Осіння прірва?

Найближчими місяцями кілька серйозних регіональних економічних та політичних криз можуть об’єднатися в один мега-вододіл, підживлюючи інтенсивне глобальне потрясіння. Протягом літа перспектива небезпечного падіння стала тільки вірогіднішою.

На Близькому Сході барабани війни зараз лунають все голосніше. Ніхто не може передбачити, в якому напрямку поведе країну єгипетський сунітський президент-ісламіст і парламентська більшість ісламізму. Але ясно одне: сунітські ісламісти рішуче змінюють політику в регіоні. Це регіональне перегрупування необов’язково буде антизахідним, але воно, безумовно, буде таким, якщо Ізраїль та США завдадуть військового удару по Ірану.

Тим часом в Сирії вирує громадянська війна, що супроводжується гуманітарною катастрофою. Треба відзначити, що режим президента Башара Аль-Асада не виживе, але він сповнений рішучості боротися до кінця. Балканізация Сирії серед різних етнічних та релігійних груп країни є чітко передбаченим результатом. Насправді більше не можна виключати боснійський варіант сценарію, а перспектива втрати сирійським урядом контролю над хімічною зброєю створює безпосередню загрозу військового втручання Туреччини, Ізраїлю або США.

Крім того, сирійська громадянська війна стала війною, що здійснюється чужими руками у відкрито оголошеній битві за регіональну гегемонію між Іраном, з одного боку, та Саудівською Аравією, Катаром, Туреччиною та США, з іншого. Залишаючись осторонь цієї арабсько-західної коаліції, Ізраїль таємно розігрує свої карти.

Іран, зі свого боку, оголосив Сирію незамінним союзником і повний рішучості запобігти зміні режиму там всіма доступними засобами. Чи означає це, що ополченці «Хізболли» в сусідньому Лівані братимуть тепер безпосередню участь у громадянській війні в Сирії? Чи може таке втручання відродити власну затяжну громадянську війну в Лівані 1970-х та 1980-х років? Чи існує загроза нової арабсько-ізраїльської війни, що нависла над Близьким Сходом? І, в міру того як курди всередині та за межами Сирії стають все жорсткішими, Туреччина, з її великим і неспокійним курдським населенням, також стає неспокійнішою.

В той же час поточна регіональна боротьба в Сирії стає все більш заплутаною з іншим основним джерелом голосу війни: ядерною програмою Ірану. Паралельно в сирійській драмі риторика в конфронтації між Ізраїлем та Іраном щодо цієї програми значно пожорсткішала.

Обидві сторони самі себе загнали у безвихідь. Якщо Іран здасться і погодиться на стійке дипломатичне рішення, режим утратить обличчя з критичного внутрішнього питання, поставивши під загрозу свою легітимність і виживання. З точки зору режиму, на карту покладено спадщину ісламської революції 1979 року. Але міжнародні санкції ранять, й Іран ризикує втратити Сирію. Все вказує на необхідність успіху режиму — тепер більше, ніж будь-коли — відносно його ядерної програми.

Крім того, уряд Ізраїлю загнав себе у власну пастку внутрішньої політики. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу та міністр оборони Егуд Барак не можуть прийняти ядерний Іран. Вони бояться не ядерної атаки на Ізраїль, а, швидше, гонки ядерних озброєнь в регіоні та драматичної зміни влади не на користь Ізраїлю. З їхньої точки зору, Ізраїль має або переконати США атакувати Іран та його ядерні об’єкти, або взяти на себе максимальний ризик використання для цього власних збройних сил.

Обидві сторони значно скоротили варіанти дій, що є в них, тим самим обмежуючи можливості для дипломатичного компромісу. А це означає, що обидві сторони припинили обмірковувати наслідки своїх дій.

Скрізь ідуть розмови про «військовий варіант», що означає удар із повітря. Але тоді як прибічники говорять про обмежену «хірургічну операцію», насправді вони говорять про початок двох воєн: повітряної війни на чолі з США та Ізраїлем, та асиметричної війни на чолі з Іраном та його союзниками.

А що як цей «військовий варіант» не вдасться? Що робити, якщо Іран стане ядерною державою, демократичні рухи в регіоні будуть зметені хвилею антизахідної ісламської солідарності, а іранський режим стане ще сильнішим?

Іран теж, мабуть, не розглядав свою позицію в її логічному завершенні. Що він виграє від ядерного статусу, якщо його буде досягнуто за рахунок регіональної ізоляції та жорстких санкцій Організації Об’єднаних Націй в осяжному майбутньому? А що як це викличе регіональну гонку ядерних озброєнь?

Війна в Перській затоці — як і раніше, світовій АЗС — вплине на експорт нафти протягом певного часу, й ціни на енергоносії можуть злетіти, завдаючи серйозного удару по світовій економіці, яка балансує на межі рецесії.

Китай, який уже зазнав економічних проблем, переживає найважчі втрати разом з усією Східною Азією. Враховуючи економічно ослаблені США й переддень президентських виборів, їхню здібність до лідерства буде серйозно обмежено. А чи зможе ослаблена Європа взагалі впоратися з нафтовим шоком? Регіональний та глобальний шок безпеки, спричинений асиметричною війною, може додати неприємностей світовій економіці, призвівши до ще більшого зниження експорту.

«Respice finem»! («Подумай про наслідки»!), говорили римляни. Світові лідери мають прийняти близько до серця цю вічну мудрість. І це подвійно стосується європейців. Було б безглуздо, якби ми знову пережили справжню катастрофу для того, щоб зрозуміти, що завжди малося на увазі під європейською інтеграцією.

Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини 1998—2005 рр. Протягом майже 20 років був лідером німецької Партії зелених.