Чому насправді Росія слабка
Те, що сьогодні говорять і пишуть у пресі про Росію, вкладається в один-єдиний вельми передбачуваний шаблон: Росія сильна, вона відновлює свій вплив, і Заходу час пристосуватися до цієї нової реальності. Однак цей шаблон неправильний за своєю суттю. Росія слабка й згодом стане ще слабшою.
Для прикладу візьмемо найзвичайнісінький показник потужності держави — військову силу. Так, Москва випробовує найсучасніші ракети й гордо говорить про те, що проти антиракетної системи США вона має боєголовки нового покоління, які здатні ухилятися від ракет- перехоплювачів. При цьому зовсім нещодавно запуск широко розрекламованої ракети «Булава» з підводного човна виявився невдалим. Подібне, звичайно ж, відбувається й у Сполучених Штатах, але коли таке відбувається в Росії — це ознака значно глибшої кризи. Адже ні для кого не є секретом, що скільки б грошей не звалилося на Росію завдяки нафті, російська армія, як і раніше, погано навчена, недостатньо фінансована й деморалізована; всюди алкоголізм, самогубства й корупція; зброя старіє, а нові моделі надходять буквально одиницями. З 2001 року Індія купила більше російських танків, ніж російська армія безпосередньо.
На Росію з повагою дивляться за економічне зростання — цього року, як говорять у МВФ, буде 7%. Однак цей бум розвивається в основному за рахунок підвищення цін на нафту. Що буде, коли (зазначте, коли, а не якщо) ціни на нафту зменшуватимуться? Коштів, які вкладалися останнім часом в освоєння надр, недостатньо, щоб підтримувати навіть нинішні рівні видобутку. Економічні реформи буксують, посилився державний контроль над стратегічними галузями, іноземних інвестицій, як і раніше, замало. 2004 року з $648,1 млрд., які були вкладені іноземцями в усі країни світу, на Росію припадало всього $11,6 млрд. І недивно, адже в рейтингах глобалізації Росія скрізь стоїть на останніх місцях. 2005 року, за результатами опитування журналу Foreign Policy й агентства A.T. Kearney, вона була 52-ю серед 62 країн, опустившись порівняно з минулим роком на п’ять позицій.
Руйнується й людський капітал Росії. Кожного року через низьку народжуваність і надзвичайно високу смертність чоловіків чисельність населення скорочується на 750 тисяч осіб; крім того, населення стрімко старіє, отже, в майбутньому його продуктивність лише знижуватиметься. У всій країні поширені алкоголізм і наркоманія; у Росії найвищий рівень захворюваності туберкульозом в Європі; захворюваність СНІДом ще не дійшла до найвищої точки; значно збільшилась кількість самогубств. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, зібраними у 46 країнах за період з 1998 по 2003 роки, Росія посідає перше місце з 71 випадком на 100 тисяч чоловік.
Сила нації полягає також в її політичних інститутах, і Росія й тут усе слабшає. У свій час авторитаризм Путіна встановив порядок у хаосі місцевої політики, але разом із хаосом був нейтралізований парламент. Те ж саме сталося з незалежними громадськими організаціями, політичними партіями й засобами масової інформації. Вищі політичні позиції посідають представники таємної поліції, армії й спецслужб, яких ніколи не характеризувала любов й повага до закону. Процвітає корупція.
Продовжує танути вплив Росії й за її кордонами. Її найближчі союзники — Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан — бідні й політично нестабільні. Казахстану й Туркменистану не подобається, що експорт їхніх величезних енергозапасів знаходиться під російським контролем. Вірменія лояльна до Росії, але ніяк не може вийти з Нагірнокарабаського конфлікту з Азербайджаном, який усе багатіє. Втручання Кремля в справи Грузії лише посилило прагнення Тбілісі вступити в НАТО й поглибило антиросійські настрої в грузинському народі. До союзу з Росією рухається президент- диктатор Білорусі, але побудована ним радянська державна система безпосередньо у самій Росії відлякує багатьох людей.
На вищих рівнях міжнародної арени Путін демонструє уявну силу й упевненість у собі: підтримка Росії необхідна в переговорах щодо іранської ядерної програми; вона має право вето в Раді Безпеки, що дає їй можливість вирішального голосу з найбільш різноманітних міжнародних питань — від безпеки Косово до розміщення миротворчих сил ООН у Лівані. Однак риторика, яку використовує Путін, усе частіше переходить на бік теми «великої Росії» — імперської, ностальгуючої, націоналістичної. В якій би мірі ця риторика не відповідала настроям певної частини російського політичного класу, вона сама по собі може сприяти його ослабленню.
Це виявляється в різкому збільшенні кількості злочинів, що здійснюються в Росії на расовому ґрунті. Нещодавно в північно-західному місті Кондопога сталося масове зіткнення російських ксенофобів з чеченцями, що розпочалося зі звичайної бійки в барі, а закінчилося погромами й вимогами ультранаціоналістів вигнати з міста представників усіх етнічних меншин. Росія — багатоетнічна й багатоконфесійна країна, в ній мешкають 25 мільйонів мусульман, тому праворадикальний расизм разом із шовінізмом на кшталт «Росія для росіян» — передвісник поганого майбутнього.
Загалом, чим сто разів почути про сильну Росію, краще один раз зрозуміти: насправді Заходу доведеться жити зі слабкою Росією. До того ж сама історія показує, що країни- пузирі з гучним голосом, але маленькою дубиною дуже часто лопаються, створюючи проблеми для себе й навколишніх.
