Тоомас Хендрик ІЛЬВЕС: Співвітчизників у Естонії в Росії немає

На початку жовтня став на посаду новий президент Естонії Тоомас Хендрик Ільвес. Виходець зі США, він є досвідченим дипломатом — двічі очолював МЗС Естонії, був амбасадором у США, Канаді та Мексиці. Про розвиток російсько-естонських відносин і становище російськомовного населення в Естонії Томас Хендрик Ільвес розповів у інтерв’ю для видання «Время новостей».

— Декілька років тому глава МЗС Естонії назвав стосунки Таллінна і Москви «крижаними». Яку оцінку дасте їм ви?

— Якщо ви подивитеся на кубик льоду, то всередині нього все начебто заклякло і нежиттєве. Але якщо подивитеся на естонсько-російські відносини, то закляклості та нежиттєвості не побачите. Найближчим часом до Таллінна на вже другий за рахунком фестиваль російських театрів «Золота маска» в Естонії» приїде Олег Табаков. Зростає число туристів з Естонії до Росії, і навпаки. Так що я даремно не драматизував би цих відносин, хоча вони, звичайно, могли бути кращими, особливо якщо говорити про відносини політичні. Мабуть потрібно розширювати договірну базу наших відносин.

— Одна з найбільш гострих проблем у естонсько-російських відносинах — це прикордонні договори. Ви, будучи заступником голови комісії закордонних справ Європарламенту, були проти прийняття парламентом Естонії 2005 року преамбули до закону про ратифікацію договорів, які містять посилання на Тартуський мирний договір 1920 року, який російська сторона вважає недійсним історичним документом. Чому ж зараз ви підтримуєте цю преамбулу?

— Я й зараз вважаю, що доповнення закону про ратифікацію прикордонних договорів посиланням на чинний Тартуський мирний договір 1920 року не було необхідним. У той же час, я переконаний, і дуже схожого висновку дійшли численні міжнародні аналітики в галузі права, що парламент Естонії не зробив нічого невірного. Оскільки це посилання вже додане законодавцями Естонії, то й я не вважаю за потрібне вилучати його.

Естонія та Росія підписали технічні прикордонні договори. Згідно з міжнародним правом, при ратифікації можна використати такі преамбули, які ні в якій мірі не змінюють договори, які ратифікуються, і не стають їх частиною. Таке ж право, природно, є і в Держдуми Росії. Посилання на Тартуський мирний договір всього лише вказує на одну з підстав естонсько-російських відносин і не покладає ні на одну зі сторін нових чи додаткових зобов’язань. Дієвість же Тартуського мирного договору підтверджується міжнародним правом. Підкреслю ще раз і дуже чітко — преамбула до закону про ратифікацію прикордонних договорів не змінює підписані парламентом Естонії договори і не створює ніяких передумов для пред’явлення територіальних претензій.

— Чи можуть зарубіжні партнери вірити державі, яка спочатку говорить, що прикордонний договір — це «технічний документ», але потім приймає преамбулу до договору, яка тут же перетворює його на політичний із усіма наслідками, які з цього випливають?

— Ви виходите з хибного засновку. Парламент Естонії не додавав преамбули до прикордонних договорів, які підписано міністрами закордонних справ Естонії та Росії. Йдеться лише про текст у законі про ратифікації договорів. Відповідаючи на запитання, скажу — зовнішні партнери можуть вірити нашій державі. І вони їй вірять. Підтвердженням цього слугує членство Естонії в ЄС і НАТО.

— Ви тривалий час жили і вчилися в США, які були союзником СРСР у Другій світовій війні. Як ви ставитеся до того, що в Естонії мають намір демонтувати пам’ятник солдатам, які разом із американцями боролися проти фашизму, а також до того, що в Естонії звеличують есесівців і ставлять їм пам’ятники?

— Поставлю запитання у відповідь: це пам’ятник звитяжної Червоної армії, монумент полеглим переможцям чи надмогильний знак загиблим? Із повагою ставлюся до увічнення пам’яті загиблих у війні. Звеличення іноземних завойовників проте, суперечить будь-якому народові й культурі, в тому числі, звичайно, й народові Росії.

— Ви підтримуєте знесення чи перенесення пам’ятника радянському Воїнові-визволителю до Таллінна?

— Я підтримую зміну значення Бронзового солдата (так у Естонії називають монумент радянському Воїнові-визволителю. — Ред. ), яке описувало б усе, що пов’язано з Червоною армією — як вигнання нацистів, так і страждання естонського народу, які потім випали на його долю. На жаль, сталося так, що для естонського народу 1944 року один злочинний режим змінився на інший.

— Як ви ставитеся до звинувачень із боку Росії, що в Естонії відбувається перегляд підсумків Другої світової війни?

— Естонія, як і будь-яка інша держава, об’єктивно розглядає всі підсумки другої світової війни, такі, як розгром нацистської Німеччини та окупацію центрально- і східноєвропейських держав, яка відбулася після цього.

— Росія часто критикує Естонію за становище національних меншин — у країні багато осіб без громадянства, у них немає можливості діставати вищу освіту рідною мовою...

— Естонська держава зробила чимало зусиль для того, щоб у всіх була можливість вивчати естонську мову, отримати естонське громадянство і бути повноправним членом суспільства. У Естонії, власне кажучи, немає безробіття і є можливості самореалізації. Дуже сподіваюся, що мешканці всіх національностей вважають Естонію своїм домом. Тому не можу погодитися з тим, що Росія називає представників національностей, які мешкають у Естонії, — і не лише росіян, але й українців, білорусів, казахів та інших — своїми співвітчизниками. Вони, звичайно ж, наші співвітчизники. (Слід звернути увагу на те, що заголовок інтерв’ю, опублікованого російською газетою «Время новостей», не відповідає висловлюванню президента Естонії. На це першою звернула увагу естонська газета Delfi. Коментуючи це, естонське видання відзначило, що, очевидно, «Время новостей», маючи на увазі вищенаведені слова, винесла в заголовок свого матеріалу як пряму мову фразу «Співвітчизників у Естонії в Росії немає», хоча такого висловлювання в опублікованому інтерв’ю не міститься. — Прим. редакції).

— Чому ж національні меншини, що становлять близько третини населення Естонії, не представлені самостійно в парламенті, а їх представників немає в уряді й на високих постах?

— Я ніколи не ділив членів парламенту на естонців і неестонців. У 1990-х роках у парламенті були й партії, засновані за національною ознакою, але їхня роль у суспільстві все більше маргіналізувалася. Зараз ясно, що час створення «національних партій» у Естонії і, очевидно, в усьому демократичному світі пройшов або йде в небуття. Партії створюються за принципом світоглядів. У всіх великих партіях Естонії є люди різних національностей, частина з них входить і до парламенту.

— І все ж таки, чи в національних меншин Естонії є проблеми?

— Проблеми бувають у людей, а не в народів. У Естонії потрібно розвивати систему соціального забезпечення, зробити наші освітні установи більш конкурентоспроможними, більше інвестувати до інфраструктури. У нас є над чим працювати. Але ясно одне — розмір пенсії, заробітної платні чи можливість отримати при необхідності медичну допомогу не залежать у Естонії від національності. Жодну націю в нас не пригноблюють і не відтісняють. Неможливо собі уявити, щоб влада Естонії висилала людей із країни за національною ознакою, чи ходила до шкіл з’ясовувати, чи вчаться там діти якихось конкретних національних меншин. Цього немає в жодній демократичній державі, яка поважає права людини!

— Ваша родина була змушена тікати з Росії після революції 1917 року, потім наприкінці Другої світової війни — з Естонії. Чи вплинуло це на ваше ставлення до Росії?

— Уточню — з радянської Росії після більшовицького перевороту поїхали мої батьки з боку матері. Мати й батько з деякими іншими родичами втекли 1944 року до Швеції. Природно, у моїх батьків страждання 1940 — 1941 років і після 1944 року викликали недовіру й невдоволення Радянським Союзом. Моє ставлення до політики СРСР і його правонаступника сформувалося, виходячи з моїх безпосередніх зовнішньополітичного досвіду та знань.