Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Заокеанська наївність чи свідома заангажованість

або Скільки мільйонів життів українців забрав Голодомор?
9 серпня, 2018 - 17:49

Багато людей, які все свідоме життя прожили у вільному світі, очевидно, й гадки не мають, що поза ним може існувати режим, де існує таке явище, як приписки. Скажімо, щоб заробити нагороди за високі врожаї, приховують додатково засіяні площі, аби вивести в передовики одну з доярок, їй записують видоєне іншими трудівницями молоко. В середині 1930-х років в Радянському Союзі організували рух стахановців, коли на одного вибійника працював мало не весь колектив шахти.

Чому з цього розпочинаю? Та тому, що американський професор Олег Воловина в своїй статті «Терор голодом: як науково обґрунтувати кількість жертв?» (День, 13— 14 липня 2018) хоче переконати читачів поважної газети, що «в Радянському Союзі дані фальсифікувались, лише якщо для цього була поважна причина».  А тому, мовляв, «більшість демографічної статистики була зібрана та проаналізована професійно і не була підроблена».

Так мислить із-за океану професор Воловина, не усвідомлюючи, що спотворення статистичних даних стало звичайною буденністю в СРСР, а реальні показники розвитку країни могли існувати хіба що в так званих «особливих теках». Для професора Воловини і очолюваної ним українсько-американської дослідницької групи ці втрати сягають 3,8 мільйона осіб, і цю позицію він вважає єдино правильною, оскільки, мовляв, вказана «цифра підтверджена міжнародним науковим істеблішментом, забезпечує тверду та достовірну основу наративу Голодомору».

Намагаючись переконати читачів «Дня» в своїй правоті, професор Воловина додає: «Протягом останніх 30 років більше 20 закордонних учених (Ф. Лорімер, Р. Конквест, М. Ліві-Баччі, Ж. Валлін та ін.) намагалися провести оцінку втрат Голодомору і практично всі їх оцінки коливаються в межах від 2,8 до 5,0 млн. Проте всі ці дослідження були відкинуті без розгляду і аналізу».

А відкинуті вони таким чином, на думку професора Воловини, автором цих рядків, який заявляє про іншу кількість втрат від Голодомору 1932 — 1933 років — щонайменше 7 мільйонів за дослідженнями на сьогодні.

На ці звинувачення можу відповісти тільки одним: ніхто не відкидає праць названих закордонних дослідників, але чи могли вони аналізувати донедавна заховані первинні документи українських архівів, якщо не працювали в них? А саме з них, як на мене, і треба починати встановлювати конкретну цифру втрат від Голодомору 1932—1933 років, бо й оприлюднені Москвою через 50 років дані перепису 1937 року не такі вже й достовірні по Україні, як стверджує професор Воловина.

Так, цей перепис за 8 місяців після його проведення був визнаний дефектним і скасований, а його організатори — репресовані. Але ж поки дані первинного обліку дійшли від українського села до Москви через район, область і республіку, то вони дивним чином трансформувалися. Скажімо, за первинними документами Всесоюзного перепису населення 1937 року його наявність в окремих районах Кам’янець-Подільської області не співпадає з тими даними, якими вже оперували в Управлінні народногосподарського обліку УСРР, коли звітували до ЦК КП (б) У й Раднаркому УСРР. Зокрема, у виявлених місцевих матеріалах населення Дунаєвецького району становило 36,784 осіб, а в республіканському зведенні його тут уже значилося 44,3 тисячі осіб, у Кам’янець-Подільському відповідно 76,286 і 108,3 тисячі, Старокостянтинівському — 44,540 і 61,5 тисячі, Деражнянському — 30,381 і 36,2 тисячі. Цілком ймовірно, що такі результати можуть виявитися і в окремих районах інших областей, коли вдасться розшукати первинні матеріали перепису — досі цим ніхто не займався.

Але якщо сумувати навіть вказані завищені показники з даними з інших регіонів, що збереглися в колишньому спецхрані, то виявиться, що кількість населення УСРР за переписом 1937 року не 28,383,0 тисячі, а на 532 тисячі менше! То що ж це за чесний перепис, тим паче що він не вказував про місце народження людини, а відтак неможливо було визначити міграційні процеси. Про це демограф Воловина мав би сказати, однак він обминув таке  надзвичайно важливе питання для визначення кількості жертв Голодомору 1932—1933 років.

Зрештою, й досі ніким не пораховано, скільки конкретно завезено в українські міста заробітчан з Росії та інших радянських республік. Адже в переписі 1937 року, який показав зменшення населення УСРР у порівнянні до 1926 року, вони фактично займають місця тих, кого Україна втратила за цей період.

До речі, сотні тисяч росіян і білорусів, які переселялися Кремлем у вимерлі українські села, також зайняли в переписі 1937 року місце тих наших земляків, яких Голодомор поклав у сиру землю в 1932 — 1933 роках.

А ще такими непорахованими українцями були ті, хто помер голодними у Росії й Білорусі, куди пішли в сподіванні порятуватися, чи по дорозі в ці регіони, коли їхні трупи стягнули у величезні ями біля залізничних станцій. А скільки розстріляли радянські прикордонники голодних людей, які тікали на Захід, або ж самі вони потопилися в Збручі чи Дністрі? А скільки заморили голодом засуджених за п’ять колосків? Скількох погубили канібали — перелік неврахованих смертей надзвичайно великий.

А як бути з обліком померлих на Півночі українців, яких відповідно до постанови ЦК ВКП (б) від 8 березня 1933 року мали вивезти з місць позбавлення волі в УСРР у спецтабори ОДПУ в кількості 40 тисяч осіб, «не зависимо от физического состояния и возраста»?  Куди віднести жертви тієї категорії  «злочинців» за зрізування колосків, яких погнали на будівництво каналів, де й вони,  виснажені голодом і непосильною працею, швидко помирали?

Чи висланих за невиконання непосильних хлібозаготівель так званих куркулів, діти яких масово почали вимирати в умовах суворої Півночі?

До організованого переселення на новобудови соціалізму?

Поклавши голови в тайзі, вони вже тепер втрати Росії? Хіба Мати — Україна має бути байдужою до такої смерті своїх дітей?

Хіба це не втрати України від Голодомору? Чи їх віднести до неорганізованих мігрантів?

Ні! Це спричинені Голодомором втрати, що мають бути віднесені до реєстру української нації!

І хай для американського професора Воловини — це «безнадійне завдання», але наш обов’язок — таки «скласти комплексний список всіх можливих смертей і намагатися їх підрахувати». І не тільки в межах колишньої УСРР, а й на всіх українських розселеннях, насамперед на Кубані, де не просто виморили голодною смертю сотні тисяч нащадків запорозьких козаків, а й заборонили навіть українське слово в школах, в газетах, на радіо спеціальними постановами Москви в грудні 1932 року.

Володимир СЕРГІЙЧУК, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments