Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Брекзіт vs. Iрландське питання

Або Чому одну з ключових проблем британської історії досі не вирішена?
13 листопада, 2018 - 10:35
БЕЛФАСТ. ІРЛАНДІЯ. 20 ЖОВТНЯ 2018 р. / ФОТО РЕЙТЕР
Майкл БЕРЛІ, головний виконавчий директор глобальної консультаційної групи з політичних ризиків Sea Change Partners

У день Брекзіту — 29 березня 2019 року — корабель Її Величності «Піратська Британія» вирушить у плавання в пошуках багатств «Англосфери». Втім, є одна проблема: хтось забув підняти якір, який міцно зав’язнув у Ірландії.

І це не дивує. З усіх політиків-євроскептиків Консервативної партії, яких я знаю, ніхто і ніколи не згадував Північну Ірландію, не кажучи вже про суверенну країну, розташовану трохи південніше. На думці у прихильників Брекзіту лише одне — отримання парламентського суверенітету та звільнення від наднаціональної «супердержави» в Брюсселі.

Такий упереджений погляд може пояснюватися простим неуцтвом. Навіть колишній прихильник збереження членства країни в ЄС, Карен Бредлі, що обіймає зараз посаду держсекретаря у справах Північної Ірландії, нещодавно зізналася: «...коли я розпочинала цю роботу, я не розуміла деяких глибинних, усталених проблем, які є у Північній Ірландії». Іншими словами, до недавнього часу їй було нецікаве одне з головних питань британської історії XIX і XX сторіч.

Консервативним політикам, які опинилися в подібному становищі, потрібно було б знати, що конфлікти, викликані «ірландським питанням», призвели до насильницької смерті понад 3600 людей. Їм також було б корисно знати, що низка прем’єр-міністрів із Консервативної партії — від Едварда Хіта до Маргарет Тетчер і Джона Мейджора — намагалися і не змогли розв’язати цю проблему, поки 1998 року вона не відійшла в минуле, завдяки Угоді Страсної п’ятниці.

Окрім роззброєння, Угода Страсної п’ятниці допомогла примирити групи населення, що ворогували між собою, вирішивши питання вільної торгівлі між Північною Ірландією та Республікою Ірландія під егідою митного союзу ЄС. Той факт, що 55,8% виборців у Північній Ірландії виступили за збереження членства в ЄС на референдумі 2016 року, частково пояснюється цим видатним здобутком.

Будь-яка людина, що володіє хоч би дещицею передбачення, повинна була зрозуміти, що статус Північної Ірландії стане нерозв’язною головоломкою в центрі перемовин про Брекзіт. Ба більш, ця проблема настільки складна, що прихильники Брекзіту, схильні до конспірології, почали підозрювати парламентерів ЄС у використанні цієї проблеми для того, щоб відкласти або взагалі блокувати щасливе відплиття «Піратської Британії».

Іронія полягає в тому, що багато хто в ЄС теж думає, ніби тут є змова. ЄС давно наполягає на тому, що юридично обов’язкова угода про розлучення з Британією має бути укладена до того, як почнуться які-небудь дискусії про майбутні взаємини Великобританії та ЄС. Але тепер Сполучене Королівство починають підозрювати у використанні ірландського питання для того, щоб долучити детальну «політичну декларацію» про майбутні відносини у формальну угоду про вихід.

Найголовніша проблема — це так звана ірландська обмовка, яка не дає змоги створювати жорсткий кордон між Північною Ірландією та Республікою Ірландія в період, поки немає ширшої угоди про майбутні відносини Британії та ЄС. У грудні 2017 року всі сторони погодилися, що така поправка необхідна для збереження миру відповідно до Угоди Страсної п’ятниці. Але виникли розбіжності щодо перекладу цієї поправки мовою, що зобов’язує юридично. Якщо угода не буде укладена, «територія Північної Ірландії стане частиною митної території Євросоюзу».

Британський уряд, зі свого боку, стверджує, що зможе вирішити проблему кордону, зберігши узгодженість із митними правилами ЄС і застосовуючи технології митного моніторингу, які, втім, ще лише належить створити, ймовірно, за допомогою магії. Тим часом, уряд Ірландії наполягає, що кожна деталь цієї поправки має бути ідеально вигострена та включена в юридично обов’язкову угоду про вихід Британії з ЄС.

Попередня угода відразу створила проблеми для Мей, оскільки її більшість у Палаті общин залежить від десяти депутатів із Північної Ірландії від Демократичної юніоністської партії. А оскільки її власна партія та кабінет розділилися щодо питання про те, якого саме Брекзіту вони хочуть, остільки Ірландська республіка та решта країн ЄС опинилися у ролі глядачів, що спостерігають визначний акт національного самошкідницва. Якщо дана провінція залишиться на орбіті ЄС щодо питань митниці та регулювання, тоді повинен буде з’явитися кордон в Ірландському морі. Це загрожуватиме не лише нормальній роботі митного союзу самої Британії, а й конституційній цілісності Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії.

Найгірше, що ці брехливі міркування негайно мотивували шотландських націоналістів заявити — «а ми теж». Вони абсолютно правильно стверджують, що в разі надання особливих умов більшості населення Північної Ірландії, яке проголосувало за збереження членства в ЄС, аналогічна угода має бути запропонована і шотландцям, які теж проголосували за те, щоб залишитися в ЄС. Інакше вони готові вимагати повторного проведення референдуму про незалежність Шотландії, який відбувся 2014 року. І цього разу шотландським націоналістам не доведеться турбуватися щодо аргументу юніоністів, що незалежність означає фактичний вихід з ЄС.

Євросоюз відкинув британську пропозицію тимчасово зберегти членство країни в митному союзі після Брекзіту, тому що це дозволило б Британії користуватися вигодами безмитної торгівлі, але при цьому не вирішувати питання вільного пересування громадян ЄС. У цій ситуації ЄС знову став підозрювати Британію у використанні Північної Ірландії як троянського коня з метою отримати несправедливі переваги, а прихильники Брекзіту звинуватили Мей у капітуляції перед гангстерами-вимагачами з Брюсселя. Девід Девіс, «міністр щодо питань Брекзіту» в кабінеті Мей, негайно звільнився, а незабаром за ним — і міністр закордонних справ Борис Джонсон (йому потрібен деякий час, щоб подумати про власні перспективи як наступника Мей).

Відтоді парламентарі поринули у вивчення сюрреалістичної ідеї «поправки до поправки» на випадок, якщо — цитую іхній убивчий жаргон — перша поправка виявиться у результаті «обмеженою за часом», а не «всепогодною». Акцент тепер зміщується на питання про те, як Великобританія могла б повністю залишитися в митному союзі, але з обмовкою, що «одного дня» вона зможе з нього вийти. Втім, сутність від цього не змінюється. Прихильники Брекзіту, якими в здебільшому є англійці, не замислюються серйозно про ірландське питання, і навіть про ту вірогідність, що вихід із ЄС без угоди може повернути Британію в темні століття. Багато хто з них готовий, швидше, втратити Північну Ірландію та Шотландію, ніж відмовитися від Брекзіту.

Вони поглинуті побудовою фантастичного світу безмежних можливостей, що опирається на національну міфологію, в якій фігурують сер Френсіс Дрейк, сер Волтер Релі, Британська Індія та горда «самота» 1940 року. Психологічно деякі з них, схоже, переживають заново уявну війну з нашими найближчими сусідами та торговельними партнерами.

Найбільш розсудливі люди живуть сучасним. А в нашому сьогоденні, куди не подивися — від торговельних воєн Трампа до обіцянки Росії та Молдови заблокувати вступ Британії після Брекзіту до Світової організації торгівлі, — реальність невідворотно руйнує фантазії прихильників Брекзіту щодо англійської значущості.

Проект Синдикат для «Дня»

Майкл БЕРЛІ, головний виконавчий директор глобальної консультаційної групи з політичних ризиків Sea Change Partners
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments