А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Стабільність» ціною свободи

У світі Ісламу — дефіцит демократії
20 січня, 2004 - 00:00

Попри обнадійливі ознаки змін на краще, важко не помітити «дефіцит демократії» у світі Ісламу, особливо в арабській його частині. Лише в одній із кожних чотирьох країн із мусульманською більшістю уряд обрано демократичним шляхом. Але що гірше — розрив між ісламським та іншим світом поглиблюється.

Демократія і свобода поширилися за останні 10 років до країн Латинської Америки, Африки, Європи й Азії, але мусульманський світ продовжує опиратися їхньому приходу. Згідно з даними організації Freedom House, дослідницького центру, що спостерігає за розвитком демократії у світі, за останні 20 років кількість «вільних» країн збільшилася майже на 40. Але серед цих країн немає жодної країни з мусульманською більшістю.

Цей феномен помітили й у світі Ісламу. Влітку 2002 року група арабських учених подала Звіт про людський розвиток арабського населення, підготовлений у рамках Програми розвитку ООН й Арабського фонду економічного та соціального розвитку. Згідно зі звітом, арабський світ відстає від інших регіонів у ключових сферах, до яких входять забезпечення громадянських свобод і рівноправності жінок, а також в економічному й соціальному розвитку.

Загрозливі тенденції, такі, як різке збільшення кількості молодих людей через «сплеск» народжуваності, що спостерігався раніше, і супутній цьому високий рівень безробіття серед молоді, — в деяких регіонах він сягає 40%, — призводять до соціальної напруженості. Арабський світ зіткнувся з проблемами, вирішити які може лише гнучка, демократична політична система.



Другий Звіт про людський розвиток арабського населення, виданий 2003 року, відзначає тісний зв’язок між прогалинами арабського світу в освіті та проблемами демократії. Їй потрібні розумні громадяни, здатні запитати в уряду. Освічене суспільство є важливим і в отриманні юнаками й дівчатами навичок роботи, запитаної в сучасному світі відкритості та конкуренції.

На жаль, але замість прогресу тут ми бачимо хибне коло недостатніх можливостей отримання належної освіти, що призводить до браку можливостей в економічному житті. За таких умов не можуть з’явитися ані свобода, ані добробут.

Мусульмани не можуть цілком винуватити США в тому, що в них досі відсутня демократія. Однак Америка відіграє важливу роль на світовій арені, але у відносинах із мусульманським світом, зокрема — арабським, влада США — як республіканці, так і демократи — не надавала проблемі демократизації пріоритетного значення.

У різні часи США відмовлялися від ретельного розслідування ситуації всередині дружніх країн в інтересах забезпечення стабільних поставок нафти, стримування експансії СРСР, Іраку та Ірану, а також при розгляді арабо-ізраїльського конфлікту, боротьбі з комунізмом у Східній Азії або з метою збереження військових баз. Не досягши поступової демократизації — а задовольняючись «демократичними винятками» в деяких країнах із світу Ісламу — Америка упустила можливість допомогти їм в адаптації до стресів, що виникають у сучасному світі, який перебуває у процесі глобалізації.

Продовження такої політики не в інтересах США. Згідно зі Стратегією національної безпеки-2002 адміністрації Буша, підтримка США демократичних засад у світі, включно зі світом Ісламу, стане активнішою.

Таку тезу висунули із цілковитим усвідомленням недосконалості та жахливої складності демократичної форми правління. Лідери деяких країн Ісламу наводять як приклад демократичних систем свої давніші порядки, із задоволенням відзначаючи видиму стабільність як альтернативу демократії. Але стабільність, що грунтується виключно на авторитаризмі, є ілюзорною, її практично неможливо зберігати тривалий час. На прикладі Ірану, Румунії та Ліберії ми бачимо, що жорсткі авторитарні системи не здатні протистояти потрясінням, спричиненим соціальними, політичними або економічними змінами, особливо які відбуваються в темпі, характерному для сучасного світу.

Будь-які сумніви у більшому акценті у зовнішній політиці США на просуванні демократії розвіяла промова Президента Буша, з якою він виступив наприкінці листопада і в якій ясно дав зрозуміти — дефіцит демократії у світі Ісламу пов’язаний не з релігією, а з «прорахунками в економіці та політиці».

Президент Буш також зазначив, що американці зробили висновки з минулого. «Шістдесят років виправдань і примирення країн Заходу з відсутністю свобод на Близькому Сході не зробили нас безпечнішими — оскільки, зрештою, стабільність не можна купити ціною свободи. Поки Близький Схід є місцем придушення свобод, він залишається джерелом експорту стагнації, ненависті й насильства».

Тому США активно підтримують розширення демократії в арабському та мусульманському світі не в гуманних інтересах або з теоретичних причин, а переслідуючи власні цілі. Історія свідчить — суспільства, де права захищені, стають суспільствами хороших громадян світу.

Але подібно клятві Гіппократа, США та інші повинні прийняти обітницю не зашкодити при просуванні демократії. Неприборкане завзяття зробити світ кращим може зробити його гіршим. Становленням демократії слід займатися стримано, обережно, виявляючи мудрість.

Існує багато моделей демократії, деякі з них експортувати неможливо. Крім того, просто вибори не можна плутати з демократією. Демократію від інших систем відрізняє, швидше, розподіл влади як всередині уряду, так і всередині суспільства. Поки балансу немає, вибори загрожують свободі об’єднанням усіх повноважень однією людиною або органом без належної системи стримувань і противаг, включно з незалежними ЗМІ. На демократію, звісно, потрібні час, ресурси та сили.

І, нарешті, політична реформа має йти пліч-о-пліч з реформами в економіці й освіті, і їх слід проводити з урахуванням інтересів усіх громадян суспільства, включно з тими 50%, які складають жінки. Країна не досягне успіху, якщо відмовиться від половини талантів.

Тільки народ і його лідери можуть побудувати й зберегти демократію. Іноземці, проте, можуть і повинні допомогти. Це завдання урядів, міжнародних організацій, корпорацій, університетів і журналістів не тільки США, але й Європи, тих країн Латинської Америки, Азії й Африки, де демократія вже вкорінилася. Складно уявити собі важливіше для сталих демократій завдання, ніж надання допомоги іншим країнам з тим, щоб вони могли приєднатися до їхнього кола.

Річард Н. ХААСС, колишній директор Відділу стратегічного планування Держдепартаменту, нині — президент Ради з міжнародних відносин (США)

Річард Н. ХААСС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments