Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Три пріоритети ізраїльського посла

Елі БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ: «Я впевнений, що український народ зможе подолати всі біди й вивести Україну на новий етап процвітання...
4 листопада, 2014 - 10:48
ЕЛІ БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ
ЕЛІ БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ

Новий посол Держави Ізраїль в Україні Елі Бєлоцерковські за традицією перше інтерв’ю дав нашій газеті. Незважаючи на те, що попередні три місії посол провів в англомовних країнах, він чудово говорить російською. А після завершення інтерв’ю на висловлення вдячності за інтерв’ю, яке завершилося словами «Тода раба», — «велике спасибі» на івриті, пан Бєлоцерковські відповів: «щиро дякую».

«ВАША КРАЇНА — ДУЖЕ ЦІКАВЕ МІСЦЕ З ПОГЛЯДУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН»

— Пане Посол, до цього ви були в місіях в Індії, Сінгапурі, Кіпрі. Ви самі вирішили поїхати до України чи це був вибір МЗС?

— У нас у МЗС система така, що зазвичай люди самі обирають, куди їхати. На першу або другу місію направляють, а потім, починаючи з третьої, людина обирає сама.

У цьому випадку я сам обрав. Україна — дуже цікаве місце з погляду міжнародних відносин. Я дуже радий, що мені вдалося приїхати сюди.

— Ваше рішення викликане інтересом, чи, можливо, тут відіграло роль Ваше походження? Адже, судячи з прізвища, можна подумати, що ваші пращури жили в Білій Церкві.

 — Я знаю, що це недалеко звідси. Мене про це запитують з того часу, як я приїхав сюди. Я народився в Кишиневі й, напевно, хтось з якихось моїх пращурів у далекому минулому дійсно був з Білої Церкви. Проте і мій батько народився в Кишиневі, і його родина. Ми не знаємо, хто жив у Білій Церкві. Але хтось, напевно, жив.

— Пане посол, ваш попередник у цьому кабінеті мені говорив, що в школі в 8 або 9 класі учні пишуть свою генеалогію, щоб знати своїх предків до 10-го коліна. Ви цього не робили?

—  Він, напевно, вчився в іншій школі. Ми цього не робили. Мені доводилося говорити з батьком, коли ми знайшли однофамільця, й він намагався зрозуміти родинні зв’язки, але це не вдалося. У мого батька теж пам’ять доходить до певного покоління.

— У вашому CV я побачив, що ви починали кар’єру менеджером  компанії «Мейта’ав (хай-тек). Напевно, там були хороші заробітки, однак ви вирішили стати дипломатом. Чому?

— Я змалку цікавився різними країнами. І ще дитиною читав про географічних дослідників. Мене це дуже цікавило. А дипломатія це та сфера, де можна поєднувати, по-перше, інтерес до культур і різних цивілізацій. По-друге, це, напевно, найцікавіша робота, яка може бути, окрім роботи журналіста. По-третє, це можливість також представляти країну, брати участь у розвитку стосунків між країнами й робити власний внесок в розвиток Ізраїлю. А для мене це дуже важливо.

«В УКРАЇНІ ЄВРЕЇ ТА УКРАЇНЦІ ЖИЛИ СТОЛІТТЯМИ ВІД ДНЯ ЗАСНУВАННЯ КИЄВА»

— Нещодавно в Грузії святкували 26 століть дружби грузинів та євреїв. А хіба між нашими народами дружба менша, і, можливо, також треба організовувати такі святкування? Що ви скажете на це?

— Я був якраз у цей час у Грузії. В Києві євреї та українці жили від дня заснування міста. Про це, зокрема згадується в листі, одного з єврейських купців своєму родичеві до Каїра, що зберігся в Александрійській бібліотеці. Отже наші народи давно живуть разом. Звичайно, були різні моменти в нашій спільній історії, але я думаю, що загалом є позитивний результат. І в Ізраїлі зараз живуть близько 600 тисяч вихідців з України, підтримуючи теплі зв’язки зі своїми родичами в Україні.  

— Буквально вчора ваш шеф, пан Ліберман, коментуючи результати виборів в Україні, сказав, що  «Загальний склад нової Верховної Ради — доброзичливий і позитивний». Оскільки ви знаходитеся тут, що ви можете сказати про значення цих виборів?

— Ми стежили за цими виборами, мало того, деякі співробітники посольства були спостерігачами. Як ми бачили, вибори проходили демократично й відкрито, у вільній обстановці. Нам здається, що це було дуже важливим кроком до вирішення тих проблем, які зараз постали перед Україною. І звичайно, ми очікуємо, що буде новий уряд, і ми з ним працюватимемо.      

«ВАМ ПОТРІБНО БУДУВАТИ АРМІЮ ЗА УКРАЇНСЬКИМ ЗРАЗКОМ»

— Пане Посол, ви, напевно, відзначили, що в Україні ведуться дискусії про те, за яким зразком будувати українську армію. Називаються ізраїльський та швейцарський варіанти. Що ви думаєте про це?

— Я не експерт із цих питань. На мою думку, вам потрібно будувати армію за українським зразком. У кожному місці своя специфіка. У  Швейцарії — своя, у нас — своя. Тут дуже важко проводити якісь паралелі. Тим паче, використовувати якісь моделі. Думаю, що вам потрібно виробити свою модель, яка підходитиме вам, і на цій базі розвивати її.

— Кілька років тому я був у хижі Бен-Гуріона. І там я помітив одну його цитату, що армія є основою виховання нації...

— В Ізраїлі є певний підхід до служби. По-перше, в центрі стоїть солдат і його індивідуальність. На наш погляд, солдат, людина — це найважливіша ланка. Це важливіше за найкраще устаткування й новітні технології. І тому армія є не лише армією, але й підготовкою молодих людей до майбутнього. Частина людей опановує професію в армії, також вони отримують певні навички. Армія в Ізраїлі — це значно більше, ніж в багатьох інших країнах. Тому що в Ізраїлі всі зобов’язані служити, і дівчата теж. Отже це об’єднує всі прошарки суспільства.

— Ви теж служили?

— Так, я, як і всі, служив у 18 років і провів чотири роки в авіації.

«У ДОКТРИНІ БЕЗПЕКИ ІЗРАЇЛЮ НАЙГОЛОВНІШИЙ КОМПОНЕНТ: МИ ПОВИННІ ПОКЛАДАТИСЯ САМІ НА СЕБЕ»

— В Україні тривалий час велися дискусії про те, приєднуватися до системи колективної безпеки чи ні. Зараз після Майдану суспільство більше схильне до вступу до НАТО, хоча для цього немає готовності ні з нашого боку, ні з боку альянсу. Тому останнім часом уряд робить ставку на здобуття статусу союзника США не члена НАТО. Ваша країна володіє таким статусом, що це дає Ізраїлю?

— Ми беремо участь у різних програмах, співробітничаємо з НАТО. Однак у доктрині безпеки Ізраїлю найголовніший компонент: ми повинні покладатися самі на себе. Ну і, звичайно, співробітничати з різними організаціями.

— Ви як союзник США щороку отримуєте приблизно 3 млрд доларів військової допомоги.

— Так, це тому що Ізраїль знаходиться в дуже непростій ситуації. У нас немає стількох людей, щоб протистояти нашим недоброзичливцям-сусідам. І нам потрібно постійно зберігати перевагу в якості, тому що кількісно ми не можемо протистояти.

«МИ ДУЖЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ  ТОМУ, ЩОБ ЯКОМОГА СИЛЬНІШЕ РОЗВИВАТИ НАШІ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНОЮ»

— Пане Посол, які цілі ви ставите перед собою на свою каденцію в Україні?

— Ми дуже зацікавлені в тому, щоб й надалі розвивати наші зв’язки з Україною. Я думаю, що головна галузь, в якій ми намагатимемось працювати, це буде економіка. Незважаючи на те, що зараз Україна проходить такий непростий етап свого розвитку, в Ізраїлі — дуже багато компаній, зацікавлених в тому, щоб працювати разом із українськими компаніями, розвивати проекти.

Ми також зацікавлені в розвитку гуманітарної співпраці. Крім того, зараз ми почали програму тренінгу психологів, які працюватимуть з людьми, яких було травмовано.

А в рамках культурної співпраці ми плануємо привозити діячів культури з Ізраїлю, щоб разом з українськими артистами створювати спільні проекти. Невдовзі сюди приїде група з Єрусалима, яка виступатиме тут в рамках фестивалю.

— Нещодавно, в Ізраїлі з візитом побував міністр Клімкін, який у Twitter написав: «Провів потужну розмову з вашим прем’єр-міністром». Хотілося з вашого боку почути про результати цього візиту.

— Я б не хотів вдаватися до подробиць, тому що розмова була між ними. Однак хочу сказати, що візит дійсно був хороший. І, незважаючи на те, що його було організовано в дуже короткий термін, міністр міг зустрітися також із міністром закордонних справ, зі спікером парламенту, з главою парламентської комісії з оборони й закордонних справ — найважливішою комісією Кнесета. Зустрічі пройшли дійсно  у відкритій, теплій обстановці. Тому я думаю, всі залишилися дуже задоволені результатами.

— Як відомо, ваша країна припинила продавати безпілотники Росії. Я був на заводі, де вони виробляються. Наша країна зацікавлена у придбанні безпілотників, зокрема й для контролю за українсько-російським кордоном. Чи є тут прогрес або щось перешкоджає придбанню Україною БПЛА?

— Вибачте, але тему військової співпраці, є вона чи ні, ми, зазвичай, пресі не коментуємо.

— А як щодо співпраці в мирному освоєнні космосу. Майже два роки тому в космічному відділенні IAI я бачив наносупутник, якого торкався президент Перес. Україна є відомим у всьому світі виробником ракетоносіїв. Чи є конкретні результати щодо співпраці наших країн у космічній галузі?

— У цій сфері насправді ми не бачимо жодних перешкод для співпраці. Мирне освоєння космосу — це одна зі сфер, в якій ми співробітничатимемо.

— У вашій країні перебуває колишній міністр Ставицький, який отримав ізраїльське громадянство і переховується від українського правосуддя. Українська прокуратура звернулася до вашої країни із запитом видати його. Чи екстрадуватиме його ізраїльська влада?

— Цей запит знаходиться на обговоренні міністерств юстиції обох країн. Все це робиться згідно із законом.

— Я побачив замітку в ізраїльській пресі, що економісти шукають шляхи зниження вартості життя в Ізраїлі. І чи дійсно її може знизити будівництво нового порту в Ашдоді, як про це заявив днями Нетаньагу?

— У нас є свої економічні проблеми. В Ізраїлі  дійсно висока вартість життя. Що стосується порту, то тут існує специфічна проблема для Ізраїлю. В Ізраїлі дуже сильний профспілковий рух. У порту також є дуже сильна профспілка, що не завжди добре позначається на результатах його роботи. Окрім цього, виходячи з його габаритів та потужності — нам потрібно будувати ще один порт. Тоді буде легко вести торгівлю, і це також позначиться на вартості життя ізраїльтян.

Головна проблема, з якою ми стикаємося, — це дуже великі витрати на оборону. І тому ми не можемо виділити достатньо коштів на інші сфери. Проте ми змогли досягти певних успіхів. У Ізраїлі дуже низька інфляція, досить висока середня зарплата, високий рівень життя, і якісне медичне обслуговування. У цьому могли переконатися багато українців, які лікуються в Ізраїлі.

— Багато країн підписали або підписують угоду про асоціацію з ЄС. Як розвивається співпраця Ізраїлю з ЄС?

— У нас дуже тісна співпраця з Євросоюзом. Ми одні з небагатьох країн, які не є членами ЄС, але включені до наукових програм ЄС. Проте головне мірило для нас в економічному співробітництві — Організація економічного співробітництва та розвитку. Ми дійсно прагнемо впроваджувати європейські стандарти. Але не для того, щоб вступати до ЄС, а щоб у наших громадян був хороший рівень життя. Дійсно, багато стандартів ЄС є показником, який потрібно використовувати. Але ми аж ніяк не прагнемо впровадити все законодавство acquis communautairе, оскільки нашою метою не є вступ до ЄС.

«МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ПАЛЕСТИНСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО ПОЧНЕ РОБИТИ РЕАЛЬНІ КРОКИ»

— Вже стільки років триває палестино-ізраїльське протистояння. Чи бачите ви перспективу створення двох держав Палестини та Ізраїлю й мирного співіснування між ними?

— По-перше, якщо запитати будь-якого ізраїльтянина, то для кожного з нас — це мрія і надія — мати нормальне життя і вирішити, нарешті, цей конфлікт. Наші лідери багато разів заявляли, що ми готові йти на компроміси. На жаль, палестинці та арабські держави знаходяться під дуже сильним впливом екстремістських елементів. І тому всі ці декларативні кроки з визнанням держави Палестина не допомагають створити атмосферу довіри, в якій можна було б розпочати переговори. Ми дуже сподіваємося, що палестинське керівництво почне робити реальні кроки, щоб дійсно почати реальні переговори, а не продовжуватиме звертатися до різних міжнародних організацій, до окремих країн, щоб знову-таки визнати ці декларації.

— Часто у світових ЗМІ звучить, що ізраїльський уряд розширює поселення на Західному березі ріки Йордан, тим самим порушуючи кордони Палестини на 1967 рік. Що скажете на це?

— Річ у тім, що на цих територіях живуть люди. Там живе дуже багато арабів та євреїв. І саме тому будівництво відбуватиметься. Ніколи ніхто не говорить про те, що араби будують будинки на цій території, яка є спірною. Але коли євреї починають будувати, то це стає міжнародним питанням номер один. Оскільки там живуть люди, у них є діти, вони десь повинні жити. І тому створюється ситуація, в якій ми опинятимемося на лаві обвинувачених, незважаючи на те, що тут, загалом, відбувається те, що й у кожній нормальній країні. Мені здається, що всі ці звинувачення Ізраїлю в будівництві поселень — це вправа палестинців для того, щоб перевести розмови про перемовини в інше русло. Ми відкрито заявляли, що все це — на столі переговорів, і ми готові про все, зокрема про поселення, домовлятися. Але на разі все заморожено, нічого не рухається, переговорів немає. І тому врегулювання просто неможливе.

— Преса також повідомляє, що через це питання Нетаньягу посварився з Обамою?

— Преса багато чого повідомляє (Сміється). Я не повинен вам цього говорити. Ви це також знаєте. У нас дуже тісні багатолітні відносини із США. Отже не завжди все, що з’являється в пресі, дійсно є важливим.  

«ТУТ Я НЕ ЗУСТРІЧАВ БАГАТО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ БУЛИ В ІЗРАЇЛІ»

— До речі, чи серйозно на туризм між нашими країнами вплинули останні події в  нашій країні?

— Я вважаю, що туризм — це одна з найважливіших галузей для співпраці. Наприклад, мої колеги — ізраїльські посли в інших країнах  — заздрять, що у нас такий інтенсивний зв’язок між Ізраїлем та Україною. Щодня три-чотири рейси, й усі вони заповнені. Я багато разів літав і бачив дійсно багато людей в літаках. В Україні я досить рідко зустрічав людей, які жодного разу не були в Ізраїлі. Я думаю, що дуже хороший фундамент для розвитку відносин — такі тісні двосторонні зв’язки. Отже все дуже позитивно.

— І нарешті, хотілося б почути від вас побажання нашим читачам?

— Я думаю, що Україна проходить непростий етап у своєму розвитку. І питання, з якими вона стикається, дійсно важкі. Я впевнений, що український народ зможе подолати всі біди й вивести Україну на новий етап процвітання й мирної співпраці з усіма країнами.

— Тода раба. Велике спасибі за інтерв’ю.

—  Щиро дякую.

Микола СІРУК, «День», фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: