Треба зрозуміти, що кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів — не єсть тільки звичайною відміною в передсвідченнях, а єсть справжньою цілковитою зрадою.
Борис Грінченко, український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч

Літакова історія

Чергова інформаційна хвиля проти України
22 грудня, 2009 - 00:00

У столиці Таїланду затримано черговий літак з партією зброї. Через географічні причини аеропорт Донг Мінаг у Бангкоку використовується як проміжний для дозаправки літаків. Транзитна роль Таїланду часто використовувалася для контрабанди зброї. Природно, що спецслужби відомих країн разом з місцевою поліцією наглядають за літаками, що прибувають, особливо з проблемних країн. Увага до літака 4L-AWA, що прибув з Північної Кореї, цілком природна. Супровідним документам не повірили, детальний огляд виявив не нафтове устаткування, а понад 40 т зброї. І закрутилося...

Головне питання — куди прямував літак з таким вантажем, поки залишається без точної відповіді. Як, утім, і його маршрут після передбачуваного вильоту з Таїланду. Відповідно, не зрозуміло, кому призначалася зброя на його борту. Повторювати припущення, висловлені в світовій пресі, великого сенсу не має, оскільки їхня достовірність вельми сумнівна. Виділимо в цьому потоці те, що стосується України. Як повідомив міністр закордонних справ Петро Порошенко, літак перед вильотом до Північної Кореї деякий час стояв на стоянці в Гостомелі без вантажу. Дорогою назад літак мав летіти маршрутом: Пхеньян (Північна Корея) — Бангкок (Таїланд) — Коломбо (Шрі-Ланка) — Фуджейра (ОАЕ) — Бориспіль/Гостомель (Україна) — Тегеран (Іран). Згадка двічі нашої країни в цьому переліку дала підстави декому звинувачувати Київ у порушенні санкцій ООН щодо Північної Кореї та участі в контрабанді зброї з цієї країни. Особливо старалися сусіди: РІА «Новости» та Інтерфакс.

Узагалі, вся ця інформаційна атака проти України виглядала шитою білими нитками. Формально одержувачем вантажу є українська компанія Aerotrack Ltd, зареєстрована за київською адресою. Але навіщо їй тягнути через півсвіту північнокорейську зброю? Навіщо купувати північнокорейські гранатомети й переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) сумнівної якості, якщо їх в Україні дівати нікуди? Причому наша зброя кращої якості й надійніша. Ми шукаємо покупців нашої зброї і водночас купуємо її в країні, обтяженій великими проблемами. Навіть із суто комерційного погляду жодної логіки тут немає.

Київ ніколи не підтримував терористичну організацію «Тигри визволення Таміл-Ілама» на Шрі-Ланці. Та й як після військового розгрому цієї організації зброя, розвантажена в столиці Коломбо, могла потрапити до рук «тигрів», які переховуються в джунглях на півночі острова? Адже не голку вивантажували, й навіщо на Шрі-Ланці нафтове бурильне устаткування? Невже місцева влада настільки безтурботна, щоб не зацікавитися таким природним питанням. Навряд, сутички з «тиграми» тривають, і влада Шрі-Ланки пильності не втрачає. Якщо зброю хотіли розвантажити в Пакистані, хоча в польотному маршруті він не значився, то там такі самі проблеми. Дуже може бути, що зброя призначалася Ірану. Тегеран давно помічений у співпраці з Пхеньяном. Але тоді навіщо було б летіти до Києва, аби знову подолати некороткий шлях. Дуже може бути, що Україна була записана для заплутування слідів, як і інші пункти польоту, але тоді яке відношення наша країна має до цієї справи? Як вважає експерт зі зброї Стокгольмського інституту дослідження проблем миру Х’ю Гріффітс, уся ця історія пов’язана з торговцями зброєю сербом Томіславом Дамняновичем і росіянином Віктором Бутом. Останній перебуває під слідством у Таїланді. Обидва фігуранти неодноразово були помічені в контрабанді зброї. Причому найчастіше їхніми клієнтами були терористичні організації. Американці наполегливо добиваються від влади Таїланду видачі Бута саме з цієї причини.

Можна з достатньою впевненістю припустити, що історія із затриманням літака є частиною політичної гри, яку веде Вашингтон з Пхеньяном. Виглядає невипадковим затримання літака того ж таки дня, коли представник президента США Стівен Босуорт оголосив, що Вашингтон не має планів стосовно продовження двостороннього діалогу з північнокорейською стороною щодо вирішення ядерної проблеми КНДР. З цієї дипломатичної безвиході США намагаються вийти арештом Іл-76 зі зброєю з Пхеньяну. Таким чином північним корейцям демонструють, що їхня торгівля зброєю перебуває під контролем і може бути перервана в будь-яку мить. До речі, морський шлях такої торгівлі практично перекрито. Американці під загрозою огляду кількох кораблів зі зброєю змусили їх повернутися у північнокорейські порти. Тепер щось подібне відбувається з літаками. Для Пхеньяну збройовий бізнес є одним з найважливіших джерел іноземної валюти. Аналітик південнокорейського Державного інституту оборонного аналізу Баєк Сун Жо підкреслює, що кожного року Північна Корея заробляє сотні мільйонів доларів, торгуючи зброєю. При цьому інших джерел отримання валюти фактично немає. Удар по торгівлі зброєю буде вельми болісним. Утім, із цього аж ніяк не випливає, що Північна Корея стане поступливішою. Останнім часом навіть Пекіну розмовляти зі своїми північнокорейськими підопічними стало досить важко.

Проте повернімося до України. Звинувачення в постачаннях зброї не зникають практично весь період нашої незалежності. Особливого напруження вони досягли після так званого пакистанського контракту. Тоді в Росії були неприємно здивовані тим, що наші виробники такої складної зброї спокійно можуть обійтися без старшого брата. Протидія сусідів призвела до того, що на ринку бронетехніки Україна стала вельми небезпечним конкурентом у першу чергу для Росії. Протиставити українській відповідну свою продукцію не вдалося, в хід пішли інсинуації.

Звернімося до ще одного збігу. Український збройовий прорив у Іраку, нехай і за американського сприяння, зустріли просто скреготом зубовним у Москві. Річ не тільки й не стільки в тому, що на цей контракт сподівалися наші сусіди. До речі, не дуже зрозуміло, на яких підставах. Навряд чи американці за свої гроші стали б підтримувати російський оборонно-промисловий комплекс. У Першопрестольній чудово усвідомлюють, що іракський контракт дасть можливість профінансувати подальший розвиток українських підприємств і збільшить їхні можливості постачати на світовий ринок зброї найсучаснішу техніку, зокрема, бронетанкову. Адже наші танки «Оплот» не лише кращі за російські Т-90, а цілком порівнянні за тактико-технічними даними з найпередовішими закордонними зразками. Те саме стосується й наших БТР-4, яких постачать до Іраку приблизно 400 одиниць. Як повідомив заступник генерального директора компанії «Укрспецекспорт» Олександр Коваленко, за орієнтовними оцінками, зростання експорту озброєнь і послуг військового й спеціального призначення України 2009 р. оцінюється в більш як 10%, відповідне зростання легко проглядається й наступного року. Україна поточного року перебуває серед найбільших експортерів зброї, залишиться в цьому ряду й наступного.

Як діє наш північний стратегічний партнер? Звинувачує й дискредитує. У першу чергу, поширенням чуток і недостовірної інформації. Обмовляйте більше, щось та залишиться. Тому з усіх країн на маршруті особливо виділяється Україна. Як буцімто контрабандист зброї, порушник санкцій ООН і взагалі об’єкт вживання цих санкцій. Заступник міністра закордонних справ Росії Олексій Бородавкін прямо заявив, що ситуацію довкола літака повинен розглядати комітет ООН із санкцій. Для чого? Аби поширити їх на порушників. Вашингтону нав’язливо підказують, що ось даєте гроші на постачання зброї, а Київ діє проти вас. При цьому російський слід у літаковій історії всіляко затирається. А якщо про участь російських компаній у цій авантюрі й повідомляється, то побіжно. Про Віктора Бута практично не згадують. Як завжди, депутати з відомої фракції у Верховній Раді тут-таки кинулися звинувачувати власну країну в усіх гріхах. Знайшли собі заняття.

Інформаційна хвиля довкола літака різко піднялася й так само швидко пішла на спад. У першу чергу тому, що Вашингтон на українську приманку не клюнув і залишив її поза увагою. Але російське МЗС це не влаштовує. Тому офіційний представник Андрій Нестеренко спробував підтримати спадаючу хвилю. «За неофіційними даними, які ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати, це був грузинський літак, що прямував у бік України. Не приховуватимемо, повідомлення про залученість цих країн до нелегальної торгівлі зброєю не можуть не викликати особливого занепокоєння через відомі причини». Так хочеться звинуватити Україну, що в хід ідуть неофіційні дані. Зазвичай у дипломатичній практиці такою інформацією не оперують. Як говорить німецьке прислів’я, der Wunsch ist der Vater des Gedankens — бажання — батько думки. Так хочеться жбурнути в Київ багном, що вже не до дипломатичних тонкощів. Заразом прикривають постачання іракським бойовикам програмного забезпечення для боротьби з безпілотними літаками.

Але нам належить з усієї цієї історії зробити свої висновки. У першу чергу, щодо широко рекламованої останнім часом військово-технічної співпраці. Поки її результати, зокрема, щодо літака Ан-70, вельми плачевні. Наші партнери зробили все, щоб не допустити навчань НАТО в Криму, на яких літак мав брати участь у проведенні миротворчих операцій. Результат — не укладено контракти на його постачання до низки країн. Навіщо нам співпрацювати з країною, яка зробила все, щоб наш проект убити? І таких прикладів досить багато. Чи не час позбутися ілюзій щодо нашого сусіда. Час настав...

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments