Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

«На Молдову чекають бурхливі часи»

Оазу НАНТОЙ — про політичні розклади в РМ, майбутні парламентські вибори і загрози з боку Придністров’я
24 квітня, 2018 - 10:27
ФОТО З САЙТА PRIME.MD

Сьогодні в політичному житті Республіки Молдови (РМ) тривають досить складні процеси. Публічне протистояння проєвропейських і проросійських сил, напередодні виборів примарів Кишинева й Бельц у травні 2018 р. і парламентських виборів у листопаді цього року, дедалі більше набирає обертів. Якою є поточна ситуація у країні, хто переможе, а хто програє під час виборчих перегонів і чого чекати від подій у РМ — ось  ключові на сьогодні питання, відповісти на які спробував відомий молдавський політичний аналітик, депутат Парламенту Молдови (2009—2010), директор програм молдавського Інституту публічної політики (IPP) Оазу НАНТОЙ.


— Пане Нантой, зовсім недавно відбулися вибори президента Росії. Цілком очікувано президентом залишився В.Путін. При цьому населення Молдови також «доклало до цього свою  руку». Громадяни з російськими паспортами вистоювали довгі черги біля виборчих дільниць, щоб віддати свій голос за ВВП. Як так сталося, що  народ, у пам’яті якого свіжі ще спогади про події початку 90-х рр. у Придністров’ї й ролі у них РФ, все одно голосує за лідера  Білокам’яної?

— Почнемо з того, що це виборами назвати не можна. Це по-перше. По-друге, РФ, якщо подивитися на сайті посольства Росії у Республіці Молдові, відкрила на лівому березі Дністра — на цю крихітну територію, 24 виборчих дільниці, порівняно з кількома на основній частині Молдови.  Як у себе вдома. При цьому молдавська влада навіть не намагалася щось сказати у відповідь, окрім скромної постфактум заяви міністра закордонних справ і європейської інтеграції. Тобто влада навіть не схотіла поставити питання руба про те, що ми не контролюємо цю територію, тому виборів там бути не може. Це свідчить про її неготовність і небажання до категоричніших заяв і дій.

 Окрім лівого берега були розгорнуті виборчі дільниці й тут — у Кишиневі, Бельцях і Комраті, де голосували громадяни, які живуть на території республіки Молдови й мають російське громадянство. І, звісно, «Совок» проголосував за «фюрера». І тут жодних ілюзій.

На лівому березі, де системно працює російська пропаганда, місцеві псевдолідери «виплигували зі штанів», намагаючись продемонструвати свою лояльність Кремлю, сподіваючись, що той укотре розщедриться. По факту там можна було навіть не проводити виборів, а сміливо «малювати» 97,8% на підтримку Путіна. 

А на правому березі — свою роль зіграла пропаганда й молдовани, які працюють у  РФ.

— Зовсім нещодавно у РМ набрав чинності закон про обмеження мовлення пропагандистських  інформаційних та інформаційно-аналітичних програм, куди переважно потрапили російські ресурси. Чи виконується він на практиці, і яким, за вашими оцінками, вже є результат?

— Я не готовий дати вам однозначну відповідь на це запитання. Можу лише сказати, що за моїми спостереженнями російську пропаганду підмінила партійна. Адже якщо говорити на чистоту, ситуація з мас-медіа в Республіці Молдові ахова. Усі вони поділені між Володимиром Плахотнюком — Лідером Демпартії та Ігорем Додоном — президентом РМ і фактичним лідером Партії соціалістів. Отже, усі ці засоби масової інформації використовуються для досягнення партійних інтересів. Усе це стало особливо помітно після ухвалення цього закону.

При цьому ініціатора цього закону — Демпартію, аніскільки не бентежить той факт, що Ігор Додон поводиться, як агент РФ, і продовжує свою проросійську риторику. А В.Плахотнюк навіть не намагається щось у цьому змінити. Адже це йому вигідно. Залишаючи І.Додона, він себе легітимізує перед Заходом як борця з путінською пропагандою й танками, а також з «наступом» проросійських сил». Тому це не стільки боротьба з російською пропагандою, скільки підміна понять.

Тому наші партнери з Євросоюзу й США наполягають на тому, щоб був ухвалений новий аудіовізуальний кодекс, який би дозволяв мати суспільне незаангажоване телебачення. Адже, по суті, опозиція відрізана від доступу до ТБ. Є один-два телевізійні канали, які «на ладан дихають» тільки за рахунок грантів, не маючи доступу до ринку реклами, який монополізували олігархи.

Якщо ж говорити предметно, то — так, зараз переважно немає на телеекранах російських пропагандистських передач у прайм-тайм. Проте не скрізь. Наприклад, в Гагаузькій автономії оператори кабельного телебачення, ігноруючи національне законодавство, безпосередньо ретранслюють російські канали без всяких врізань, вставок та іншого. Населення там повністю живе в російському інформаційному просторі.

Проте, відверто кажучи, головна проблема зовсім не в пропаганді або її забороні. Жителі Молдови масово залишають цю країну не через неї, а через місцевих злодіїв, які іменують себе проєвропейцями, — люди втрачають віру в життєздатність своєї країни.

— Цього року на РМ чекають парламентські вибори. Якими є їхні перспективи? Хто за вашими оцінками переможе й чого слід чекати надалі?

— Як вам відомо, минулого року була проведена реформа виборчого законодавства. Усе почалося із заяви 1 березня 2017 р. голови Демпартії Влада Плахотнюка, який  вийшов з радикальною ініціативою — перехід на повністю мажоритарну систему в 101 одномандатному виборчому окрузі. З цією метою нібито був організований збір підписів на підтримку. Було навіть заявлено, що 850 тисяч населення РМ підтримали таку ідею. Насправді це була очевидна липа.

З самого початку було зрозуміло, що Демпартія, так би мовити, задирає планку, щоб потім намалювати консенсус. Але консенсус у підконтрольному парламенті, а не в суспільстві. Якщо ми подивимося на опитування громадської думки, то цю зміну виборчої системи підтримувала щонайбільше чверть населення. Ніякого консенсусу в суспільстві навіть близько не було.

Проте, 20 липня 2017 р. 74 депутати, підконтрольні ПСРМ і Демпартії, проголосували за зміну виборчої системи, тим самим проявивши цілковиту зневагу рекомендації Венеціанській комісії. У Кишиневі вважають, що РМ — «суверенна держава», тому має право міняти виборчу систему, як заманеться.

Зовсім нещодавно, 19 березня 2018 р. був оприлюднений черговий висновок Венеціанської комісії про те, що основна рекомендація — не чіпати виборчу систему, була порушена. Проте влада вже «спалила за собою всі мости» й не збирається повертатися знову до цього питання. У що це виллється в результаті, покаже час.

Навіщо ж все це було зроблено? Насправді виборчу систему міняли на догоду Демпартії. Якщо ми подивимося на більш-менш достовірні опитування громадської думки, зокрема проведені нашим інститутом, то побачимо, що партія Плахотнюка ледве долає виборчий поріг 6%.

У разі проведення виборів на основі пропорційної виборчої системи ПСРМ мала б шанси отримати майже половину мандатів, партія Влада Плахотнюка подолала б виборчий поріг, а останні місця посіла б опозиція в особі партій «Дія і солідарність» Майї Санду і «Гідність і справді» Андрія Нестасе.

При переході на змішану — пропорційно-мажоритарну систему, де 50 депутатів обиратимуться за пропорційними списками, а решта 51 — у виборчих округах, ситуація змінюється. По факту боротьба вже вестиметься всіма політичними силами десь за 45 мандатів. Решту шість прогнозовано отримають проросійські кандидати — по два в Придністров’ї і в АТО Гагаузії і ще один — в РФ.

За пропорційно-мажоритарною системою кількість мандатів ПСРМ у парламенті зменшиться, зате зросте у Демократичної партії, яка останнім часом підсилила свої позиції в регіонах країни, адже за підсумками нещодавніх (листопад-грудень 2017 року) місцевих виборів у десяти населених пунктах у Молдові партія впевнено здобула перемогу. Щоправда, місцеві спостерігачі солідарні в тому, що Демпартія масово зловжила і адміністративним ресурсом, і тиском на опозицію, і підкупом виборців. Проте, пройдуть до парламенту опозиційні партії «Дія і солідарність» і «Гідність і правда», особливо якщо заявлений ними політичний блок стане реальністю.

На тлі цього можна з упевненістю говорити, що на Молдову чекають бурхливі часи напередодні й під час проведення  чергових парламентських виборів. Слід чекати і підкупу виборців, і кримінальних справ проти неугодних конкурентів тощо.

Якось змінити ситуацію міг би другий тур виборів у одномандатних округах. Проте Виборчий Кодекс передбачає вибори в один тур (відносна більшість), і міняти цю норму вже пізно.

У результаті після парламентських виборів влада може зосередитися в руках ПСРМ і Демпартії. А по суті — у Влада Плахотнюка. Публічно він на початковому етапі пропонуватиме створення коаліції з опозиційними проєвропейськими партіями, які, безумовно, йому відмовлять. Проте надалі може піти на «компроміс» з ПСРМ. Якщо цього «поєднання» не станеться й створення такої коаліції буде зірвано з різних причин, країна знову зануритися в постійний виборчий процес. Тобто в Молдові складеться атмосфера перманентної нестабільності.

Але водночас є елемент невизначеності. Я не готовий зараз ні заламувати руки, ні кричати, що «Все пропало!», проте ситуація дійсно непроста й нічого спільного не має з правовою демократичною державою.

— А що стосовно виборів примарів Кишинева і Бельц?

— Тут теж не можна сказати, що все так однозначно. Зараз головним кандидатом у мери Кишинева є т.в.о. Сільвія Раду. Вона хоч і заявляє про себе як про незалежного кандидата, проте всі добре пам’ятають, що свого часу саме вона була використана В.Плахотнюком як спойлер на президентських виборах на противагу Майї Санду.

Лідер партії «Гідність і правда» Андрій Нестасе також заявив про бажання балотуватися на генерального мера й розраховує на підтримку від Майї Санду, якій він поступився на президентських виборах як єдиний кандидат. Але вийшло так, що розклад для нього не дуже сприятливий, оскільки і Ліберальна партія висунула свого кандидата — Валерія Мунтяну. А він досить жорсткий і рішучий політик. Кандидат від ПСРМ Іон Чебан змальовуватиме «путінського монстра» і критикуватиме Сільвію Раду, але лише для того, щоб жителі Кишинева активніше за неї голосували. Хоча, безумовно, й відтягне на себе певну кількість голосів.

Демпартія, яка ніколи не мала пристойного результату в місті Кишиневі, вдалася до трюку й вирішила публічно дистанціюватися й підтримати  єдиного кандидата. Хоча насправді підтримуватиме Сільвію Раду.

Сказати однозначно, хто стане генеральним мером не можна. Проте виходячи з того, як працює сьогодні партійна пропаганда, зацікавленості окремих політичних і олігархічних сил, а також їхніх можливостей, найбільші шанси є у Сільвії Раду.

Відкритим залишається питання з Бельцями. Це дуже важке місто. Там домінує російськомовне населення з проросійськими поглядами. Отже, серйозні шанси могли б бути у кандидата від ПСРМ (якого поки немає). Колишній мер і лідер «Нашої партії» Ренато Усатий не може балотуватися в мери, оскільки проти нього порушені кримінальні справи й він відсиджується на Рубльовці.

— ПСРМ у вересні 2017 р. висунула ініціативу про проведення референдуму за посилення влади президента. Був навіть оголошений процес збору голосів і т.п. Як йдуть справи сьогодні з цим питанням?

— Це нічим не закінчилося. Це було простим пусканням мильних бульбашок, не більше того. На сьогодні все втихло. Минулого року це було потрібно для ПСРМ для підтримки в тонусі (напруженні) власного електорату. Сьогодні це не актуально й не матиме продовження.

— Стосовно теми безпеки. Чи є за вашими оцінками загрози з боку Придністров’я?

— Якщо ви подивитеся на сайт Міністерства оборони Російської Федерації, то побачите певну динаміку, яка виглядає вельми загрозливо. За останні кілька років Оперативна група російських військ у Придністров’ї, складовою частиною й, по суті, резервом якої є військові формування лівого берега Дністра, значно збільшила заходи щодо підготовки особового складу. З кожним роком зростає кількість різного роду навчань і тренувань, де відпрацьовуються завдання розвідувально-диверсійними групами, проводиться підготовка снайперських пар, зв’язківців, піхотних і механізованих підрозділів, тренуються у форсуванні Дністра й наведенні фронтової авіації. Силові структури, так званої ПМР і ОГРВ стали інтегровані одна в одну й, фактично,  являють собою єдине ціле. Рядовий склад ОГРВ — це на 70% громадяни або жителі лівого берега з російським громадянством, які інколи навіть поняття не маю про особливості російського законодавства.

Тому якщо говорити про ризики й загрози з боку Придністров’я, то вони, безумовно, є. І Україні так само, як і Молдові, слід це враховувати надалі.

Антон МІХНЕНКО, головний редактор журналу Ukrainian Defense Review
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments