Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Куди рухається зовнішня політика Туреччини?

19 лютого, 2013 - 12:14

1902 року британський журналіст Вільям Томас Стід зазнав шквалу жорсткої критики після виходу в світ його книжки під назвою «Американізація світу». Запроваджене ним поняття «американізація» в той час різко заперечувалося. Проте далі сталося так, як передбачалося, й США, успадкувавши характерну якість великої Британської імперії, стали «найсильнішими світу цього».

Зараз зазначається, що «американське століття» добігає кінця, і нову силу слід шукати на Далекому Сході. Дійсно, така країна Далекого Сходу, як Китай упродовж останніх 30 років продемонструвала зростання, яке продовжується і сьогодні, що рідко зустрічалося в історії. Цей успіх, визначений економістами як диво, стався завдяки темпам зростання, яке в середньому за 30 років склало 10,3%. Володіючи в 2004 році шостою за величиною економікою світу, 2005 року Китай перемістився на п’ятий рядок, обійшовши Францію, 2006-го — на четвертий, випередивши Великобританію, 2007-го — посів третє місце, залишивши позаду Німеччину. При збереженні темпів зростання на рівні 10,3% 2010 року, змістивши Японію, китайська економіка стала другою за величиною у світі.

І якщо настільки стрімке сходження Китаю продовжиться, то 2025 року китайська економіка зрівняється з американською, а 2050-го — удвічі перевершить економіку США. Також слід звернути увагу і на таке питання: Китай не обмежується розвитком своєї економіки і, одночасно надаючи великого значення військовому розвитку, підсилює флот і авіацію. Так, згідно з опублікованою 2010 року доповіддю Пентагону, військові витрати Китаю перевищили 150 млрд. доларів.

ШАНХАЙСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ СПІВПРАЦІ І ТУРЕЧЧИНА

Прагнучи вистояти перед американською гегемонією, Росія і Китай, хоча і конкурують один з одним, заснували Шанхайську організацію співпраці. Сьогодні організація, що володіє територією, яка складає 74% Євразії, — елемент прямої загрози для НАТО. На саміті ШОС у Бішкеку 2007 року Путін зазначив: «Однополярний світ — неприйнятний», — і тим самим у певному розумінні повідомив усьому світові справжню мету організації.

Тоді чи може Туреччина, 60-річний член НАТО, знайти собі місце у цій організації? Дійсно, можна передбачити, що Росія підтримає членство Туреччини, проте не можна те ж саме сказати і про Китай. Так Китай відкрито заявляє, що Туреччина не готова до членства в ШОС. Трохи розширимо слово «не готова»: «Зіпсуєш стосунки з США, на такі країни, як Сирія, Іран, Ірак дивитимешся не очима США, а очима протилежного блоку, залишишся осторонь ініціатив Заходу, пов’язаних з їхньою енергетичною політикою тощо».

Чи може Туреччина зробити все це і піти на такі радикальні зміни? Украй складно, проте слід зазначити наступне. Хоча Туреччина доки не допускає вірогідності такої зміни осі, Захід відчуває надзвичайне занепокоєння навіть від таких заяв, як: «Тоді ми вступимо до ШОС». Потрібно уважно інтерпретувати і аналізувати нещодавні заяви деяких американських офіційних осіб, час, коли вони були зроблені, і посилання, які вони приховують.

МІСЦЕ ТУРЕЧЧИНИ У СВІТІ

Нам усім на думку спадає абсолютно незалежна в економічній і політичній галузі Туреччини, яка в міру необхідності здатна вистояти перед імперіалістичними силами на Заході і Сході, створювати нові блоки і грати провідну роль. На жаль, реалії сьогоднішнього дня не допускають цього. Проте ті ж реалії рекомендують нам зважити на важливі уроки історії. Наприклад, історично традиційну загрозу для Туреччини становила Росія, і неодноразово в історії її вдавалося запобігти завдяки допомозі Туреччині з боку Заходу. Зміна курсу Туреччини передбачатиме для неї вірогідність залишитися з цією силою наодинці, і «турецька інтелігенція», добре знайома з політичною історією, негайно ж зрозуміє, що це означає.

ТУРЕЧЧИНА ВИПЕРЕДЖАЄ КИТАЙ

З іншого боку, попри часту нашу критику на адресу Заходу і переслідуваної ним політики, ми змушені констатувати наступний факт. Західні держави значно просунулися вперед з таких питань, як права людини, свобода самовираження і демократія. Що стосується демократії, Туреччині нічому буде навчитися в Шанхайській організації співпраці. Навпаки, вона навіть може давати членам організації уроки з демократизації.

Більше того, Європейський союз — це проект миру, філософські основи якого мають глибоке коріння, проте дискусійним є питання про те, наскільки мирною є або буде Шанхайська організація співпраці.

Зараз ви справедливо можете зазначити: «Але впродовж 50 років ми чекаємо в дверях Європи, тепер будь, що буде, нам вже все одно. Адже на початку статті ви й самі писали про силу Китаю і про те, як Захід втрачає кров». Проте вважаю, що така оцінка цього питання була б не правильною.

Китай, чисельність населення якого складає близько 1,35 млрд. людей і який протягом 50 років буде всіляко прагнути стримати Америку, може зробити і Туреччину світовою силою за умови співпраці країн. Проте це можливо і не за допомогою Китаю, а завдяки близьким стосункам із Заходом. Не забуваймо: турки — один із не багатьох народів в історії, які змогли зупинити китайців, і якщо це було вчора, то можливо й завтра. І без допомоги турків Захід не зможе ні зупинити, ні стримати, ні оточити суперсилу, на яку перетворюється Китай. Наскільки це можливо — не знаю, проте західні країни, на які ми сьогодні розгнівані, завтра раптово можуть опинитися біля наших дверей.

15 лютого 2013 року. Yeni Safak, Туреччина

Переклад ІноЗМІ.ru

Хакан ОЗДЕН — політолог, автор робіт з таких питань, як стосунки Туреччини з ЄС і США, зовнішня політика США, внутрішня і зовнішня політика Туреччини, процес модернізації у Туреччині.

Хакан ОЗДЕН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ