Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Обіцяти — не означає вступити

Вірменія як відповідь Путіна Україні, Молдові і власному народові
10 вересня, 2013 - 11:43
ВОЛОДИМИР ПУТІН І СЕРЖ САРГСЯН / ФОТО З САЙТА MEDIAMAX.AM

Ще в серпні, коли президент Росії вирушив з візитом до Азербайджану, переважно російські оглядачі не розглядали цю поїздку як вираження підтримки президентові Алієву на майбутніх виборах. З тієї простої причини, що такої допомоги президент Азербайджану просто не потребує. Його перемога на виборах забезпечена.

Поїздка Путіна була адресована Єревану, який швидко просувався шляхом парафування угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Передбачалося, що Вірменія підпише її разом з Україною і Молдовою в листопаді у Вільнюсі. Тим самим норовистим союзникам по ОДКБ нагадували, що ключі безпеки країни знаходяться у Москві. Для більшої переконливості Білокам’яна погодилась доставити Азербайджану озброєння на значну суму в три мільярди доларів.

Якщо Україні, а тепер і Молдові, Москва загрожує торговельними і митними війнами, то Вірменію вдарили по найуразливішому місцю. Одній їй вистояти проти Азербайджану і Туреччини навіть за деякої підтримки Ірану просто неможливо. У Єревані це прекрасно розуміли і висували низку проблем, які заважають приєднатися до МС. Насамперед — відсутність спільного кордону. Про яке зняття митних бар’єрів можна говорити, якщо на шляху з Росії до Вірменії товари двічі проходять митні процедури? Тому у вірменській столиці за українським прикладом наполягали на частковій співпраці з окремих позицій. І що приєднання до Угоди з ЄС не перешкоджає тісним зв’язкам з МС. Можливо, що в інших умовах Москва б і погодилась, але після провалу з Україною і Молдовою, труднощів з Білоруссю ніяка двоїстість Путіна не влаштовувала. Було використано всі форми тиску, щоб президент Вірменії однозначно заявив про приєднання до МС. Що йому й довелося зробити під час візиту до Москви.

Якщо відволіктися від політичної кон’юнктури, то оголошене президентом Вірменії Сержем Саргсяном приєднання виглядає абсолютно відірваним від економічних реалій.

По-перше. Вірменія однією з перших серед країн СНД вступила до СОТ. Для неї не стоїть надто гостро завдання захисту внутрішнього ринку, оскільки він більше відкритий імпорту, ніж країнам МС. Вірменські митні збори на більшість товарів набагато нижчі за Єдиний митний тариф МС. Місцевий бізнес більшою мірою орієнтований на торговельно-посередницькі операції, ніж на виробництво. Підняття митних зборів до рівня, прийнятого в МС, погіршить умови для зовнішнього імпорту до Вірменії. Узгодження цього дуже непростого питання займе багато часу, оскільки 60% державного бюджету Вірменії формується від імпортного мита, а зі вступом до МС контроль за цією статтею доходів буде передано в наднаціональну Євразійську економічну комісію, і немає впевненості, що всі рішення цього центру повністю відповідатимуть державним інтересам Вірменії.

Зазначимо, що європейський ринок для Єревану є найбільшим. 2011 року на країни ЄС припало 45,5% вірменського експорту, а на країни СНД — 20,1%, зокрема на країни МС —17,3%, із них на Росію — 16,6%.

«Вірменія була виключно важлива тим, що хотіла підписати документи у Вільнюсі. Повернути її на шлях вступу до МС, нехай і декларативного, стало важливим завданням московської дипломатії. Настільки, що до його рішення підключився сам національний лідер. Ще важливо було вирішити його напередодні саміту G20, на якому й так передбачались і справді відбулися серйозні дискусії щодо сирійського питання. Москві потрібен був хоч якийсь успіх. Тому Єревану догоджали й загрожували йому одночасно»

По-друге. Якщо Україну, певною мірою і Молдову, від самого початку приваблювали зниженням ціни на газ, то для Вірменії така тема навіть не піднімалась і не обговорювалась. Навпаки, передбачається подальше підвищення вартості газу зі 180 до 279 доларів за тисячу кубометрів. Якщо за найкоротший термін вірменське керівництво не знайде вирішення цього питання, то на нього чекають серйозні внутрішні проблеми.

По-третє. Як інтеграційна структура МС розрахований на широку промислову кооперацію. Не дуже зрозуміло, що такого може виробляти вірменська промисловість, щоб реально постачати на ринок країн МС. За радянських часів у Вірменії виготовлялась доволі обмежена номенклатура продукції, здебільшого для воєнно-промислового комплексу, а також вироби легкої промисловості. Нічого від цього не залишилось, і особливої потреби в таких комплектуючих російський ВПК не має. До того ж практично всі хоч у чомусь значимі підприємства у Вірменії вже давно належать російському капіталу повністю. І в цьому сенсі йому там шукати просто нічого. На відміну, скажімо, від Білорусі.

По-четверте. Як компенсацію за вступ Москва може запропонувати Єревану близько 500 млн доларів на розвиток залізничної мережі. Але питання це тісно пов’язане через географічні причини з відкриттям наскрізного залізничного сполучення через Абхазію. Останнє неможливе без вирішення взаємин між Сухумі і Тбілісі, а тут ніяких зрушень навіть не намічається. Якщо гроші і буде виділено, то їх просто розпиляють, і на цьому реконструкція вірменської залізниці закінчиться.

Залишається тільки один аргумент — безпека і її гарантії з боку Росії. Тут теж дуже непросто. Хоча є російська військова база в Гюмрі, але її реальне значення в разі конфлікту не надто велике. Вона абсолютно ізольована, а Грузія за будь-якого уряду не діятиме спільно з Росією. Прориватися через грузинську територію і розв’язувати чергову Кавказьку війну Москві ніхто не дозволить. На боці Азербайджану виступить Туреччина, а вона — член НАТО. Опинитися перед єдиним фронтом Європи й Америки в Кремлі ніхто не захоче.

Не дуже зрозуміло, чого злякалися в Єревані. Москва не може просто так відмовитися від Вірменії, так само як вона не може сильно тиснути на бацька Лукашенка. Більш того, вона змушена йому догоджати і йти з ним на мирову у вигляді подальших фінансових подачок. На кону її улюблений інтеграційний проект — Євразійський союз.

Президенту Вірменії доведеться дуже непросто. На нього чекають пояснення не лише з опозицією, але й із членами уряду, починаючи з прем’єр-міністра Тіграна Саркісяна — одного з головних провідників проєвропейського курсу. Представник руху «Передпарламент» Тігран Хзмалян на запитання, чи можливий «якийсь суспільний бунт» у світлі останніх подій, відповів, що вважає такий сценарій «не лише можливим, але й украй необхідним».

Швидше за все, вірменське керівництво реалізовуватиме тактику затягування. Одна справа декларації про вступ і зовсім інша — їх втілення. Киргизстан тому наочний приклад. Там давно хочуть вступити до Митного союзу, і політично для цього немає перешкод, але справа вже який рік не рухається. До того ж Киргизстан межує з Казахстаном — членом Митного союзу. І все одно, проблеми виникають і зростають як гриби після дощу.

Зі свого боку глава МЗС головуючої в Євросоюзі Литви Лінас Лінкявічюс зазначив, що вступ до МС закриває для Вірменії можливість укласти угоду з ЄС про вільну торгівлю. «Ми поважаємо будь-який вибір країни, але країни не можуть підписати два договори з різними тарифними вимогами». З дипломатичною обережністю він додав, що тим самим «знижується рівень амбіцій щодо інтеграції і співпраці з ЄС».

З’явились і конкретні дії. Євросоюз призупинив дію своєї програми Twinning у Вірменії. За кілька років у країні було реалізовано близько 18 подібних програм із різними відомствами. Навесні 2013 року, зокрема, було завершено програму з поліпшення роботи Державної комісії з захисту економічної конкуренції. Влітку поточного року повідомлялося, що на чергову програму Twinning Євросоюз надасть мільйон євро. Для Вірменії доволі пристойні гроші. Про призупинення програми Єврокомісії вже офіційно повідомив уряд Вірменії.

Навіщо ж Москві втягувати Єреван у МС, якщо жодних економічних і навіть військово-стратегічних вигод це не несе?

З Україною і Молдовою вийшла неабияка дипломатична й іміджева осічка. Треба хоч що-небудь для заповнення такої втрати. Митний союз постає не в дуже вигідному світлі, якщо навіть між його членами постійно виникають тертя і напруженість. Щось треба було терміново пред’явити urbi et orbi як успіх на шляху інтеграції простору СНД. Киргизстан і Таджикистан уже давно заявили про вступ, і з ними все зрозуміло. Вірменія була виключно важлива тим, що хотіла підписати документи у Вільнюсі. Повернути її на шлях вступу до МС, нехай і декларативного, стало важливим завданням московської дипломатії. Настільки, що до його рішення підключився сам національний лідер.

Ще важливо було вирішити його напередодні саміту G20, на якому й так передбачались і справді відбулися серйозні дискусії щодо сирійського питання. Москві потрібен був хоч якийсь успіх. Тому Єревану догоджали й загрожували йому одночасно.

Як відомо, обіцяти — не означає одружитись. Уже наразі очевидно, що Єреван щосили наслідуватиме цю стратегію. І Москва мало що може зробити. Тим паче, що їй потрібні символи, а не реальний результат. У цьому вона досягла успіху.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ