Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Росія залишає Кавказ

На зміну їй приходять США
20 січня, 2004 - 00:00


На Кавказі єдиним союзником Москви, який не приховує своїх проросійських настроїв, залишається Вірменія. Азербайджан, нафтовий бізнес якого розвивається насамперед завдяки американським інвестиціям, і Грузія, яка залишається затятим прихильником євроатлантичної інтеграції, докладають максимальних зусиль, аби зменшити вплив Кремля в регіоні. Щоправда, вдається це зі змінним успіхом — наприклад, прагнення Грузії вивести російські бази зі своєї території не знаходить якогось розуміння в Москві.

У засніжених горах на півночі Вірменії несуть службу російські солдати. «Ми тут для того, щоб охороняти цю землю від турецької агресії», — каже 26-річний лейтенант родом із Москви на ім’я Олег.

Мало що змінилося в цьому регіоні за останні 200 років. Але сьогодні вперше росіян витісняють із південних районів Кавказу. Цей їхній вимушений крок цього тижня отримав черговий імпульс, коли президентом Грузії обрали Михаїла Саакашвілі, прозахідного юриста. Пан Саакашвілі зробив своїм пріоритетом закриття російських військових баз у своїй країні та припинення підтримки Росією трьох бунтівних грузинських провінцій.

Росіяни безмірно пишаються своїм завоюванням Кавказу, яке почалося у XVIII столітті. Захоплення Кавказу царськими військами лягло в основу багатьох найвідоміших творів романтичного жанру. Про це багато писали Пушкін і Лермонтов. Росіяни швидко створили на Кавказі систему опорних пунктів для захисту від турків і персів. Російські інженери збудували Воєнно-Грузинську дорогу.

Після революції 1917 року Червона Армія придушила національні повстання в регіоні, і Сталін, у той час нарком у справах національностей, поділив Кавказький регіон на Грузію, Вірменію й Азербайджан. У всіх трьох республіках стояли сильні російські військові гарнізони, завданням яких було придушення ендемічні етнічні заворушення, а пізніше — захист від нападу НАТО через територію Туреччини.

Однак із розпадом комуністичного правління в Москві російське панування в регіоні стало слабшати. 1991 року Грузія, Вірменія й Азербайджан проголосили свою незалежність.

Сьогодні Воєнно-Грузинська дорога занепала, а потік вантажів скоротився до тоненької цівки. Побудовану за радянських часів залізницю десятиріччя тому перерізали під час сепаратистської війни в Абхазії, а переговори про поновлення її експлуатації ні до чого не привели.

Там, звідки наполегливо витісняють росіян, вакуум заповнюють американці. Американські військовослужбовці готують грузинську армію, і ходять чутки, що авіаційні бази США планується побудувати в Азербайджані. Минулого місяця міністр оборони США Дональд Рамсфелд (Donald Rumsfeld) поставив вимогу Росії прискорити виведення решти своїх військ із Грузії, що викликало різкий протест Кремля.

Російським солдатам важко проковтнути подібне приниження від свого ворога часів «холодної війни». Ось що сказав Олег: «Я думаю, ми все ще анітрохи не слабші від американців. Маємо сучасне озброєння й техніку і дуже високий моральний дух».

Полковник Ашот Карапетян, який служить на російській базі Велика Фортеця у Вірменії, сказав: «Американці проводять агресивну експансіоністську політику. Росіяни вперше прийшли сюди 1775 року, і наша присутність тут сьогодні важливіша, ніж будь-коли. Без нас мусульмани захопили б ці землі і вмить опинилися б на південних кордонах Росії».

Але у Грузії й Азербайджані мало кого з місцевих це переконує. Вони бачать своє майбутнє в союзі зі США та Європою. Молодше покоління вчить англійську, а не російську. Тільки у Вірменії, затиснутій між своїми історичними ворогами, Азербайджаном та Туреччиною, все ще зберігається бажання бачити на вулицях своїх міст російських солдатів. «Ми — християни в морі мусульман, і Росія нас захищає, — сказала 37-річна держслужбовець Наріне. — Зрозуміло, ми б воліли, щоб тут були також i американці, але вони так далеко, а росіяни поруч».

Джуліус СТРОС (Julius Strauss), 09 січня 2004 («The Daily Telegraph», Велика Британія), переклад ІноСМІ.ru
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments