Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Загадкові підрахунки жертв Голодомору

27 квітня, 2018 - 12:18

Відгук на статтю Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО «Мільйони загиблих: скільки саме?» («День» № 65-66 від 13 квітня 2018 року)

У газеті «День» під заголовком «Мільйони загиблих: скільки саме? Демографія, на відміну від історії, де кожен має власну думку, є наукою точною» — появилася відповідь мені, історика Станіслава Кульчицького. В пана Кульчицького та у мене різні погляди щодо кількості жертв Голодомору — про що писав і пише він і я, але дозвольте звернути особливу увагу на два ключові твердження Кульчицького у цьому відношенні.

Я не шукаю способу кривдити істориків і других професіоналів, навіть юристів, а особливо С. Кульчицького, щодо їхньої довголітньої та великої роботи над питанням Голодомору, а тому не можу погодитися, що тільки демографи мають право займатися підрахунками жертв. Мабуть, коли двом демографам дали точно ту саму документацію, то обидва видали б подібні висновки. Одначе тому, що тема Голодомору розглядається сьогодні, зокрема з архівів, то висновки демографів настільки ж точні або не точні — як документи, якими вони користуються. Тобто коли один демограф чи професіонал користується даним документом, а другий зовсім цей документ ігнорує, то висновки будуть зовсім різні. На додачу, коли взагалі бракує документів, щодо зокрема смертності, або є сфальсифіковані переписи, то висновок демографа такий саме точний або відсутній, як той фальсифікований або зовсім відсутній документ.

Не є великою таємницею, що радянська влада тенденційно фальсифікувала документи, а також, що радянська влада, може, і навіть не тенденційно в деяких випадках погано готувала чи тримала статистику, чи видавала документацію. Тому історик Кульчицький не повинен себе й інших істориків чи професіоналів у справі встановлення автентичності дискваліфікувати з питання дослідження Голодомору, а тим часом висувати на єдиних правдивих експертів демографів, які, хіба за збігом обставин іронічно, обстоюють більш-менш давніші теорії і тези Кульчицького. Це занадто прозора скромність одного історика.

Важливішим, на мою думку, але і дражливим для тих, які наполягають, що число жертв Голодомору є понад сім мільйонів, — це твердження історика Кульчицького у тій же статті: «Не погоджуюся з А. Лозинським, коли він каже, що величина втрат не має нічого спільного з визнанням Голодомору геноцидом міжнародною громадськістю. Критики ‘занижених’ оцінок демографів прагнули й прагнуть, щоб ця оцінка перевищувала кількість жертв Голокосту. Вони переконані, що більша кількість жертв української трагедії порівняно з єврейською допоможе визнанню її геноцидом».

За моєї пам’яті не зустрічав я такої аргументації у жодних дослідженнях чи підрахунках тих, котрі висували чи висувають цифру понад сім мільйонів. До речі, ще у 1930-х роках — далеко до Голокосту — українська діаспора та інші, до речі, навіть державні чинники зазначали цифру 7—10 мільйонів. Навіть у підрахунках, хоча не тільки не демографічних, але навіть не наукових єврейського Голокосту знаходяться різні цифри їхніх жертв. Найбільш відомий історик і дослідник Голокосту Раул Гілберг у своїй загальноприйнятій найважливішій студії «Знищення європейських євреїв» ставить цифру понад п’ять мільйонів, тоді коли загальноприйнято в єврейських політичних колах, що шість мільйонів євреїв загинуло під час Голокосту.

Але, здається, С. Кульчицький відкриває таки таємницю мислення «занижених» оцінок демографів та істориків, таких як Воловина і демографів НАНУ, як і самого себе, а також, мабуть, і неофітів у цьому питанні, зокрема з Гарварду. Тобто потрібно знизити загальноприйняту цифру, щоби не перевищити Голокост. Чому? Чи це допоможе у визнанні геноцидом, як пише Кульчицький?

Чи так думають євреї? Ні, бо Ізраїль не визнав і не визнає геноцидом ні Голодомор український із семі мільйонами, ні геноцид вірменський з одним мільйоном. Тут вірмени вже зовсім не конкуренти у кількості жертв, бо що там один мільйон супроти п’яти-шести мільйонів! До речі, у моєму досвіді не було жодної держави з тих, які уже визнали Голодомор геноцидом, котрі перед визнанням ставили запитання, скільки фактично було жертв Голодомору, і це ускладнювало б рішення з цього питання. С. Кульчицький це добре знає, бо мало людей так ознайомлені з Голодомором, як він, і тому його наведений аргумент не щирий.

Це питання одначе важливе, але хіба тільки для нас, українців, щоби ми належно пошанували наші жертви. Для повного образу нашої трагедії краще було б вшанувати усіх. Для визнання Голодомору геноцидом міжнародною громадськістю це справа зовсім не актуальна. Тому чому так прискіпливо, але, мені здається, не щиро ставить це питання наш історик С. Кульчицький? До речі, для мене це не тільки не зрозуміло, але трохи загадково. С. Кульчицький перший мав доступ до радянських архівів з цього питання ще у Москві. Він висунув цифру заледве половину тої, чим тоді користувався західний світ. Сьогодні цю цифру більш-менш схвалюють його друзі-демографи з НАНУ. Колись Москва зовсім заперечувала існування Голодомору. Тоді зізналась, але говорила про загальний голод та знижену кількість жертв. Колись в Організації Об’єднаних Націй мені питання кількості жертв ставили представники Постійного представництва Росії. Я розумів, навіщо це питання ставиться. Але сьогодні С. Кульчицького я, бігме, не розумію. Пане Кульчицький, дайте Вас зрозуміти, але робіть це щиро.

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments