Програма на нове чотириріччя: що робитиме Барак Обама після інавгурації

Цілком зрозуміло, що місце 44го президента США в американській історії визначати зарано: його друга каденція тільки розпочалась 20 січня 2013 року. Втім, вже зараз відомо, що Барак Обама став не тільки першим чорношкірим президентом США. Він став також першим президентом, який складав присягу чотири рази. 2009 року йому довелося повторити цю процедуру через те, що голова Верховного Суду США, який за традицією приймає присягу, переплутав порядок слів в її тексті. Цього ж року урочистому складенню присяги на Капітолії передувала приватна церемонія в Білому Домі, що відбулась в неділю 20 січня — як того вимагає конституція країни. Президент, мабуть, відчув певне полегшення від того, що ніяка нова помилка не порушила протокольної чіткості понеділкових урочистостей і не зіпсувала настрою їхнім учасникам.

На загал, навіть найбільш затятим прихильникам Обами, мабуть, не вистачало того відчуття захвату, майже ейфорії, яке визначало минулі інавгураційні святкуванн, робило їх особливими. Як влучно візначила американська журналістка Р.Маркус, «піднесення 2008 року поступилося місцем розчаруванню року 2012». Зросла після виборів особиста популярність президента, діяльність якого наразі позитивно оцінюють 52% американців, різко контрастує з тим, що лише 35% з них вважає, що країна рухається у вірному напрямку (це на 6% менше, ніж в грудні минулого року). Американці насамперед не задоволені станом економіки країни, вони не відчувають упевненості в тому, що вона нарешті повернулась на шлях стабільного, поступального розвитку.

Однак було б спрощенням пояснювати нехарактерний для США соціальний песимізм виключно економічними факторами. До економічних проблем додається відчуття гіркоти від невиконання ледь не головної обіцянки старого нового президента — подолати політичні чвари, які поділяють американське суспільство, змінити політичний клімат у Вашингтоні. Чотири роки потому міжпартійне протистояння в американській політиці досягло свого апогею. Вже ближчим часом очікується новий етап безжалісних фінансово-бюджетних воєн, де кожна з сторін керуватиметься принципом — «полонених не брати!».

Складається враження, що попри «миролюбну» риторику початкового періоду свого президентства Б.Обама почувається цілком комфортно за умов гострого протистояння з республіканцями, навчившись отримувати необхідні йому політичні дивіденди та часто ухиляючись від прямої участі в міжпартійних перемовинах. За всіма ознаками в наступному чотирьохлітті він візьме курс на продовження або навіть посилення конфронтації із своїми політичними опонентами, намагаючись уникати компромісів з принципових для нього питань. Зокрема, на користь цього припущення свідчать внесені ним кандидатури на ряд ключових посад міністерського рівня та заява про небажання навіть розпочинати дебати з республіканцями з питання збільшення ліміту національного боргу, яке знаходиться в центрі дискусії з проблематики бюджетного дефіциту.

Разом з тим, президент та його радники вважають, що вони зможуть розколоти республіканську більшість в палаті представників конгресу й отримати підтримку президентських законодавчих ініціатив з боку «дисидентів. Планується також частіше напряму звертатися до американського загалу, створюючи тим самим тиск на конгрес, як це вдалося зробити під час останніх дебатів з подолання «фінансового урвища» (45% американців готові покласти на республіканців провину за можливий дефолт країни, на демократів — 33%). Останнє скоріше було винятком: в попередній перід Б.Обама та його команда, в цілому, не були надто вправними в сфері публічної комунікації.

Разом з тим, до останнього часу не було зрозуміло, що ж становитиме пріоритети президента під час його другої каденції. Не дала на це відповіді й президентська кампанія, яка була надто зосередженою на політичному знищенні суперника і надто бідною на свіжі ідеї. Певну ясність вніс післявиборчий період, маючи на увазі деякі події та реакцію на них Обами та його найближчого оточення, а також відповідні витоки в ЗМІ. Вірогідно, що адміністрація Обами зосередить свою увагу на наступних напрямках.

1. Врегулювання на своїх умовах бюджетно-фінансових суперечок з республіканцями навколо розміру державного боргу та скорочення бюджетного дефіциту. Характер вирішення цих проблем не тільки безпосередньо впливатиме на відновлення економіки США, але є також частиною біль широкої дискусії щодо оптимального обсягу регулятивної діяльності держави. В цьому контексті заслуговує на увагу думка, що її висловлюють американські експерти: під час другої каденції за відсутності необхідності забезпечувати собі переобрання, Обама посилить свій дрейф наліво від центру, ближче до позицій, які поділяє традиційний електорат Демократичної партії, її так звана база.

2. Реформа імміграційного законодавства. В цьому випадку президент може розраховувати на підтримку частини республіканців, занепокоєних перспективою майже повної втрати електорату латиноамериканського походження. За підрахунками демографів, через декілька десятиліть нинішні меншини складатимуть більшість населення США, а значить і більшість виборців. В сенаті зараз опрацьовується двопартійний законопроект, який, очевидно, передбачатиме можливість отримання американського громадянства нелегальними мігрантами, нову систему залучення іноземних малокваліфікованих робітників разом з ужорсточенням санкцій проти бізнесменів, які наймають нелегалів, збільшення кількості віз для працівників в сфері високих технологій. Глибока імміграційна реформа, якщо президенту вдасться домогтися її ухваленням конгресом, може разом із здійсненою реформою системи охорони здоров’я скласти основу політичної «спадщини» Обами.

3. Посилення контролю над продажем зброї. Висунення цієї проблеми на передову лінію суспільних дебатів в США спричинила трагічна загибель 20 першокласників та їхніх вчителів від пострілів психічно хворого молодика наприкінці минулого року. Цього разу президент, який попередні чотири роки намагався триматися осторонь цього чутливого для Америки питання (право на володіння зброєю гарантує конституція США), відреагував на трагедію внесенням низки пропозицій, які включають поновлення заборони на продаж штурмової зброї, обмеження ємності збройових магазинів та посилення перевірки особистих даних покупців зброї. Ці заходи здебільшого вимагають ухвалення конгресом, де позиції збройового лобі є традиційно міцними серед законодавців обох партій. Водночас, президент може розраховувати на підтримку 56% американців, які схвалюють його ініціативи.

4. Кліматичні зміни. Враховуючи невтішний для президента баланс його спроб ухвалити в конгресі законопроекти, спрямовані на обмеження викидів вуглецю в атмосферу, очікується, що він і надалі зосередиться на ухваленні заходів в обхід конгресу (під час першого терміну — підвищення відповідних стандартів для автівок). Цього разу під прицілом Білого Дому будуть електростанції, на які припадає біля 40% всіх викидів вуглецю в США.І цього разу на користь президента мають працювати зміни в настроях мешканців США під впливом катастрофічних наслідків шторму «Сенді».

Чого очікувати від зовнішньої політики Обами? Вона відсутня серед пріоритетів наступного етапу його президентства: судячи з усього, Обама налаштований залишити свій слід в історії здебільшого, а, по можливості, виключно через реалізацію внутрішньополітичного порядку денного. Тим більше, що йому вдалося виконати найбільш нагальне завдання на міжнародній арені — закінчити військову операцію в Іраку та вивести на фінішну пряму перебування американських військ в Афганістані, впритул наблизившись до завершення воєн, які перетворились на чинник внутрішньої політики, відволікаючи величезні фінансові ресурси та спричиняючи значні втрати серед американських військовослужбовців. Знищення Бін Ладена стало наочним свідченням успіхів в антитерористичній боротьбі, в якій США фактично створили нове бойове середовище завдяки застосування «дронів» та методів «кібервійни».

В цілому, можна з високим ступенем вірогідності припустити, що після недыльноъ інавгурації ми побачимо продовження попередньої політики Обами назовні з характерними для нею реактивністю та послабленою чи взагалі відсутньою стратегічною візією, граничним прагматизмом, намаганням максимально обмежити застосування «жорсткої сили». Скороченням обсягу наявних ресурсів у безпековій та зовнішньополітичній сферах буде важливим фактором, який зумовлюватиме схильність Вашингтону до розширення використання методів багатосторонньої дипломатії.

Ще позаминулого року США оголосили про зміщення їхньої уваги в бік Азійсько-Тихоокеанського регіону До цього їх спонукає нагальна потреба віднайти модель підтримання ефективних відносин з Китаєм, балансуючи між стримування китайських військових амбіцій та розвитком економічного співробітництва, а також зросла зацікавленість ділових кіл США до динамічних ринків регіону. Тут же знаходиться Північна Корея з її ядерними боєголовками та непередбачуваним керівництвом.

Втім, навряд чи міжнародні реалії дозволять США зменшити увагу до проблематики Близького та Середнього Сходу, Африки, де одночасно з різною інтенсивністю розгортається декілька кризових ситуацій, а становище в Афганістані є дуже далеким від стабільного. Особливе місце займає ситуація навколо ядерної програми Ірану. Її шанси перерости в наступні чотири роки у повномасштабний, не виключено, «гарячий» конфлікт помітно підвищились останнім часом: це може залишити президенту Обамі вкрай обмежений вибір опцій для реагування.

Навіть стислий перелік зовнішньополітичних викликів, пошуком відповіді на які так чи інакше має опікуватись команда Б.Обами, пояснює, чому Європа, в цілому, та наш регіон зокрема, опинились у «театрі» американської політики часів Обами на «приставних стільцях». Мабуть, і в наступний період далеко не завжди намагання трансатлантичних партнерів координувати свої позиції матеріалізуватиметься у спільні підходи, а тим більше — конкретні дії, хоча США, безумовно, виявлятимуть готовність віддавати європейцям ініціативу там, де вони це вважають доцільним (наприклад, як це було в Лівії). Найбільш перспективним напрямком американо-європейського співробітництва виглядають плани досягнення домовленості в економічній сфері (можливо, у формі зони вільної торгівлі), яка б дозволили знизити тарифи і надала імпульс збільшенню обсягів взаємної торгівлі та інвестицій.

Подібну ж прагматизацію, зробивши наголос на торгівлі, розвитку програм прямих обмінів між громадянами двох країн, деякі «мозкові центри» радять здійснити Обамі у стосунках з Росією. Звичайно, причини появи подібних рекомендацій в даному випадку інші: політика «перезавантаження» зайшла у глухий кут. Це стало особливо помітними після того, як повернувшись в президентське крісло, В.Путін реалізував своє «перезавантаження перезавантаження», демонстративно припинивши функціонування в Росії низки американських організацій та програм та посунувши США в переліку російських партнерів. Двосторонні стосунки увійшли у глибоке «піке» після ухвалення конгресом США «Закону Магніцького» та Думою — закону про заборону усиновлення російських дітей громадянами США.

Для США перезавантаження втрачає своє значення через зміну динаміки ситуації в Афганістані, невиправданість розрахунків на суттєву допомогу РФ у вирішенні іранської проблеми, розбіжності підходів стосовно врегулювання в Сирії та низки інших питань світової політики, включно з безпековою ситуацією в прилеглому до України регіоні. Через посилення політичних репресій в Росії зменшується підтримка політики перезвавантаження в американському суспільстві. Що далі? Відповідь на це запитання залежатиме не в останню чергу від готовності Вашингтону здійснити «роботу над помилками».

Україна. Мені неодноразово доводилось говорити та писати про можливу еволюцію політики США щодо нашої держави. Як і раніше я вважаю, що ця політика суттєво не зміниться, залишаючись прагматичною та орієнтованою на реалізацію конкретних домовленостей, які вписуються в систему американських інтересів. З такого актуального для України питання як євроінтеграція США й надалі тісно координуватимуть свою політику з ЄС, виходячи з провідної ролі Євросоюзу в цьому процесі. Серед іншого це означає, що США також бачать можливим наше просування вперед шляхом євроінтеграції тільки через проведення глибоких реформ, реального забезпечення владою дотримання демократичних стандартів та поваги до прав людини.