Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива – лише для себе
Карл Людвіг Берне, німецький публіцист і письменник, поборник емансипації євреїв.

Китай, Японія та Америка Трампа

Про те, що нині зможе підтримати силовий баланс трьох країн
9 жовтня, 2018 - 10:21
6 жовтня 2018 року. Токіо. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе наголосив, що його переговори з Держсекретарем США Майком Помпео демонструють, що союз між їхніми країнами «міцний як ніколи» і подякував Помпео за те, що перед візитом до КНДР він прибув у Токіо для «координації політики» щодо Пхеньяна, повідомляє «Голос Америки» / ФОТО РЕЙТЕР

КЕМБРИДЖ (США) — Головна стратегічна проблема у Східній Азії — зростання сили Китаю. Деякі аналітики вважають, що Китай прагнутиме до встановлення гегемонії у Східній Азії, що призведе до конфлікту. На відміну від Європи, Східна Азія не до кінця перегорнула сторінки історії 1930-х років; примиренню заважали бар’єри холодної війни, що виникли зголом.

А тепер президент США Дональд Трамп розпочав торговельну війну з Китаєм, а також перемовини з Японією, спрямовані на скорочення японського профіциту в торгівлі зі США. Двосторонні перемовини, про які нещодавно оголосили, дадуть змогу відкласти здійснення загрози Трампа — запровадити мито на японські автомобілі, проте критики занепокоєні тим, що Трамп може підштовхнути Японію до Китаю; саме на жовтень в очільника КНР Сі Цзіньпіна заплановано саміт з японським прем’єр-міністром Сіндзо Абе.

Баланс сили Японії і Китаю помітно змінився упродовж останніх десятиліть. 2010 року ВВП Китаю перевищив ВВП Японії в доларовому вираженні (хоча він, як і раніше, дуже відстає від ВВП Японії в перерахунку на душу населення). Вже й важко пригадати, як всього лише два десятиліття тому багато американців побоювалися, що їх випередить Японія, а не Китай. Публікувалися книжки, що передбачали появу нового тихоокеанського блоку на чолі з Японією і без участі США, і навіть можливу війну з Японією. Проте за адміністрації президента Білла Клінтона США підтвердили свій військовий альянс з Японією, одночасно примирившись зі зростанням Китаю і підтримавши вступ цієї країни до Всесвітньої торговельної организацию.

На початку 1990-х років багато експертів вважали, що американо-японський альянс буде відкинуто як релікт Холодної війни. Торговельні суперечності були вкрай напруженими. 1992 року сенатор Пол Цонгас проводив президентську кампанію під гаслом «Холодна війна скінчилася. Японія виграла». Адміністрація Клінтона розпочала з антияпонської політики, проте за підсумками процесу перемовин, що тривав два роки, Клінтон і тодішній прем’єр-міністр Рютаро Хасімото виступили 1996 року зі спільною декларацією, що оголошувала альянс двох країн фундаментом стабільності у Східній Азії після закінчення Холодної війни.

 Утім, був і глибший рівень проблем, хоча він рідко виявлявся відкрито. Він стосувався японського занепокоєння тим, що, в міру розвороту США до Китаю, відносини з Японією відходитимуть на другий план. Коли в середині 1990-х років я брав участь у перемовинах щодо збереження цього альянсу, мої японські колеги, які сиділи за прикрашеним національними прапорами столом, рідко починали офіційно обговорювати Китай. Але пізніше, в неформальній обстановці з напоями, вони запитували, а чи не розпочне Америка переключати свою увагу з Японії на Китай у міру зростання китайської сили.

Така стурбованість недивна: якщо оборонний потенціал двох союзників не симетричний, тоді залежна сторона вимушена більше хвилюватися стосовно долі такого партнерства. Упродовж багатьох років деякі японські експерти доводили, що Японія мала стати «нормальною» країною з більш повним комплектом військового потенціалу. А деякі навіть виступали за те, аби Японія відмовилася від частини своїх неядерних принципів і здобула ядерну зброю. Такий крок створив би більше проблем, ніж дав змогу розв’язати. Але навіть якби Японія пішла на те, щоб стати «нормальною» країною (хоч би що це означало), вона все одно не зрівнялася б за силою зі США чи Китаєм.

Сьогодні у Японії з’явилися нові побоювання щодо того, що Америка може її залишити. Орієнтація Трампа на гасло «Америка передусім» і його протекціоністська політика створюють нові загрози для альянсу двох країн. Вихід Трампа з Транстихоокеанського партнерства став ударом по Японії. Хоча Абе вміло підіграє его Трампа, аби уникнути конфлікту, гострі розбіжності зберігаються. Запровадження адміністрацією Трампа мита на сталь та алюміній з міркувань національної безпеки стало сюрпризом для Абе і спричинило зростаюче занепокоєння в Японії.

Окрім того, адміністрація Трампа вважає, що союзники США в Азії мають більше робити для власної оборони, і відкрито поставила під сумнів користь розміщення американських сил за кордоном. Деякі аналітики запитують, а чи не змусять дії Трампа підстрахуватися Японію, присунувшись ближче до Китаю. На даному етапі це малоймовірно. Хоча такі варіанти можуть вивчатися, їх обмежуватимуть побоювання Японії перед китайським домінуванням. Альянс зі США залишається для Японії кращим варіантом, якщо, звичайно, Трамп не вирішить піти набагато далі.

Поки що цей альянс, як і раніше, дуже міцний. Абе швидко налагодив контакти зі щойно обраним президентом Трампом, зустрівшись із ним у «Башті Трампа» в Нью-Йорку, а потім здійснивши візити до Вашингтона та резиденції Трампа у Флориді «Мар-а-Лаго». Стосунки Абе і Трампа дали змогу Пентагону зберегти тісну співпрацю двох країн у питаннях безпеки. Ситуація з Північною Кореєю допомогла зосередити увагу альянсу і надала Трампові шанс запевнити Японію в тому, що США підтримують її «на 100%».

Абе і Трамп виступали за стратегію «максимального тиску» на КНДР, активно працюючи над забезпеченням міжнародної підтримки режиму санкцій ООН. Водночас Японія оголосила про масштабні нові інвестиції в протиракетну оборону і взяла участь у її спільному створенні. Але, з другого боку, несподіваний розворот у підходах Трампа до лідера КНДР Кім Чен Ина після їх червневого саміту до Сингапура спричинив у Японії занепокоєння: угода США стосувалася міжконтинентальних ракет й ігнорувала ракети середнього радіусу дії, які здатні досягти Японії.

Висловлювання Трампа щодо необхідності розділити тягар військових витрат також викликають занепокоєння. Оборонні витрати Японії лише трохи перевищують 1% ВВП, проте країна робить істотний внесок на підтримку розміщених на її території баз. Судячи з оцінок міністерства оборони США, японський уряд оплачує приблизно 75% витрат на підтримку американських військ в Японии. Лише цьогоріч японський уряд виділив 197 млрд єн ($1,7 млрд) на участь у покритті витрат, 226 млрд єн ($2 млрд) на перегрупування американских сил і 266 млрд єн ($2,3 млрд.) на різну локальну локальну підтримку; і це лише частина витрат, пов’язаних з альянсом двох країн.

Четверть століття тому администрация Клінтона дійшла висновку, що піднесення Китаю призвело до виникнення у Східній Азії силового балансу трьох країн. Якщо США і Японія збережуть свій альянс, вони зможуть визначати обстановку, в якій перебуває Китай, і стримають його зрастаючу силу. Проте такий результат залежить від того, чи зможе адміністрація Трампа успішно підтримати союз США і Японії.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф НАЙ, профессор Гарвардського університету, автор книжки «Is the American Century Over?» («Чи скінчилася доба Америки?»)

Джозеф НАЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments