Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

«Найбільше мене вразило грузинське застілля»

Громадянка Нідерландів Сандра Рулофс — перша леді Грузії
13 січня, 2004 - 00:00


Про свою дружину Сандру новообраний президент Грузії Михаїл Саакашвілі каже, що її рейтинг удвічі вищий, ніж його і державного міністра Зураба Жванія разом узятих. У популярності Саакашвілі, який отримав близько 96% голосів виборців, справді є заслуга Сандри — і чимала. Перша леді не тільки вільно розмовляє грузинською, але й володіє мінгрельською, чим абсолютно покорила серця жителів цього регіону Грузії. Безумовно, не тільки здібності лінгвіста (Сандра Рулофс закінчила інститут іноземних мов у Брюсселі), зробили її такою популярною у країні чоловіка. «Хороша, добра, проста, щира», — так кажуть про неї грузини.

— Сандро, де ви одружилися з Михайлом Саакашвілі?

— Спочатку я мала намір поїхати до Африки по лінії Червоного Хреста та займатися гуманітарною роботою, але Мішико мене відмовив. Сказав, що в Грузії також можна займатися гуманітарною роботою. Ще до Грузії ми поїхали в Америку, де він мав продовжити навчання в магістратурі Колумбійського університету за стипендією американського Конгресу. Там ми розписалися, а коли приїхали у Тбілісі — повінчалися в Сіонському соборі. До цього я хрестилася і прийняла православ’я.

— Чому ви переїхали жити в Грузію?

— Два роки ми прожили в США, а в Грузію приїхали, тому що Мішико було вибрано депутатом парламенту. Це був 1995 рік. Я була вагітна, ми чекали сина. Народжувала я в Голландії. Хлопчика назвали Едуардом — на честь мого батька. У Тбілісі я почала працювати в Міжнародному комітеті Червоного Хреста, де завжди мріяла працювати. Протягом двох років я займалася вивченням тих соціальних проблем, у вирішенні яких ми могли допомогти бідним верствам населення. Багато їздила по країні, зустрічалася з людьми та ознайомлювалася з умовами життя. З перших же днів у Тбілісі я почала вивчати грузинську, аби розмовляти з людьми їхньою мовою.

Потім мені запропонували роботу в консульстві Королівства Нідерланди, і ще два роки я працювала тут до відкриття посольства. Коли Едуард пішов до школи, йому потрібно було приділяти більше часу. Ну а щоб зовсім не замикатися на домашніх справах, я зайнялася своїм гуманітарним фондом, який відкрився в 1997 році. Він називається «Soko». Ми допомагаємо школам, будинкам престарілих, інтернатам для дітей із обмеженими можливостями, багатодітним сім’ям — всім, хто потребує допомоги. Фонд фінансується в основному спонсорами з Голландії. Гроші на добродійність жертвують люди, які були в Грузії і знають, яка тут ситуація, або ті, кому я розповідаю, як тут важко живеться народу. Ось на ці гроші ми і купуємо книги, іграшки, одяг, продукти харчування, все необхідне для бідних, і влаштовуємо для них різні благодійницькі акції. Це маленькі проекти, але я їх називаю «маленькі смачні акції».

— До знайомства з Михаїлом ви знали, що існує така країна, як Грузія?

— Уявіть собі, знала. За рік до знайомства з Мішико я побувала в Грузії. Це був 1992 рік. Я, одна російська жінка і ще дві фламандки з Москви поїхали до Кутаїсі потягом. І поки ми їхали, я вчила грузинський алфавіт. Я тоді не знала, що він може мені пригодитися в житті. Просто, по-перше, я люблю вивчати мови, а по-друге, це повага до народу і країни, куди приїжджаєш. Виявилося, що він мені дуже навіть пригодився надалі.

— Скільки всього мов ви знаєте?

— Шість, включаючи грузинську. Зараз вивчаю мінгрельску.

— А мінгрельску навіщо, це ж діалект?!

— Тому що ним у Грузії розмовляє один мільйон чоловік. («Сандро, а ось російською ти говориш гірше, ніж грузинською. Треба більше практикуватися. Ти ж знаєш, що ми повинні налагоджувати відносини з Росією», — це зауваження невістці робить батько Михайла Саакашвілі, який, сидячи осторонь, допомагає Сандрі долати мовний бар’єр).

— І яке враження на вас справила Грузія?

— Коли я вперше побувала в Грузії, тут уже було неспокійно. Ми приїхали потягом, але поїхати ним не змогли. В Абхазії розпочалася війна, і дорогу закрили. Довелося до Москви з Кутаїсі летіти літаком. Потім я переписувалася зі своїми грузинськими знайомими. Через рік я зустріла Мішико. Він відразу сказав мені: «I’m from Georgia, but not from America». Я також його здивувала, сказавши, що не тільки знаю, де це, а й бачила його країну. Більше того я вже могла по-грузинському писати своє ім’я і прізвище.

— Чим ви зараз займаєтеся?

— Я консультую голландські фірми, продовжую займатися доброчинністю. Після «революції троянд» гуманітарний інтерес до Грузії зріс. З’явилося багато спонсорів, які через мій фонд хочуть допомогти грузинському народу в скрутній ситуації. Ще я викладаю французьку мову в одній із бізнес-шкіл, це дуже цікаво.

— Які у вас стосунки в сім’ї?

— Зараз головна проблема в сім’ї та, що у нас різні ритми життя. Чоловік дуже зайнятий, тому іноді протягом дня ми бачимося побіжно, хоча Мішико дуже любить проводити час у колі сім’ї. Коли у нього бувають вільні хвилини, він проводить їх із сином. Ми дуже любимо ходити в гості до його батьків. Мішико дуже уважний батько, він пишається сином і його успіхами в школі. Едуард талановитий, особливо в математиці — безумовно, це заслуга дідуся. Непогано малює, грає на піаніно, майструє різні вироби. Можливо, у Міши не так багато часу зараз займатися сином, але він робить для нього і для своєї батьківщини таку важливу справу, що йому можна пробачити це.

— Як часто в сім’ї бувають конфлікти і як вони вирішуються?

— Сім’ї без конфліктів не буває, але зараз і на них практично не залишається часу.

— Наскільки Михаїло уважний чоловік, чи часто він дарує квіти та подарунки?

— Він дуже галантний. Квіти? Так, іноді дарує. Але не так часто, як хотілося б. Як і багато чоловіків, він забуває річниці нашого весілля. Але в цих випадках я слідую пораді своєї мами — цього дня вранці я ставлю на видне місце порожню вазу з водою.

— До речі, як складаються стосунки вашого чоловіка з тещею?

— Якщо теща — це моя мама, то стосунки у них нормальні, оскільки бачаться вони рідко. Моя мама пишається своїм зятем. Мій батько також. Але класичні ревнощі батьків до чоловіка, який завіз єдину дочку за п’ять тисяч кілометрів, звичайно, є. Звісно, вони хочуть, щоб він краще піклувався про мене і про їхнього внука.

— Чи любите ви займатися домашнім господарством?

— Так, люблю, але не постійно. Люблю готувати, коли чекаю на гостей. Але готувати щоденні обіди — ні. Домашні справи не повинні займати велику частину часу, його має вистачати на ще щось.

— Вам подобається грузинська кухня, вдалося її освоїти?

— Дуже подобається, особливо все, що пов’язано з горіхами. А ще дуже люблю російську кухню — борщ, окрошку. З грузинської кухні вже навчилася готувати хачапурі, аджапсандал і ще дещо. Але завжди стараюся, щоб на столі постійно були шинка, картопля і овочі, як це прийнято в Голландії.

— Наскільки примхливий у їжі Михаїл?

— Я знаю, що він любить, і стараюся готувати саме ці страви. Він дуже любить мінгрельску кухню, наприклад эларджи (страва із сиру з великою кількістю зелені і спецій. — Ред. ), любить курку з рисом і супи.

— Ви чудово граєте на фортепіано і співаєте. У вас є інші захоплення?

— Ще я граю на флейті, захоплююся живописом, люблю спілкуватися з людьми, гуляти в парку чи на природі, займатися спортом, ходити в гості, слухати музику.

— Ви жили в Європі, в Штатах, багато що побачили. Що вас найбільше здивувало в Грузії?

— По-перше, для мене переїзд у Грузію не був різкою зміною обстановки, оскільки я вже мала досвід життя з грузином і встигла зрозуміти менталітет грузинського народу, його характер, взнати якісь звичаї та традиції. Але коли ми переїхали у Тбілісі, мене здивували взаємини між людьми. Вони якісь особливі, не такі, як скрізь. Тут доброзичливість відчувається навіть у спілкуванні з абсолютно незнайомими людьми. Кілька слів — і ви вже розмовляєте як гарні знайомі. А ще мене вразило грузинське застілля. Це щось із розряду унікального.

— Сандро, ви активно займалися передвиборною кампанією свого чоловіка. Незвично бачити дружину політика, яка роздає на вулицях передвиборні листівки. Як це сприймалося в народі?

— Думаю, нормально. Я чула стільки добрих слів, мені дарували то букетик фіалок, то шоколадку, то чурчхелу. Це була не одностороння акція, а діалог. Головне, що я не відчувала себе іноземкою, до мене ставилися як до своєї, тому що вони відчували, що я намагаюся щось зробити для них. Я стараюся бути сама собою — простою у спілкуванні, не задирати ніс тому, що я дружина Саакашвілі. Я хочу, як і мій чоловік, бути корисною цій країні, яка стала і для мене рідною. Я дуже люблю Грузію і її народ.

— Я знаю, що народ відповідає вам взаємністю і вважає, що майбутня перша леді — одна із найпривабливіших жінок. Чи багато часу ви приділяєте зовнішності, якій косметиці віддаєте перевагу, який стиль одягу?

— Я би не сказала, що багато часу проводжу перед дзеркалом. Трохи косметики, іноді перукарня. Одяг купую то тут, то за кордоном. Тепер доведеться всьому цьому приділяти набагато більше уваги. Вік (сміється) і статус зобов’язують.

Етері КАКАБАДЗЕ, Тбілісі (www.ng.ru, друкується зі скороченнями)
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments