Знову «Кучма року»?

Свого часу за зразком країн із досить-таки розвиненою економікою і більш-менш демократичними законами життя в Україні також організували номінації року. І що з цього вийшло?

Якщо щодо людей мистецтва можна погоджуватися чи сперечатися відносно тих чи інших номінантів, то визначення номінантів серед політичних діячів і банкірів — це образливе для українців популістське шоу.

На мою думку, номінант мусить зробити щось визначне або дуже суттєве для своєї держави чи людства. А що зробили номінанти минулих років? Прийняли необхідні закони? Домоглися суттєвих змін на краще в економіці України? Реформували податкову систему з метою сприяння розвиткові економіки України? Чи, може, вирішили питання розвитку вітчизняних науки, освіти, медицини, мови, культури, національних традицій? Чи, може, наше сільське господарство вже годує всю Європу? Чи, може, зуміли заощадити кошти і без збільшення податків розрахуватися з бюджетниками та пенсіонерами? Запитань можна ставити безліч, але відповідь буде одна: нічого суттєвого, нічого позитивного. Більша частина верховних керівників України в усіх гілках влади (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів) роблять усе можливе і навіть більше для того, щоб Україна сприяла розвитку економіки й сільського господарства інших країн. А своїх виробників і підприємців дружно й безжалісно душать податками, як ніде й ніхто інший.

І от нещодавно я почув, що серед претендентів у номінанти 1998 року є О.Ткаченко, О.Мороз, Л.Кучма. За що ж така образа українському народові?

Олександр Мороз — постійний очолювач червоних колон, великий прихильник знищувачів українського народу, таких, як Ленін, Сталін і їм подібних — претендент у номінанти!

Леонід Кучма — нічого не зробив суттєвого для поліпшення ситуації в економіці й у першу чергу в сільському господарстві, а також у науці, культурі, медицині, соціальній сфері тощо. Навпаки, спад виробництва, занепад усього, й національної ідеї зокрема, але також претендент у номінанти!

А наші банкіри. Вони що, сприяли розвиткові наших фермерських господарств, підприємств і підприємців шляхом надання довготермінових кредитів під мінімальні відсотки із подальшим контролем їх використання? Я впевнений, що в цивілізованих країнах номінантів визначають не за нашими «принципами», а за загальнолюдськими.

Петро КАРДАШ, Київ