панічні настрої і викликають зневіру у можливості проголошуваної ідеї «Единая страна, Єдина країна». І якщо у перші місяці демонстративного (одностороннього) перемир’я та уявної тиші на фронті було якесь розуміння цієї миролюбності, віри в те, що за допомогою цих дипломатичних заходів можна відновити територіальну цілісність країни, то сьогодні подібні дії, крім саркастично-гіркого сміху (особливо фронтовиків), не можуть викликати нічого. Волонтерський запал та допомога армії під дією цих «позитивних» чинників теж зменшуються.

Відомі політичні експерти давно дійшли висновку: військовий конфлікт на Донбасі мирного шляху вирішення не має. Україна своєю політикою дволикого Януса (до обіду торгую, а опісля — воюю або навпаки) викликає недовіру і Заходу, і США. Те, що в дійсності на Донбасі відбувається великий ґешефт, сьогодні, певно, не викликає ні в кого сумнівів. Система непрозорих підкилимних перемовин-домовленостей набула страхітливих розмірів.

Донбас потребує не солоденького загравання, а чіткої регламентованої політики влади, спрямованої на:

а) звільнення української землі від сепаратистів і російських найманців до державного кордону;

б) жорстке (не жорстоке) встановлення на звільненій території влади, підконтрольній воякам;

в) налагоджування нормального мирного життя і відтворення інфраструктури. Всі ці речі можливі, але за умови встановлення воєнного стану на території Донбасу.

Сьогодні українська хата горить, а нам хочуть пояснити, що це тільки здається...

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, Ірпінь
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ