Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Знищити, а потім казати, що так історично склалося

16 січня, 2015 - 13:05

Відгук на статтю Наталії МАЛІМОН «Портрет чоловіка в червоному жупані» («День» № 211 від 11 листопада 2014 року)

У газеті «День» від 11 листопада 2014 року мене зацікавила стаття Наталії Малімон «Портрет чоловіка в червоному жупані», де розповідається, як поводилися «воины-освободители» 1939 року в Луцьку, коли Червона армія вступила в Західну Україну. Якісь вояки розташувалися на зиму в палаці Радзивіллів. Спалили там унікальну бібліотеку, розтоплювали книжками груби, стріляли з револьверів у картини, які висіли на стінах і які збирали різні меценати і колекціонери по всій Європі. Знищили й вивезли в Росію багату колекцію порцеляни, зброї та скульптур.

...Пригадую, що в дитинстві теж бачив подібне. 1945-го батьки разом із нами, дітьми, переїхали до Львова. Оселилися ми в триповерховому будинку на розі вулиць Московської і Стороженка.

За нашим будинком на вулиці Стороженка був розташований двоповерховий будинок у невеличкому палісаднику, навколо якого росли дерева і були три чи чотири альтанки, а десь у глибині двора — ще одноповерховий будиночок, у якому мешкали колишні господарі цього обійстя.

Ми, хлопці з усієї вулиці, гралися в цих альтанках і цьому дворі в різні свої хлопчачі ігри, а після того, як прочитали «Трьох мушкетерів», то всі уявляли себе мушкетерами, наробили з різного сміття шпаги і билися ними, «захоплюючи» й «визволяючи» ті альтанки.

Одного разу виявилося, що дві з них ущерть забиті якимись книжками. Я почав їх гортати, вони були надруковані польською мовою, тож мені було незрозуміло, що там написано. Я почав розпитувати свого товариша, місцевого хлопця Ігорку Городецького, що це за книжки. Він сказав, що це книжки з бібліотеки отого пана, колишнього господаря більшого будинку.

Одного разу ми, мабуть, аж занадто галасували, і він вийшов зі своєї оселі, довго дивився на нас, а потім сказав: «Пшекляті більшовики!»

Тоді вперше у своєму житті я зіткнувся з тим, що крім «сяючих вершин» Павки Корчагіна та молодогвардійців, є й інша точка зору.

Через деякий час усі ті книжки з альтанок кудись поділися, куди, не знаю, але гадаю, що далі двору місцевого НКВС вони не дісталися.

Пізніше я читав, що ще в Першу світову війну, коли російські війська захопили Львів та інші міста Західної України, то вони почали там палити книжки. Я вже з цього не дивувався, згадуючи наш двір по вулиці Стороженка.

...Отже, хоч куди б ступала нога російського солдата, починалося одне й те саме — нищення національних багатств інших народів.

Тепер ми те ж саме спостерігаємо на Донбасі. Завозяться «правильні» підручники з історії, вилучаються «неправильні».

Щоб не звинуватили мене в тенденційності, наведу цитату з «Большой Энциклопедии» (том 14, Санкт-Петербург, 1904). Ось вона: «Когда русские казаки впервые столкнулись с остяками, они имели национальную организацию, жили в острогах (укрепленных городах) и оказали упорное сопротивление завоевателям, уничтожившим, по словам летописи, до 40 остяцких городов. Теперь это явственно вымирающее племя, непредприимчивое, бедное, эксплуатируемое русскими и зырянами, захватывающими остяцкие земли, водворившими среди остяков сильное пьянство, сифилис и прочие отрицательные последствия торговых отношений...» (стор. 541).

Як бачимо, уторована «дорога»: спочатку розстріляти, знищити, а потім казати, що так історично склалося.

Віталій ШЕВЧЕНКО, Запоріжжя
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ