Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Випробування вогнем і потреба в консолідації

Про що спонукає думати приклад Альберта Разіна
17 жовтня, 2019 - 17:38

Постійно думаю про самоспалення науковця з Удмуртії Альберта Разіна... Це сталося 10 вересня на центральній площі Іжевська. Залишилося відеозвернення, у якому філософ пояснює причини свого вчинку.  «Старшому брату настав час усвідомити, що всі імперії приречені. З історії ми знаємо, що рухнули всі держави, що претендували на вічне існування. Від розвалу їх не врятували ні багатство, ні репресії, ні військова міць...» До речі, у своїй статті «Что значит — жить?» (газета «Эрзянь Мастор» («Країна Ерзян») від 29.04.2019) Разін виклав думки, які проливають додатньо світла на його мотивацію. Чому удмурт писав до газети, яка друкується у Республіці Мордовія? Думаю, тут спрацювало почуття солідарності з іншими угро-фінськими народами. Адже цікаво, що відбувається у сусідів. Додався і фактор «сміливості» ерзянського видання. В Удмуртії таких поки що немає. А у ерзян знайшлася «критична» маса людей, які готові протистояти російському шовінізму. Ще раз зацитую філософа, який зробив крок у безсмертя: «Сущность истинно интеллигентного человека проявляется через сочетание толерантности с принципиальностью (это когда вопрос касается предательства своих убеждений, предательства свого этноса». Очевидно, для угро-фінських народів Росії поняття «свій етнос» набагато актуальніше, ніж для решти народів Європи. Бо там навіть невеличкі меншини мають шанс на тривале життя. А в Росії навіть корінні народи на власній землі є загроженими. І якщо вже хтось має намір протистояти шовінізму, то таким людям визначатися треба чітко. Кон’юнктурники відсіваються відразу, бо (Разін про це пише): «Конъюнктурщик всегда берет слово сильного, сторону господствующей нации, господствующей религии. Подобные люди посвящают себя не поиску истины, а самоутверждению и добиваются успеха. Но сильно серчают, когда им напоминают о долге перед своим народом...»

Наступного дня в Києві відбулася інавгурація Інязора (Верховного старійшини) ерзянського народу. Ним став громадянин України Олександр Болькін (ерзянське ім’я — Боляєнь Сірєсь). Останній змінив на бойовому посту попереднього лідера нації, 79-річного Григорія Мусальова (Кшуманцяня  Пірґужа).

Здавалося б, чисто ерзянська подія. Але у багатьох присутніх на інавгурації склалося враження, що самоспалення в Іжевську та інавгурація у Києві є ланками одного ланцюга. Тим паче, що про велику жертву удмуртського «Олекси Гірника» (Разін був активістом удмуртського руху «Удмурт Кенеш» і підготував звернення до депутатів Держради під назвою «Удмуртський етнос зникає») під час церемонії та привітань неодноразово згадували.

Сам Альберт Олексійович свій обов’язок виконав до кінця. Схоже, що й Олександр Болькін готовий виконувати місію, доручену народом. Це рідкісний тип людини, яка блискуче поєднує своє політичне українство (був активним учасником обох Майданів, невтомним волонтером та півтора роки воював у зоні АТО) з безмежною відданістю ерзянському народові. Новий Інязор (у минулому — підполковник авіації) дуже любить вірші Ліни Костенко, а найбільш улюблені знає напам’ять. І — що найголовніше — майстерно перекладає їх ерзянською!

***

Мабуть, вперше в українські столиці на офіційному рівні звучала ерзянська мова. Це було маленьке свято свободи, взаємоповаги і толерантності («День» писав про подію у № 168 від 17 вересня 2019 року). Кшуманцянь Пірґуж поділився своїми враженнями про українську столицю. Його особливо вразила гра молодих бандуристів у підземному переході, що на Майдані. «Українці Києва подають усім приклад шанобливого ставлення до рідного!» — з повагою і захопленням говорив сивочолий лідер.

Співачка із Закарпаття Мирослава Копинець, вітаючи новообраного Інязора,  виконала ерзянську пісню. Співала абсолютно без акценту, що було підкреслено фахівцями. Під час дійства промови ерзянською дублювалися українською. І навпаки. Боляєня Сірєся тепло вітали відомі політики і громадські діячі. Серед них Ганна Гопко, Соломія Бобровська, муфтій Духовного управління мусульман України Саїд Ісмагілов, представник Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв та багато інших. Останній навів приклад із самоспаленням кримського татарина Муси Мамута.  Мабуть, не у мене одного з’явилася думка: засуджують Росію, але ж на той час Крим де-юре був українським! Отже, частина вини лежить і на українцях? Це ми винні, бо готові десятиліттями жити в такій державі, яка не контролює свої околиці. І тут уже бачиться пряма аналогія з Одесою та іншими містами Південного Сходу. Юридично Одеса є українською, а фактично — не зовсім. Чималий її сегмент є майже гармонійною частиною «русского мира». Нещодавно знайомий розповідав мені про реакцію одесита на його футболку. Йде він по Дерибасівській і раптом чує: «Сними вот это!» Якесь мурло безцеремонно тикає пальцем на футболку приятеля з написом «Київ». Уявляєте?.. Це я до того, що наша Україна є дуже різноманітною. І принаймні для її великої частини (включаючи й Одещину) татарські, удмуртські та ерзянські новини є дуже актуальними.

***

Нещодавно татарський активіст Алмаз Імамов звернувся до прокуратури Республіки Татарстан з вимогою притягнути до відповідальності академіка Валерія Тишкова за статтю в газеті «Известия». Науковець писав, що всі мови Росії рівноправні, але... вони ніяк не можуть бути рівні за своїм статусом і використанням. Як це нагадує тезу однієї з’яничареної одеситки: «Если одессит, то только на русском! Одесса многонациональный город, тут все языки в почете, но главный — русский». Така ж шовіністична маячня, як і у випадку з Тишковим. Стовідсотковий збіг! Важко до цього звикнути, бо, скажімо, той же Геббельс у гітлерівській Німеччині був прямішим і говорив без викрутасів.

***

Отже, нам має бути цікаво. Бо розпочалася нова смуга угро-фінського спротиву. Ми звикли думати про дрімаючі «вулкани» — Кавказ і Татарстан. А, виявляється, народам Волзько-Уральського регіону також допекло. Тож вивчаймо і аналізуймо. Бо й нас у Московщину давно прагнуть затягти. Приклад жертовності удмурта Альберта Разіна та українців Макуха і Гірника знову може стати актуальним для патріотів. Це буде боротьба у важких умовах, коли амбіції імперії постійно зростають, а її  вплив на сусідів щороку посилюється. Буде непросто, і, принаймні, ерзянські лідери про це знають. Але Росія не залишає їм вибору... До речі, нам, українцям, теж. Щоб вистояти, потрібна консолідація.

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ