Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Я захищаю Трипільську культуру від невігластва

16 квітня, 2010 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Так, я, «пересічна громадянка України», беру на себе сміливість захищати те, що повинні захищати археологи, історики, вчені, влада. Напевно, сама Трипільська культура, якій понад сім із половиною тисячоліть, не потребує мого захисту, дуже вона велична. Та все ж.

Останнім часом стала входити в ЗМІ мода на іронічно-принизливу термінологію — пропозиція зробити татуювання «не забуду матір трипільську», «трипільське череп’я», «звалище стародавньої тари».

Днями купила березневе число одного часопису. На яскравій обкладинці — Дмитро Табачник, міністр освіти і науки України. Гарний, імпозантний чоловік, що по-господарському поклав руку на трипільський «зерновик».

Читаю інтерв’ю. Питань і відповідей багато, але підійшли й до культури. Виявляється, в Мистецькому арсеналі «...потрібно створювати продуманий музейний комплекс. Його повинні створювати фахівці, а не пропагандисти Трипільської цивілізації — неосвічені дилетанти». З першою фразою цілком можна погодитися, але друга. Кого і що мав на увазі шановний міністр, яких дилетантів — невідомо, але звучить «круто». Стало трішки страшно не так за себе, простого аматора Трипілля, скільки за тих фахівців, які присвятили вивченню Трипілля все життя.

Коли зарозумілі поблажливі думки висловлюють журналісти, можна або дивуватися, або обурюватися, але коли міністр освіти і науки України називає пропагандистів Трипільської цивілізації «неосвіченими дилетантами» це вже серйозно. Не дивно, що зараз практично всі, хто має стосунок до Трипільської культури просто замовкли. У школах викладачі історії просто не знають як підійти до теми, та й чи можна взагалі до неї підходити. Про мамонтів, які мешкали на території України в доісторичні часи говорити можна, а про стародавніх хліборобів, гончарів, ткачів, тваринників, будівельників оригінального житла? Якщо ми хочемо бути Державою, а не територією, то хіба можна замовчувати важливий період своєї історії, який тривав близько трьох тисячоліть!

Чому в Греції, Голландії, Росії, Польщі, Великій Британії, Німеччині, Франції, Японії, Італії, Ватикані виставки трипільської кераміки викликають незмінний інтерес і пошану, проводяться міжнародні конференції. І лише ми, нічтоже сумняшеся, дозволяємо собі в газетах і часописах іронізувати і ставити під сумнів праці вчених, які вже понад сто років працюють над цією темою. Ми маємо бути вдячні Вікентієві Хвойці, Докії Гуменній, Олегу Ольжичу (Кандибі), Тетяні Пассек, нашим сучасникам Михайлові Відейку, Наталі Бурдо, Юрієві Шилову та багатьом ентузіастам, які несуть нам знання про наших далеких предків.

Можна, та й потрібно, по-різному ставитися до Віктора Ющенка, але я з великою повагою ставлюся до його прагнення відродити історію України, історію складну, заплутану, з неоднозначним тлумаченням. Які лишень племена не пройшли Східною Європою вже після трипільців! Гуни, скіфи, сармати, татари. Усі вони залишили свій слід на цій землі, але нікому не спаде на думку іронізувати над скіфським золотом, виробами із заліза, міді, над звичаями, кочовим способом життя племен.

На мій погляд, суперечки про Трипільську цивілізацію повинні вестися вченими, археологами, істориками; їх нові знахідки повинні збагачувати наші знання про стародавній світ, аби ми знали й пишалися історією України. Хотілося б при цьому знати, що й керівництво країни надає посильну допомогу в популяризації цих знань. Усе ж таки Україна — це не лише Київська Русь, Малоросія у складі Російської імперії чи Республіка Україна у складі Радянського Союзу. Наше коріння сягає в глибину тисячоліть і такий розбрід у думках і ставлення до історії можна виправдати лише двадцятирічним дитячим віком нашої незалежності.

Не поважаючи минуле, не можна побудувати ні сьогодення, ні майбутнє. І жодна економіка не врятує націю, якщо вільно не процвітатимуть культура, наука, література, історія.У тому числі, й історія Трипільської цивілізації.

Тетяна МАГДЕЙЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ